Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Вередування як спосіб поведінки вихованців

Явище вередування властиве і дитині, і певною мірою дорослим. Як спосіб поведінки вередування пов'язане з надзвичайно сильним бажанням. Однак це бажання позбавлене будь-якої свідомої регуляції; воно як емоція переживається безпосередньо. Тому вередування кваліфікують як безглузде бажання. Його суб'єкт не зважає на зовнішні обставини чи на іншу людину, на яку спрямовується цей емоційний акт.

У суб'єкта з підвищеною схильністю до вередування Я надзвичайно примітивне, воно дифузне (нечітке, розпливчате). У ньому переважають емоційні переживання, об'єднані тотальним задоволенням, однак пасивні за своїм походженням. Воно є основним принципом існування суб'єкта, ігнорування культурного оточення. Вихованець його не сприймає через міцно вкорінену Его-структуру як складову внутрішнього світу. Ця структура, маючи природну детермінацію, диктує суб'єктові споживацький сценарій поведінки.

Потрібна багатопланова корекційно-виховна система, щоб здолати опір Его-структури як необхідної умови.оволодіння суб'єктом культурними способами життєдіяльності. Якщо на ранніх етапах психологічного розвитку суб'єкта така система була відсутня, а процес виховання виявився спорадичним і методично недосконалим, у дорослої людини залишається стійка схильність до вередування як способу досягнення своїх егоїстичних бажань.

Вихованці зі схильністю до вередування створюють у навчально-виховному процесі серйозну проблему. Вони можуть задавати тон життя колективу, ігноруючи педагогічні вимоги, правила поведінки, намагатися підпорядкувати педагога своїм капризам чи забаганкам. Щодо цього вони досить винахідливі: користуються різними морально негідними прийомами.

Для того щоб змінити поведінкову ситуацію вихованця зі схильністю до вередування, зорієнтувати його на суспільно значущі норми, педагог повинен враховувати, що потяг до задоволення нейтралізувати неможливо - це сут-нісна характеристика особистості. Тому необхідно змінити механізм його перебігу. Переживання почуття задоволення має бути наслідком діяльності вихованця, і лише в такому статусі воно здатне його особистісно збагатити. У моральному досвіді вихованця зі схильністю до вередування такого (за механізмом діяльнісного опосередкування) почуття задоволення немає. Враховуючи це, педагог спочатку пропонує вихованцеві нескладні практичні завдання, які він приймає і виконує. Після завершення кожного з них обов'язково має бути сильне емоційне схвалення педагогом і членами учнівського колективу одержаного результату. Колективна радість за результат переноситься на вихованця, на його вміння, завдяки яким він досягнув успіху. Такий колективний емоційний супровід діяльності неодмінно викличе у дитини переживання почуття задоволення, та вже з іншим - моральним - значенням. Цей моральний успіх вихованця поступово слід пов'язувати з оволодінням ним навчальною діяльністю, з її мотиваційною основою. Розуміння ним користі навчальної діяльності як засобу його гармонійного і різнобічного розвитку сформує в нього нову активну життєву позицію. Внаслідок цього у вихованця повністю зникнуть симптоми вередування їх замінить свідома суспільно значуща дія.

Випереджувальний моральний контроль у особистісному розвитку вихованця

Осмислюючи виховні цілі, науковці наголошують на моральній стійкості особистості, необхідності практичних педагогів прямувати до цього особистісно розвивального ідеалу. Моральна стійкість - це не особистісна константа; йдеться про відносність цього морального утворення. Адже у психіці людини немає нічого назавжди сформованого, у ній може відбуватися прогресивний і регресивний розвиток, підтверджуючи дану закономірність.

Щодо морально-духовно розвитку особистості теза про динамічний характер всіх психологічних утворень набуває особливої ваги. Ідеться не про певні деструктивні явища у внутрішніх процесах, що переважно властиві пізнавальній сфері суб'єкта, а про зовнішню детермінацію, яка, попри певні моральні здобутки, впливає на нього, інколи якісно знижуючи ці надбання, а то й культивуючи суспільно несхвальні утворення.

У зв'язку з цим виникає проблема убезпечення особистості від дії морально деструктивних зовнішніх чинників. При цьому не знімається завдання підтримання у моральної особистості саморефлексії як засобу захисту від особистісно руйнівного впливу соціального довкілля.

Тому виховна програма педагога має передбачити піклування вихованця про власну моральну безпеку. Це моральна дія не повинна зводитися лише до усвідомлення ним можливої моральної небезпеки як зовнішнього зазіхання на його особистісну структуру з метою її деструктивної зміни. Вона обовязково має бути емоційно насиченою таким емоційним переживанням, яке б максимально мобілізувало вихованця, активізуючи в ньому необхідну спонуку. Адекватним переживанням щодо цього є тривога, яка змушує особистість бути завжди насторожі. Педагогу слід сформувати у вихованця соціальні вміння виявляти джерела моральної небезпеки, здійснювати контроль за ними, а також вміння її попереджувати. Такими джерелами можуть бути індивідуальні деструктивні дії суб'єкта або групові дії аналогічної спрямованості. Вихованець повинен вміти розпізнати справжні наміри як окремого вихованця, так і групи вихованців, оскільки їхні задуми бувають прихованими. У цьому йому прислужаться знання про моральну вихованість ровесника, сформульовані на основі відповідних його вчинків, про найпоказовіші особливості стилю поведінки, змістову спрямованість спілкування та ін.

Попередженню вихованцем особистісно деструктивних небезпек сприяють дії щодо уникнення контакту з конкретним ровесником чи з групою, а також дії вдаваної згоди чи відкритого протистояння.

Справжньою духовною вершиною для вихованця, який піклується про власну моральну безпеку, є його готовність до піклування про моральну безпеку товариша чи будь-якого ровесника. Основним внутрішнім засобом здійснення такої благородної дії вихованця має стати його духовна мужність.