Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Прагнення вихованця до переваги

Дбаючи про формування учнівського колективу, педагог передбачає основний його показник - ціннісно-орієнтаційну єдність. Цей колективний здобуток є для нього універсальним засобом до спрямованого виховання у членів колективу необхідних морально-духовних цінностей. Однак, незважаючи на ідейно-ціннісну згуртованість, індивідуальні відмінності конкретного члена колективу при цьому не зникають: колектив реально функціонує як диференційована цілісність, в якій розгортаються суперництво і компроміс, поділ на окремі групи тощо. Така внутрі-колективна ситуація спричинена різними задатками і здібностями вихованців, темпом їхнього індивідуального розвитку, станом здоров'я тощо.

Показовою щодо цього є тенденція виокремлення вихованцем себе з колективного середовища як умова досягнення власних цілей. Найчастіше такі цілі позбавлені вираженої суспільної значущості, характеризуються утилітарністю. Ними можуть бути різноманітні нагороди, престижні соціальні ролі та статусні позиції, які б демонстрували зверхність вихованця стосовно його ровесників. Подібні його прагнення не враховують морально-психологічного стану всіх членів колективу; він ставить власну мету, думаючи лише про себе. Його затьмарює ідея першості як така, що є визначальною для особистісної спрямованості. Вихованець розуміє, що самостійно своєї цілі не досягне, допомогти йому в цьому зможе лише вихователь. Тому він враховує і час, і місце, і настрій, і загальну налаштованість вихователя стосовно нього, щоб звернутись до нього зі своїм проханням і мінімізувати можливу невдачу. Звичайно, за індиферентного чи негативного ставлення до себе вихованець не ризикнув би на таке діяння.

Справа в тому, що вихованець прагне до певної переваги, не маючи на це достатніх аргументів. Адже він попередньо не проявив будь-яких зусиль, пов'язаних з працею чи з певними організаційними вміннями. Його соціально-діяльнісна пасивність не залишається непоміченою у класі. Однокласники справедливо обурюються намірами вихованця, і це на деякий час виводить його із психологічної рівноваги. Однак бажання досягти своєї мети стає настільки сильним, що він дає вихователю нереальні обіцянки, щоб підтримати надію на успіх.

У момент найбільшої емоційної напруженості вихованця щодо поставленої мети вихователь і повинен провести відповідну роз'яснювальну роботу. Він аргументує, що прагнення вихованця до переваги передчасне, не заперечуючи можливості щодо його задоволення. Вихованець має враховувати реальну ситуацію життєдіяльності класного колективу: на якій стадії виконання тих чи інших обов'язків знаходяться члени колективу, які форми заохочення планує педагог після завершення конкретних справ тощо. Далі вихователь наголошує, що лише самовідданою працею вихованець може заслужити право на відзнаку.

Педагог змінює у вихованця переконання, згідно з яким він вважає, що задоволення його прагнення до переваги пов'язане з педагогом. Натомість він обґрунтовує вихованцю, що такий його намір залежить лише від нього. Отже, центрованість вихованця на собі - важлива умова зміни його споживацької позиції, від якої залежить подальше його особистісне зростання. Завдяки цьому він має усвідомити, що нагорода не дається, а досягається власними зусиллями.

З ініціативи вихованця вихователь ставить його у діяльвісну позицію і стежить за його психологічним самопочуттям у ній, надаючи за потреби необхідну допомогу. При цьому вихователь створює умови для формування у вихованця почуття покірливості як засобу до вгамування у нього прагнення до звеличення.