Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Два прояви і два сенси приниження

У взаєминах вихованців морально небезпечними є дії приниження: нешанобливе і зневажливе ставлення, образа. Як і будь-яку моральну дію, його доцільно розглядати й оцінювати у єдності мотивів і результатів. При цьому необхідно охарактеризувати суб'єкта приниження та об'єкта, на який спрямоване це діяння. Мотив суб'єкта приниження завжди виходить за межі моральних приписів. Об'єкт приниження неодмінно переживає негативні емоції, що спричинює йому певну психологічну шкоду.

У цьому зв'язку доцільно передусім з'ясувати центральну причину дій приниження однієї особистості іншою. Часто нею є викривлена форма реалізації потреби у самоствердженні. За відсутності або за значного недорозвитку соціально-моральних засобів реалізувати себе така особистість обирає легший для неї, але ціннісно деструктивний шлях.

Суспільно несхвальна модель самоствердження є результатом розвивально хибного впливу дорослих на підростаючу особистість. Часто вони кажуть одне, а роблять інше: вимагають, наприклад, стриманості чи ввічливості, а самі - запальні та грубі.

У вихованця, який часто долучається до приниження ровесника, формується переконання, згідно з яким зміна цього усталеного способу впливу призведе до зниження його соціального престижу чи позиції у міжособистісній взаємодії. Цього він допустити не бажає.

Вихованець із внутрішньою готовністю до приниження проявляє його не до будь-якого ровесника, а лише за нерівності двох суб'єктів взаємодії. Це може бути нерівність у фізичному і психологічному розвитку чи нерівність у розвитку волі й характеру. Той, хто переважає за цими параметрами, може бути потенційним суб'єктом приниження за умови актуалізації пов'язаної з ним моделі самоствердження. Адже своїми психо-фізичними перевагами він підкорив ровесника, змушеного зайняти пасивну позицію і сприймати спрямовані на нього асоціальні дії. Коли об'єкт приниження чинить опір, хоча і несміливий, ініціатор такого діяння проявляє гнів і обурення, інколи вдається до більш болісних способів впливу. Цей міжособистіс-ний конфлікт не може тривати безкінечно. Його подолання залежить від своєчасних корекційно ефективних дій вихователя. Він повинен створити й реалізувати методичний комплекс, спрямований на формування у вихованця суспільно важливого способу самоствердження.

Протилежною за внутрішнім сенсом є ситуація, коли вихованець без будь-якого зовнішнього тиску принижує себе, запобігає перед іншими. Причина цього криється у родинних стосунках, сімейному вихованні, коли пригнічувалося Я дитини. Як наслідок - сформована рабська світоглядна позиція вихованця. Такий спосіб поведінки слід відрізняти від подібного за зовнішніми параметрами, але відмінного за мотивацією. Йдеться про своєрідну форму маніпулювання людини людиною. У цьому разі вихованець запобігає перед іншим з метою завоювання його прихильності або досягнення певної його підтримки.

Корекційно-виховна робота педагога з вихованцем, схильним до самоприниження, має бути спрямована на виховання у нього почуття самоповаги, яке передбачає сфор-мованість базових морально-духовних цінностей.

Прийом Я-Ти-уподібнення у виховному процесі

Постійним бажанням педагога є мати у своєму методичному арсеналі дієві особистісно перетворювальні засоби. Однак це бажання з різних причин залишається не повністю задоволеним. Щодо використання педагогом виховних засобів фігурує дві точки зору. Перша орієнтує вихователя на їх обмеження, переконує, що мета досягається не кількістю методичних засобів, а інтенсивністю їх застосування. Згідно з другою, успішне вирішення виховних завдань залежить від доцільного підбору використовуваних засобів.

Універсального параметру, на основі якого можна оцінити ефективність виховного засобу чи методу, не існує, адже кожен з них має свою цільову і змістово-процесуальну специфіку. Попри те, будь-який виховний засіб має передбачати партнерську виховну співпрацю вихователя і вихованця. її організація повинна забезпечувати максимальну внутрішню активність вихованця, пов'язану з активізацією його інтелектуально-емоційних процесів і механізмів, які на них ґрунтуються, передусім свідомості і самосвідомості. Цей методологічний орієнтир важливий при розкритті сутності прийому Я-Ти-уподібнення як складової частини методичного забезпечення виховного процесу. Вихователь прагне з метою забезпечення максимальної активності вихованця не ставить його у позицію, за якої він лише сприймає та запам'ятовує певне етичне знання, а створює відповідну проблемну ситуацію. Вона утримує практичну моральну взаємодію двох суб'єктів у єдності мотиваційної і виконавсько-результативної частини (наприклад, ситуація, яка вирішується на основі моральної категорії вірності як ставлення одного з них до другого). Під час її вирішення вихованець формулює низку висновків про цінність вчинку, про роль його суспільно значущого мотиву; про кваліфікацію вчинку, який спонукається добрим мотивом, але призвів до негативного наслідку через нерішучість чи невміння його суб'єкта долати перешкоди; про вчинок, який має позитивний наслідок, але суб'єктивно мотивується егоїстичними спонуками. Ці висновки вихованець формулює у термінах свого активного мовленнєвого словника, проте їх змістова достовірність не викликає у вихователя заперечення, про що він повідомляє вихованцю.

Далі вихователь зачитує науково-етичний текст, сюжет якого відповідає змісту проблемної ситуації, вирішеної вихованцем. Тоді виникає кульмінаційний момент сильної морально розвивальної напруженості. Вихованець має порівняти свій творчий результат зі змістом відповідного науково-етичного тексту. Вихователь обов'язково називає його автора, бажано з науковим ступенем чи вченим званням. У цьому полягає сенс прийому Я-Ти-уподібнення. Вихователь схвалює роботу вихованця у контексті її порівняння з науковим текстом. Вона за спільною оцінкою наближається до нормативів, заданих цим текстом.

За такого прийому у вихованця ефективно формується певна морально-духовна цінність, яка є наслідком його самостійної творчої діяльності. Самостійно відкрите і сформульоване етичне поняття набуває для його автора суб'єктивної значущості, стає дієвим регулятором поведінки.

Уподібнення вихованця дорослому (непересічному фахівцю) підвищує його самоповагу, яка позитивно впливає на його морально-духовне зростання. Виховний вплив на вихованця справляє і присутність ровесників, які активно переживали дії вихованця і раділи його успіху.

Використання педагогом прийому Я-Ти-уподібнення істотно розширить діапазон його виховних можливостей, змістово збагатить виховний процес, актуалізує приховані розвивальні резерви вихованця.