Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Чуття міри як показник особистісної зрілості вихованця

Чуття міри проявляється як розуміння особистістю дозволених параметрів різновікової соціальної взаємодії, яких вона вільно дотримується у спілкуванні та поведінці у певному віковому періоді розвитку. Воно є "пробним каменем" особистісної зрілості вихованця.

У психології ведуть мову про такі характеристики зрілої особистості, як розвинуте почуття відповідальності; потреба піклування про інших людей; здатність до активної участі у житті суспільства і ефективного використання своїх знань і здібностей, до психологічної близькості з іншою людиною, конструктивного вирішення різноманітних життєвих проблем на шляху соціалізації.

Одним із найважливіших проявів зрілої особистості є активність (прагнення суб'єкта виходити за власні межі, розширювати сферу своєї діяльності, діяти поза вимогами ситуації і рольових приписів); спрямованість особистості

(характеризується стійкою системою мотивів - інтересів, переконань, ідеалів); глибинні смислові структури, які обумовлюють свідомість і поведінку особистості; ступінь усвідомленості відношення до дійсності. Зріла особистість володіє розвинутою самосвідомістю і суб'єктивно для індивіда постає як Я-концепція - система уявлень про себе, що забезпечує єдність і тотожність його особистості. Я-концепція виявляє себе в самооцінці, рівні домагань, впевненості в собі тощо.

Найважливішим психологічним новоутворенням наприкінці дошкільного віку є відносно стійке позаситуативне впорядкування мотивів. їх ієрархію очолюють специфічно людські, тобто опосередковані за своєю структурою, мотиви. У дошкільників вони опосередковуються зразками поведінки і діяльності дорослих, їхніми взаємовідносинами та соціальними нормами. У цьому віці в особистості дитини розвиваються активність і спрямованість. Виникнення первинних етичних нормативів є процесом засвоєння зразків поведінки, пов'язаних з їх оцінкою дорослими. Зароджується також почуття обов'язку під впливом оцінки дорослим здійсненого вчинку. Найважливішим особистісним утворенням дошкільника є самосвідомість, яка проявляється у самооцінці й осмисленні власних переживань. Із засвоєнням дітьми, дошкільниками норм і правил поведінки останні стають тими мірками, якими користуються діти в оцінцінюванні інших людей. Важливу роль у розвитку особистості дошкільника відіграє формування емоційної сфери.

У молодшому шкільному віці дитина починає розуміти, що вона є індивідуальністю, яка відчуває соціальні впливи. У цей період мотиви поведінки і діяльності набувають нового соціального змісту. У дитини розвиваються домагання на визнання дорослими. У неї пробуджуються почуття гордості чи сорому залежно від вчинку. Молодший школяр може гордитися не тільки схвалюваним дорослим вчинком, а й своїми позитивними якостями (сміливістю, правдивістю, готовністю поділитися з іншими), які він здатен усвідомлювати. Прагнення до самоутвердження стимулює дитину до нормативної поведінки, щоб дорослі підтвердили його цінність. Молодші школярі поступово оволодівають своєю поведінкою, починаючи вже стриманіше виражати свої емоційне задоволення і роздратування. У цьому віці розвиваються вищі почуття: естетичні, соціальні, моральні. Однак проявляється нестійкість моральних утворень молодшого школяра, яка виражається у непостійності його моральних переживань, ставленні до одних і тих самих подій.

Підлітковий вік характеризується суперечливими тенденціями соціального розвитку. Для цього періоду характерні негативні прояви, дисгармонійність особистості, зміна інтересів, протестний характер поведінки стосовно дорослих. Водночас розвивається самостійність, багатограннішими і змістовнішими стають всі відносини з ровесниками і дорослими, істотно змінюється сфера діяльності підлітків, формується відповідальне ставлення до себе й інших людей. Із дорослішанням у підлітка змінюються характер і особливості бачення себе в суспільстві. Поряд із самооцінкою важливим механізмом самосвідомості є особистісна рефлексія. Велику роль у розвитку особистості підлітка відіграє спілкування з ровесниками. Центром його життя стають взаємини з товаришами, які багато в чому визначають усі інші сторони його поведінки і діяльності.

В юності у зв'язку з професійним самовизначенням відбувається бурхливий розвиток особистості. Виявами його є: світогляд, що інтенсивно формується; узагальнена форма самосвідомості, робота якої проявляється у прагненні юнака підійти до себе з позиції панівних у суспільстві цінностей; відкриття Я, яке переживається у формі почуття своєї індивідуальної цілісності й самобутності. Важливим фактором розвитку особистості у ранній юності є прагнення вибудовувати життєві плани та життєву перспективу. Сприймання власного психологічного часу в цьому періоді стає досить напруженим. В юності інтенсивно розвиваються різноманітні почуття, збагачується емоційний досвід, який матиме значення для майбутнього розвитку.

Наклавши модель зрілої особистості на відповідні онтогенетичні моделі (від дошкільного періоду до періоду юності), можна зафіксувати рівні особистісної зрілості для певної вікової межі. Це матиме важливе значення для вироблення творчим педагогом вікової виховної стратегії. Однак цей підхід має виховні обмеження, тому що повноцінна особистісна зрілість вихованця виявляється не стільки в умовах спілкування та діяльності, обмежених певним віком (у групі молодших школярів тощо), скільки поза його межами. Адже він входить у соціальне життя, взаємодіючи з дорослою людиною.

Вікова відмінність диктує вихованцеві певні правила взаємодії з дорослим, яких він повинен дотримуватися. Щодо цього основним є врахування вікової дистанції, яка вимагає такту, делікатності, пристойності, зокрема у спілкуванні. В цьому полягає сутність чуття міри, через яке мають заломлюватися вікові особистісні здобутки вихованця. Особистісно незрілим сприймається вихованець, у якого відсутнє чуття міри: він дозволяє собі недоречні повчання дорослого, мотивуючи це своєю ерудицією, чи зачіпає теми інтимного життя, до яких він ще не дозрів. Попередити такий поведінковий сценарій можливо за умови спрямованого впливу на вихованця з метою формування у нього чуття міри як інтегрального показника особистісної зрілості у певному віковому періоді розвитку.