Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Створення вихованцем ілюзії власної моральної вихованості

Кожна людна завжди прагне створити про себе добре враження. Це властиво всім незалежно від віку. Уже в ранньому віці батьки і вихователі мають справу з цим прагненням дитини, що проявляється через наслідування дорослому. Не маючи необхідних істотних засобів до нього, дитина вдається до імітації образу дорослого за перцептивними ознаками: способом зовнішнього реагування на іншу людину (демонстрація виразу обличчя, рухів тощо). З набуттям дитиною досвіду соціальної поведінки і суспільно значущої особистісної взаємодії це психологічне явище зникає з її життя.

Через різні обставини підростаюча особистість не піднімається до загальноприйнятих моральних стандартів, однак її особистісні домагання не зменшуються: вона прагне бути рівноправним партнером у всіх різновидах співжиття з людьми, які її оточують.

Здавалося б, що це прагнення стривожить її, зумовить глибоку внутрішню самооцінку і потужну самокритичну роботу щодо відповідності чи невідповідності прийнятим у суспільстві морально-духовним цінностям. Об'єктивне судження про ці цінності вона має сформулювати через реальне сприйняття процесів особистісної взаємодії у групі, до якої належить. Таке соціально-моральне порівняння, навіть здійснене без будь-яких суб'єктивних викривлень, може не набути достатнього особистісного смислу, не змінити її реальної морально-духовної орієнтації і не стати потужною спонукою до особистісного самоперетворення. Внаслідок цього особистість щодо своєї моральної самопрезентації обирає шлях найменшого опору. Вона вдається до викривлених засобів, які б позитивно утверджували її в очах дорослих. Тепер вся 'її поведінка і взаємини набувають ознак соціальної гри як своєрідної омани.

Педагогу мають бути відомі засоби, до яких може вдаватися вихованець. Серед них можливі вигадані історії, де він проявляє мужність, хоробрість, принциповість, відповідальність тощо. Вихованець наголошує саме на відсутніх у нього якостях. Часто висловлює надто критичні судження щодо поведінки своїх ровесників, незважаючи на дружнє ставлення до них. Він прагне бути арбітром у певних конфліктних ситуаціях морального плану, безапеляційно підтримуючи одного ровесника і засуджуючи іншого. Для створення ілюзії власної моральної досконалості вихованець може демонструвати прийом зацікавленості світоглядними проблемами людства. Він захоплено ознайомлює ровесників з відповідною літературою, яку самостійно придбав, і користується нею як засобом морального самовиховання. Небезпека такої поведінки вихованця полягає у тому, що він починає вірити у свій вигаданий світ, що може призвести до істотних особистісних акценту-ацій. За найменшого сумніву з боку ровесників щодо його самовираження він проявляє сильну образу. Тому вони жалкують, що зв'язалися з ним. Надалі ровесники уникають подібних контактів, унаслідок чого відбувається реальне міжособистісне дистанціювання.

Корекційна робота педагога щодо вихованців зі схильністю до моральної ілюзії має містити всі засоби, які змінили б Його усталену інтелектуально-емоційну спрямованість, повернули б його як особистість у площину реальної високоморальної взаємодії. Важливу морально перетворювальну роль у цій ситуації може відіграти прийом емоційного потрясіння вихованця, коли він на своїх вчинках переконується у власній особистісній примітивності, яка завдає шкоди ровесникам. Його моральне одужання настає з меншою чи більшою мірою інтенсивності, але цей процес за правильних виховних дій буде неминучим.