Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - 5.1. Періодизація психічного розвитку дитини

Вчення про вікові особливості розвитку особистості сприяє науково доцільному здійсненню змістово-методичної диференціації виховного процесу за цим ключовим параметром, наданню йому більшої технологічної досконалості та прогнозованості щодо особистісного розвитку вихованців.

5.1. Періодизація психічного розвитку дитини

Для того щоб мати ґрунтовне уявлення про психічний розвиток дитини, необхідно усвідомити, що він не є процесом, який постійно набуває прогресивних змін. З цією метою використовують поняття " вікова періодизація дитячого розвитку". Традиційно роізрізняють дошкільний (стадії новонародженості, немовляти, раннього дитинства і власне дошкільний вік), молодший шкільний та підлітковий вік. Головним показником наукової періодизації є внутрішні зміни психічного розвитку, злами в його перебігу. При цьому важливо мати на увазі, що розвиток є неперервним процесом саморуху, який характеризується виникненням і утворенням нового, чого не було на минулих етапах.

З огляду на це адекватним критерієм для визначення конкретних періодів психічного розвитку дитини є новоутворення, які характеризують сутність кожного віку. Вікові новоутворення - це соціальні і психологічні зміни, які вперше виникають на конкретному віковому етапі і є найважливішими детермінантами становлення особистості, визначають її провідні соціальні відношення зі світом, ставлення до себе.

Основним новоутворенням немовляти є його спроможність до соціального наслідування, на основі якого виникає нова, раніше відсутня в його досвіді, поведінка. У ранньому дитинстві центральною його характеристикою є смислова (узагальнювальна) і системна побудова свідомості.

У дошкільному віковому періоді визначальним новоутворенням є тенденція до самостійності, яка змінює всі соціальні взаємини дитини. Центральне новоутворення підліткового віку - інтенсивний розвиток самосвідомості і почуття дорослості, що ґрунтується на ньому.

Запропонована наукова періодизація є дієвим засобом для доцільної організації виховного процесу. Однак її граничний особистісно розви вальний потенціал корелює з мірою врахування динаміки дитячого розвитку, переходів від одного вікового періоду до іншого.

Вікові зміни можуть відбуватися як різко, стрімко, так і поступово. Це етапи переважно плавної, часто непомітної внутрішньої зміни особистості дитини, коли впродовж більш чи менш тривалого часу (декількох років) не відбувається фундаментальних, різких зрушень і змін, що формують особистість дитини. Більш чи менш помітні особистісні зміни відбуваються лише внаслідок тривалого прихованого процесу. їх можна зафіксувати на завершальному його етапі. Загалом такі вікові етапи кваліфікують як стабільні.

Поряд з ними існують вікові етапи, коли за відносно короткий час (кілька місяців, рік-два) відбуваються різкі важливі зрушення і зміни в особистості дитини. Розвиток стає бурхливим, інколи катастрофічним. Такими є етапи психологічних криз. У критичному стані вихованець вступає в гострі конфлікти, його внутрішнє життя іноді пов'язане з хворобливими переживаннями, внутрішньою дисгармонійністю.

Межі, які відокремлюють початок і закінчення кризи від суміжних вікових періодів, досить нечіткі, оскільки криза виникає непомітно. Для виховного процесу надзвичайно важливо, що багато вихованців, які переживають критичні етапи розвитку, демонструють важковиховуваність. Традиційно використовувані педагогом методи в такі періоди стають малоефективними.

На критичних етапах, на відміну від стійких, розвиток здійснює швидше руйнівну, ніж конструктивно-створю-вальну роботу. Вихованець не стільки набуває, скільки втрачає з раніше набутого. Прогресивний розвиток особистості дитини, безперервне набуття нового чітко виражені на всіх стабільних етапах, на негативних етапах тимчасово зупиняється. На першому плані опиняються процеси відмирання, згортання, розпаду того, що сформувалося на попередньому етапі.

Криза новонародженості відокремлює ембріональну стадію розвитку від стадії немовляти. Криза одного року відокремлює стадію немовляти від раннього дитинства. Криза 3 років - перехід від раннього дитинства до власне дошкільного віку. Криза на межі шостого-сьомого років з'єднує дошкільний і молодший шкільний вік. Криза 13 років пов'язана з переломним переходом дитини у підлітковий (пубертатний) вік.

Значення критичних етапів не вичерпується лише їх особистісно руйнівною спрямованістю. З ними пов'язані і конструктивні процеси розвитку. Більше того, розвивально-гальмівні процеси на етапах криз підпорядковані процесам позитивного розвитку особистості, залежать від них й утворюють з ними єдине ціле.

Співвідношення негативних і позитивних моментів вікових криз залежить від особливостей соціальної ситуації розвитку суб'єкта, зокрема від ефективності виховної системи, в силовому полі якої перебуває кризова дитина.

Кожному віковому періоду відповідає специфічна кризова симптоматика.

Криза трьох років. На цьому етапі формуються необхідні передумови становлення дитини як особистості. Це криза соціальних відносин дитини (взаємин з дорослими), які конкретизуються у негативних поведінкових проявах (симптомах).

Першим симптом як провісником настання кризи є виникнення негативізму, коли вона не погоджується що-не-будь робити, тільки тому, що це запропонував дорослий. Такою є її реакція не на зміст дії, а безпосередньо на саму пропозицію дорослого. Негативізм змушує дитину діяти наперекір своєму бажанню. Вона хоче погратися зі своїм ровесником, але коли про це їй нагадує дорослий, відмовляється від цього. Негативізм - дія, мотив якої є зовнішнім стосовно даної ситуації, тобто пов'язаний ставленнями до людей. Його слід відрізняти від дитячого непослуху. Якщо дитина не бажає щось зробити, бо це їй неприємно (вона грається, а її змушують іти спати), це буде непослух, а не негативізм. Дитина хоче зробити те, чого прагне, а їй це забороняють. Якщо вона все-таки здійснює своє прагнення, це не буде негативізмом. Це - негативна реакція на вимогу дорослого, мотивована сильним бажанням дитини.

Другим симптомом кризи трьох років є впертість - наполягання на чомусь не тому, що дитині цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає. Проявляючи впертість, дитина настоює на своїй вимозі. Наприклад, дитину кличуть із двору в дім, а вона відмовляється, їй наводять докази, які її переконують, та оскільки вона вже відмовилась, вона не йде. Мотивом впертості є те, що дитина зв'язана своїм початковим рішенням. Лише така поведінкова ситуація буде впертістю.

Впертість слід відрізняти від настійливості. Наприклад, дитина хоче чогось і наполегливо добивається, щоб так сталося. Це - настійливість.

Третім симптомом кризи трьох років є непокора. Така дія дитини спрямована проти встановлених для неї норм виховання та способу життя. Вона виражається у своєрідному дитячому незадоволенні, що супроводжується мовленнєвим висловлюванням "а ну!", яким дитина відповідає на все, що їй пропонують і що роблять. Непокірна установка проявляється не щодо людини, а стосовно свого способу життя, який складається до 3 років, а також норм, які порушуються.

Четвертий симптом - свавілля, яке полягає у домаганні дитиною необмеженої самостійності. У три роки вона все хоче робити сама.

Ще три симптоми цієї кризи мають другорядне значення. Одним із них є протест-бунт, коли все в поведінці дитини починає виражати протест, чого раніше не було. Звичайними стають часті сварки з батьками. З ними пов'язаний симптом знецінення: дитина прагне знецінити іграшку, відмовляється від неї, в її лексиконі з'являються слова, які означають все погане. Крім цього, у сім'ях з єдиною дитиною проявляється прагнення до деспотизму, у сім'ях з декількома дітьми - ревнощі стосовно молодших чи старших сестер і братів. У таких ситуаціх тенденція до панування, деспотизму, влади є джерелом ревнивого ставлення до інших дітей. Прояви цих симптомів свідчать про важковиховуваність дитини.

Криза на межі 6-7 років. На цьому етапі при переході від дошкільного до молодшого шкільного віку дитина різко змінюється, втрачає свою безпосередність, що спричинене недостатньою диференційованістю її внутрішнього і зовнішнього життя. Переживання бажання дитини і їх вираження (реальна поведінка), як правило, проявляються у дошкільника як недостатньо диференційоване ціле. Дошкільник, вступаючи в кризу, втрачає наївність і безпосередність. У поведінці і відносинах він стає для інших не настільки зрозумілим, як це було раніше, починає манірничати і вередувати. У його поведінці з'являється щось нарочите, безглузде, штучне, вертлявість, клоунада. Все це є наслідком зменшення питомої ваги безпосередніх способів поведінки. Втрата безпосередності означає привнесення у вчинки дитини інтелектуального моменту, який вклинюється між переживаннями і безпосереднім вчинком, що є прямою протилежністю властивій дитині наївній і безпосередній дії. Це означає, що криза 6-7 років - перехід дитини від безпосереднього, недиференційованого переживання до переживання опосередкованого, диференційованого. При цьому в будь-якому прояві переживання виникає певний інтелектуальний момент.

З диференціацією внутрішнього і зовнішнього переживань дитини у неї виникає смислове (усвідомлене) переживання, а також боротьба переживань. Типовими формами важковиховуваності на цьому етапі є різноманітні конфлікти, суперечливі переживання, невирішуванні протиріччя. У дитини виникає нова єдність факторів середовища й особистісних факторів, які уможливлюють новий період розвитку - молодший шкільний вік.

Криза 13 років. У ІЗ-річного підлітка, який перебуває у кризовому стані, спостерігаються внутрішнє незадоволення, тривожність, прагнення до самотності, самоізоляція, яка інколи супроводжується ворожістю стосовно тих, хто його оточує. Крім суб'єктивних переживань (пригнічений стан, туга), цей етап характеризують схильність до сварок, порушення дисципліни.

Статеве дозрівання супроводжується зміною інтересів. Відбувається боротьба різних психологічних установок, розгортаються внутрішнє і зовнішнє заперечення і протест. Поширеними явищами є розпад колективних зв'язків, розрив попередніх взаємин між дітьми, різка зміна ставлень до інших людей.

У 13-річних підлітків помітні порушення загальноприйнятих моральних норм (більше - у хлопців), протидія товариському середовищу, "мовленнєвий негативізм" і негативізм у вчинках. У сім'ї негативізм підлітка проявляється не так помітно, як у школі. Однак винятки трапляються. Часто негативізм буває надзвичайно стійким. Школяр зовсім випадає із сім'ї, у школі він надмірно збуджений, чи навпаки, інертний. У нього легко можна встановити ознаки шизоїдного характеру. Симптоми підліткового негативізму різко проявляються у зв'язку з недоліками педагогічного впливу.

Цей критичний період, попри всю його складність і трудність, зовсім не є безвихідним. Він неоднорідний, у ньому одночасно розгортаються такі три типи процесів, кожний з яких вимагає своєчасного і цілісного врахування при здійсненні виховання:

1) наростаючі стабілізаційні процеси, що закріплюють минулі здобутки, роблять їх фундаментальнішими і стійкішими;

2) процеси критичні, нові, які характеризуються швидкими і бурхливими змінами;

3) процеси, що зумовлюють оформлення якостей дорослої людини.

Ці процеси стають основою для подальшої творчої діяльності підростаючої особистості.

Особистість підлітка найбільше корелює із системою його інтересів, що проявляються в його поведінці і діяльності. Цю систему інтересів (домінант) утворюють:

- егодомінанта, яка полягає в тому, що особистість підлітка виявляється одним із центральних гнізд інтересів, вихідним моментом його найближчого особистісного майбутнього;

- домінанта далі, тобто установка на широкі, великі масштаби, які для підлітка є суб'єктивно прийнятніші, ніж найближчі (сьогоднішні). За високої інтенсифікації цієї домінанти підліток вступає у конфліктні відносини з тими, хто його оточує, проявляє незадоволеність своїм буттям, шукає чогось поза ним, відмовляється від поточного життя. Судження, що ці дві домінанти інтересів повністю склалися у підлітковому віці, неправильне;

- потяг до опору, подолання, вольової напруженості, які інколи проявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховного авторитету, протесті й інших проявах негативізму. Домінанта зусилля безпосередньо зближується з домінантою романтики, яка виражається в особливо сильних потягах до незвіданого, ризикованого, пригод. Ці домінанти подвійні, проявляються на критичному і на стабільному етапах підліткового віку.

Незалежно від вікового періоду, в якому дитина переживає кризу, конкретні особливості її перебігу залежать від виховного середовища, в якому вона перебуває. Від цієї умови залежить ступінь тяжковиховуваності підростаючої особистості. Деякі вчені стверджують, що ефективність виховання дитини у кризовому стані залежить від того, наскільки встигають виховні методики за змінами особистості. Водночас наголошується, що у кризі дитина позитивно не реагує на директивно-роз'яснювальні чи аргумен-тувальні дії дорослого. Однак, як відомо, всі методи розви-вального виховання ґрунтуються на механізмах, що апелюють передусім до розуму дитини. Тому успіх у вихованні кризової дитини залежатиме не стільки від своєчасного використання існуючих методів, скільки від конструювання нових, адекватних її психологічній своєрідності.