Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - На старті реформ

Вище вже йшлося про те, що освіта покликана відповідати на соціальне замовлення, яке здійснюється залежно від динаміки і напряму розвитку суспільства. Звідси і сама вона мусить зазнавати змін. Насправді ці зміни можна трактувати як перманентні. Як правило, в багатьох суспільствах вони мають декларований початок, але не мають конкретного кінця, бо стосуються найперше людини, яка змінюється повільно — учителя і учня, всіх допоміжних і керівних інституцій, свідомості батьків і всієї громадськості. Такі зміни, означені як "реформи", в принципі не можуть здійснюватись як поодинокий акт.

Оцінюючи стан наших сучасних реформаторських зусиль, варто звернутись до досвіду реформування радянської освіти у 60—70-ті роки минулого століття, відтак поглянути на реформи, які здійснювали і здійснюють інші держави. Для прикладу взяти хоча б реформи в США під назвою SFAA (Science for All Americans), розпочаті 1957 року. Попри відому різницю у можливостях адміністративного апарату в США та СРСР, доля цих реформ, а особливо природа невдач, були аналогічними. Сьогодні корисно враховувати їх.

1. Першою помилкою вважають те, що ці реформи не були достатньо комплексними і в багатьох випадках орієнтувалися на вирішення проблем в окремих ділянках. Давались взнаки зусилля деяких науковців та наукових шкіл, що прагнули реалізувати у реформах лише себе. Характерним прикладом цього є сучасне запровадження 12-бальної шкали оцінювання.

2. У більшості випадків ці реформи проводились без достатнього знання і врахування реального стану шкільної освіти, змісту підготовки і рівня професійної придатності вчителів та готовності до них усієї громадськості.

3. Прогнозовані зміни не були забезпечені достатньою інформованістю суспільства, а відтак і ґрунтовною професійною перепідготовкою вчителів. Ні вчителі, ні батьки, будучи суб'єктами навчання і виховання, не знали, що від них хочуть, не розуміли змісту реформ.

4. Ініціатори реформ не забезпечили подолання інерції мислення не тільки безпосередніх учасників реформ, але й авторів та виробників нових підручників. У США великою завадою став у цьому сенсі застарілий попит на ринку.

5. Більшість проектів готувались у кабінетах учених і не враховували реальних можливостей учнів та студентів. Такого типу похибка була допущена, наприклад, в ідеї, викладання низки предметів іноземною мовою у спецшколах, що фігурувала у радянських освітніх реформах 70-х років минулого століття і згодом виявилась нездійсненною.

Чи не на ті самі граблі наступає і наша сучасна освіта? Залишаючи це питання риторичним, обмежимось лише таким висновком: реформа освіти — всенародна справа, і залучення до цього процесу широкої громадськості, глибинного інформування як учителя, так і пересічного громадянина є категоричною передумовою успіху в тій ділянці.

Підсумовуючи сказане вище, наведемо міркування відомого російського педагога В. Вахтерова, висловлене ним у 1912 р. Він вважав, що "з рабів, вихованих у дусі рабства, неможливо побудувати досконале суспільство", і що виходом із цього кола є одночасне розкріпачення і суспільства, і людини. Реформи в освіті повинні відбуватися одночасно з реформами в суспільстві. "Одна лише суспільна реформа не мала б успіху, тому що з рабських почуттів і звичок народу слідом за реформою знову, наче з попелу, відродиться деспотизм, який відрізнятиметься від попереднього формою, але тотожний з ним у своїй сутності, що і підтверджує історія" (Вахтеров В., 1987, с. 344—345).

Завдання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст нового (сучасного) соціального замовлення.

2. Назвіть основні напрями реформування освіти в Україні.

3. Назвіть основні компоненти системи освіти і вкажіть на шляхи їх демократизації.