Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Громадянське суспільство і соціальний прогрес

Міфологізоване мислення, сформоване на вічному очікуванні "світлого майбутнього", дещо викривлено сприймає вартості й саму сутність громадянського суспільства. Очевидно, що це — не ідеальне суспільство, бо таких суспільств взагалі не існує. Епітети "добрий" чи "поганий" взагалі не придатні для оцінки громадянського суспільства. Зіставляючи його образ з нашим суспільним досвідом життя при соціалізмі, мусимо сказати собі лише таке: громадянське суспільство - це інакше суспільство, яке ставить до людини цілком інші вимоги. Насправді ці вимоги є значно вищими, ніж вимоги соціалістичного суспільства, і, власне, за рахунок цього, глибше і якісніше реалізуючи себе, людина в громадянському суспільстві домагається більшого, розвивається інтенсивніше, одержує більші господарські й культурні результати, а з нею удосконалюється і саме суспільство.

Громадянське суспільство за своєю природою являє собою єдність, що ґрунтується на прагненні вільних громадян і на їх готовності до співпраці. Як зазначає С. Франк, це не зовнішній засіб задоволення потреб окремих людей, а саме форма громадської співпраці. У цьому суспільстві кожна людина посідає своє природовідповідне місце у суспільній ієрархії, виконує властиву їй функцію і саме на цьому місці реалізує своє право на рівну гідність. "Демократія — не влада всіх, а служіння всіх. Не хижацьке, корисливе чи владолюбне бажання всіх людей чи "народу" бути господарем і розпорядником своєї долі, державним володарем життя,... а почуття обов'язку активної співпраці всіх у загальному служінні правді" (Франк С, 1992, с. 124).

Зрештою, таке філософське визначення громадянського суспільства ще не розкриває його дійсної глибинної й суперечливої сутності. Оскільки воно ґрунтується на свободі людини і народів, то це, природно, зумовлює конкуренцію. Як зауважує Г. Ващенко, філософською засадою цього суспільства є визнання того, що "вільно діючі сили природи (включаючи сюди людину) завше приходять до кращого". На жаль, реалізація цієї благородної ідеї через конкуренцію веде до жахливої експлуатації людини людиною, до величезної майнової нерівності, а звідси — і до класової ворожнечі. І саме ця обставина спонукає до висновку, що капіталізм і соціалізм — це не "кращий" і "гірший" лад. Вони просто різні. Але якщо соціалізм вигідний слабким, лінивим і тим, хто стоїть біля розподілу благ (і через це неминуче веде до застою і занепаду), то капіталізм зручний сильним і працьовитим, а тому стимулює розвиток суспільства. Він змушує людину напружуватися, реалізовувати в собі все, що дала природа, і таким чином виживати. Через це він (капіталізм) видається часом важким, жорстоким щодо слабких та лінивих.

За цих умов, як зауважує Г. Ващенко, конкуренція не завжди призводить до перемоги кращих: "частіше перемагають не мудріші, а бистріші, не справедливіші, а підступніші" (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 402—403).

Григорій Ващенко зазначає також, що сучасне громадянське суспільство (капіталізм) призвело до морального погіршення людини, до її духовного падіння. Філософія утилітаризму і прагматизму стала сприятливим ґрунтом для проростання антропоцентризму. І, власне, на ній лежить відповідальність за моральне падіння сучасної людини (Там само, с. 409). У цьому сенсі Середньовіччя, якому був притаманний "дух високого пориву від землі, від грубої матерії до Неба...", стояло вище, ніж деякі сучасні суспільства (Там само, с. 402). Середньовіччя вірило в провидіння, а тому почувало себе оптимістично і спокійно. Такі настрої сприяли розвиткові духовної культури і заважали розвитку культури матеріальної. "Ставлячи на перше місце в житті високі духовні вартості, людина і в собі цінила, в першу чергу, свою духовну природу, що розглядається як образ Божий" (Там само, с. 403).

Таким чином, Г. Ващенко не ідеалізує сучасне громадянське суспільство європейських країн. Він зазначає, що погляд сучасної людини спрямований до землі. "Мета її— не високі духовні блага, а блага матеріальні, гра, насолода відчуттєвими радощами і вигодами життя" (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 404). Гонитва за цими радощами і благами власне й зумовлює жорстоку боротьбу і конкуренцію. У свою чергу, це спричиняє засилля раціоналізму, природознавчих і математичних наук. Натомість знецінюються духовні блага, честь, сумління, гідність. У підступному вчинкові, що досягає мети, сучасна людина в багатьох випадках вбачає вияв розуму, перевагу над іншими. Нерідко в суспільстві пошаною користуються такі люди, діяльність яких повністю суперечить засадам моралі. І це характерно не лише для нас, але й для дозрілих демократій Заходу.

Викладене вище дає, таким чином, підстави зробити висновок, що жоден із соціальних устроїв — ні соціалізм, ні капіталізм — у своїх "чистих варіантах" не витримує критики і не забезпечує надійний захист людині: перший — тому, що веде до тотальних злиднів (прикладом сьогодні є Північна Корея), а другий — тому, що за умов конкуренції спричинює розвиток егоїзму і класового розшарування. Проте шанс стати багатим, забезпечити матеріальний добробут і матеріальний прогрес дає суспільство громадянське. Воно ж має і матеріальну можливість допомогти людині слабшій. Так званий "шведський соціалізм", на який часто із заздрістю поглядаємо, побудований не на "пролетарських", а на громадянських цінностях.