Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Генетична культура. Спадковість

У результаті наукових пошуків сформувалися окремі концепції щодо механізмів дії явища спадковості. Розглянемо лише деякі з них. По-перше, в чому сутність поняття "спадковість"? Спадковість — це здатність біологічних організмів передавати своєму потомству певні задатки. Задатки — генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку і формування особистості. Носіями задатків є гени. Отже, на основі поглядів на роль біологічних і соціальних чинників у розвитку людини сформувалися такі концепції: соціологізаторська, біологізаторська, генетико-соціальна.

Соціологізаторська концепція обґрунтована англійським філософом і педагогом Дж. Локком (1632—1704). Прибічники цієї концепції заперечують вплив на розвиток людини біологічних факторів і надають перевагу соціальним (соціальному середовищу та вихованню). На їхню думку, душа новонародженої дитини подібна до чистої дошки (звідси цю концепцію ще іменують "tabula rasa") і вона формується лише під впливом соціального середовища й виховання.

Починаючи з XVIII ст. утверджується теорія преформізму (лат. praeformo — утворюю заздалегідь). Преформісти дотримуються думки, що духовні якості людини, закладені в зародковій речовині, передаються спадково, а тому фізичний і психічний розвиток людини є виявом кількісного зростання спадкових задатків. У кінці XIX ст. цей напрям сформувався в біологізаторську концепцію. її апологети — американські вчені Дж. Дьюї(1859—1952) і Е. Торндайк(1874—1949)стверджували, що соціально-психічні якості детерміновані (лат. determinatio — обмеження, визначення) біологічними факторами і їх розвиток не залежить від соціального впливу, від процесу виховання.

З розвитком біологічної науки і, зокрема, генетики у XX ст. з'явилася гепетикосоціальна концепція розвитку людини. її прибічники вважають, що на розвиток людини впливають як біологічний, так і соціальний фактори. Вплив біологічного фактора виявляється у передачі через генну інформацію (спадковість) певних задатків, які становлять лише можливості для фізичного і соціального розвитку особистості.

Механізм дії біологічного фактора через спадковість схематично можна уявити так: чоловіча і жіноча клітини налічують по 23 пари хромосом. Хромосоми — це структурні елементи ядра клітини, які містять у собі ДНК (дезоксирибонуклеїнову кислоту) і складаються з набору генів. У кожному гені зашифровані певні задатки. Кількість генів у 46 хромосом сягає 25— ЗО тисяч. У процесі об'єднання чоловічої і жіночої яйцеклітин гени обмінюються між собою "люб'язностями". У результаті такого об'єднання відбувається складний процес утворення на цій базі пової клітини, яка має уже новий набір генів. Нова клітина є своєрідною матрицею, що буде повторюватися у всіх наступних. Таким чином, біологічний чинник починає діяти з моменту зародження.

Проте треба мати на увазі, що вже на цьому етапі у процесі обміну "люб'язностями" між генно-хромосомними складниками можуть виявлятися соціальні чинники. Якщо в організм молодої людини, яка планує мати дитину, потрапили шкідливі речовини, вони можуть негативно впливати на клітини і зокрема на генно-хромосомні системи. У процесі обміну пошкоджені гени можуть донести інформацію у спотвореному вигляді. У таких батьків можуть народитися діти з фізичними і психічними вадами (шестипалість, глухота, сліпота, косоокість, розумова відсталість, вади конституції тіла та багато іншого). Небезпечними шкідливими чинниками, які викликають мутацію (зміни) в структурі клітини і зокрема її геyно-хромосомних складників, є алкоголь, наркотики, підвищена радіація та ін.

Для батьків, які чекають на дитину, радіють її майбутній появі, найстрашніше — якщо вона народиться калікою, з непоправними фізичними і психічними вадами. Цс тяжкий хрест на все життя. Варто зазначити, що за спадковістю передається й низка хвороб (цукровий діабет, туберкульоз, СНІД, венеричні та інші захворювання).

Визначним досягненням біологічної науки (зокрема генетики) кінця XX ст. є розшифровка генома людини. Геном — сукупність генів, які є в гаплоїдному (одинарному) наборі хромосом певного організму. У перспективі па рівні генної інженерії це дасть змогу певним чином коригувати, запобігати передачі окремих хвороб, носіями яких можуть бути окремі гени, але навряд чи допоможе у випадках, коли зачаття дитини відбувається у батьків, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Це — міна уповільненої дії, яка веде до життєвої трагедії як дитини, так і батьків. Тому хочеться застерегти майбутніх батьків: "Молодий батьку й мати, якщо ви отруїли себе алкоголем, наркотиками чи іншими шкідливими речовинами, зупиніться у своїх поривах кохання. Адже ви бездумно, безвідповідально готові творити зло на землі: посіяти каліцтво в особі вашої дитини, приректи себе на душевні муки впродовж усього життя. Відступіться від гріха, не творіть його!"

Попередження таких тяжких наслідків можливе передусім за умов, коли кожна молода особа, яка прагне продовжити рід людський, володітиме генетичною культурою. Генетична культура є складником загальної культури особистості і включає в себе знання про основні засади генетики як науки про спадковість, розуміння механізму передачі задатків від старших поколінь до їх нащадків, усвідомлення чинників, які позитивно і негативно впливають на геном людини у системі продовження людського роду.

У народній педагогіці задовго до виникнення науки про спадковість — генетики люди на основі багаторічних спостережень визначали табу для молодих людей, які одружуються і дбають про продовження свого роду. Адже від їхньої відповідальності залежить доля і благополуччя не лише власних дітей, але й людської спільноти взагалі. Народний досвід накопичував знання про закономірності виливу біологічних чинників на розвиток дитини з моменту її зародженія. Це був певний компонент, висловлюючись сучасною термінологією, генетичної культури батьків. Г.С. Сковорода, сповідуючи філософію українського народу, підкреслював, що Мати й Батько покликані природою і Богом реалізувати визначальний сенс життя людини — продовжити людський рід. Віy талановито сформулював у віршованій формі своєрідні правила генетичної культури батьків. У трактаті-діалозі "Благородний Еродій", який присвячений проблемам виховання, філософ після діалогу Еродія з Пишеком залишає в нагадування всім "Свиток о благом рождении чад ради благочестивых состраданий и здравых родителей":

Сей в перву и вторую луну, сиречь в квадру, Сей, изшед из пиров и бесед священных. Зрев мертвеца или страшен позор не сей. Заченшей сверх не сей. Не в меру пьян не сей. Заченша да носит в мыслях и в позорах святых, И в беседах святых, чужда страстных бурей, В тихом безстрастии во зреніи святых.

Народ завжди застосовував своєрідні табу, аби застерегти молоде подружжя від помилок, необачності з перших кроків подружнього життя. Так, за старим звичаєм під час весілля старійшини стежили, щоб напередодні шлюбної ночі молодята не вживали спиртних напоїв.

Молоді люди, які дбають про здоров'я свого покоління, мають постійно утримуватися від вживання шкідливих речовин (алкоголю, наркотиків, тютюну), аби не завдавати непоправної шкоди дитині, яка перебуває у процесі ембріонального розвитку.

Все це — елементи генетичної культури, якими мають володіти всі молоді люди, які очікують на радість від народження дитини, дбають про спокійну старість.

Було б доцільним у Сімейному кодексі передбачити, щоб молоді люди перед шлюбом обов'язково пройшли навчання з курсу генетичної культури, склали відповідний екзамен. Переконані, що такий захід сприяв би зменшенню народження дітей з аномаліями. Людей має непокоїти той факт, що в Україні щороку народжуються десятки тисяч дітей з тими чи іншими вадами, причиною яких у більшості випадків є генетична неграмотність молодих людей, які вступають у шлюб.

Треба зважити що па один важливий аспект дії механізму спадковості на розвиток особистості. Це — соціальне успадкування. Поняття "соціальне успадкування" увів у науковий обіг відомий російський генетик М.П. Дубій ін. Сутність цього феномену полягає в тому, що народжена дитина активно засвоює соціально-психологічний досвід батьків і людей, які її оточують (мову, звички, морально-етичні якості та ін.). Академік М.П. Дубінін писав: "Людина, знайшовши форму передачі особистого досвіду поколінь через виховання на ґрунті соціальної програми, яка в адекватній формі передає весь досвід історії кожному з поколінь, реально набуває значення важеля еволюції у сфері нової форми суспільного руху матерії. Вивчення сутності передачі соціальної програми, що спирається на генетичні особливості кожної людини, — це величезне завдання, яке стоїть перед сучасним природознавством і суспільствознавством. У процесі взаємодії соціальної та генетичної програм проявляється природа становлення унікальності особистісних якостей людей".

Вирішальним чинником розвитку людини є соціальний. Він включає кілька складників: соціально-побутове оточення (родина, сусіди, інші люди); діяльність дошкільних виховних закладів; діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів; функціонування дитячих позашкільних виховних установ (дитячі бібліотеки, театри, будинки дитячої та юнацької творчості; станції юних техніків, натуралістів, туристів та ін.); спортивні, музичні та художні школи; засоби масової інформації (радіо, телебачення, книги, газети, журнали); природа та ін.

Соціальне оточення може активно впливати на соціальний розвиток дитини, сприяти формуванню тих чи інших особливостей характеру, якостей поведінки. Народна мудрість, спираючись на багатовіковий досвід виховання дітей, стверджує:

• якщо дитина живе серед добра і турботливості — вона вчиться бути доброю і чуйною, турбуватися про інших;

• якщо дитина відчуває заохочення — вона пізнає свою цінність;

• якщо дитина знаходить розуміння — вона стає терплячою;

• якщо дитина живе серед ворожнечі — вона вчиться "воювати";

• якщо дитина зустрічається з насміхом — вона стає несміливою;

• якщо дитина приневолена соромитися — вона почувається винною;

• якщо дитину оточують жорстокість, насилля — вона схильна до вияву подібної жорстокості і насилля;

• якщо дитина живе в умовах радості, мажору (бадьорості) — вона виявляє життєрадісність у своїх діях.

Навіть навколишня природа створює позитивний фон, який впливає па фізичний, психічний і соціальний розвиток дітей. Охайне житло, впорядкована садиба, квітники, сад, річка чи ставок, лісовий масив, парк та подібне — все це позитивно впливає на розвиток дитини, формування її характеру, особливостей поведінки. І навпаки, виключення з життя дитини краси природи, занехаяні садиба, город, паркова зона негативно впливають на особистість дитини, її розвиток. Тому з раннього віку дитина має тісно спілкуватися з природою. Кімнатні квіти, домашні тварини, залучення дитини до догляду за ними — джерело розвитку у дитини почуттів добра, чуйності, турботи про плекання живої природи. А з роками ці якості переносяться на стосунки з батьками, бабусями і дідусями, іншими людьми.

Важливе місце в процесі розвитку і формування особистості посідає її безпосередня активна діяльність. Вона може мати різні форми: ігрову, навчально-пізнавальну, трудову, естетичну, спортивну та ін. Вона є внутрішнім психофізичним рушієм активності особистості, а відтак — суттєвим чинником фізичного, психічного і соціального розвитку. У процесі безпосередньої діяльності знаходить своє вираження дія рушійної сили розвитку як результат суперечностей між реальними потребами, що їх висуває перед особистістю життя, і рівнем її фізичного, психічного і соціального розвитку. Нерозуміння цього важливого чинника у розвитку особистості призводить до невтішних наслідків. В умовах науково-технічного прогресу, впливу інформаційно-технологічного буму люди використовують у своїй діяльності велику кількість машин, механізмів, технологій як у виробництві, так і в побуті, значно полегшують своє життя. Особливо для дітей створюють тепличні умови з погляду фізичної, психічної, соціальної діяльності. Живучи в таких полегшених, всіляко захищених фізичних і соціально-психологічних умовах, дитина слабо розвивається і вирізняється інфантильністю (лат. infantilis — дитячий; затримка в розвитку організму, яка виявляється в збереженні у дорослої людини фізичних і психічних рис, властивих дитячому вікові). Врешті-решт відбувається процес ослаблення цілого покоління людей.

Отже, на розвиток людини впливають такі основні фактори: біологічне та соціальне успадкування, природно-соціальне середовище, активна діяльність особистості (рис. 2.3).

У кінці минулого століття почала складатися ще одна концепція розвитку особистості — космологічна. Представники цього напряму схильні до думки, що процес зародження людини має позаземний характер і homo sapiens — прибулець з космосу. Особливості розвитку людини, володіння нею певними якостями у якийсь спосіб пов'язані з впливом на неї небесних світил.

Однозначно не можна стверджувати чи заперечувати достовірність таких міркувань. Поки що це, очевидно, лише гіпотетичні припущення. Люди давно роздумували над цими явищами. Вони допускали, що доля людини певною мірою пов'язана з небесними світилами, а тому зірки мають вплив і на розвиток дитини. З давніх-давен люди, придивляючись до зірок і зіставляючи свої дії, свій стан з розташуванням окремих сузір'їв, почали фіксувати зв'язок руху і положення світил зі своїми справами. На цій основі виникла наука астрологія. Вчені встановили, що сонце впродовж року проходить повне коло по небу, перетинаючи при цьому дванадцять сузір'їв і перебуваючи в кожному з них приблизно один місяць. Кожне сузір'я отримало назву живої істоти або предмета побуту і свій символ, який називають знаком зодіаку. Зірки весь час перебувають у русі. Спостереження за ними наштовхнуло на думку, що певне їх положення на небосхилі може відображати різні етапи життєвого шляху конкретних людей.

На цій основі уже в наш час почав розвиватися новий напрям педагогічної науки — астрологічна педагогіка. її започаткував арабський астролог Свамі Аненд Сиджанкар. У праці "Нариси дитячої астрологічної педагогіки" він зробив спробу окреслити особливості поведінки дітей, що народилися під тим чи іншим знаком зодіаку, та напрями виховної роботи педагогів (батьків, учителів-вихователів, працівників дошкільних і позашкільних виховних закладів) з такими дітьми.

Незалежно від того, віримо ми чи ні в астрологічні прогнози, чи ставимося до них скептично, але процеси, які відбуваються в космосі, у певний спосіб впливають па розвиток людини, її життєдіяльність.

У процесі розвитку дитини спостерігається явище акселерації (лат. ассеlеrаttо — прискорення), що виявляється у прискоренні фізичних процесів, зокрема росту, ваги, статевого дозрівання. Є кілька гіпотез виникнення цього явища. Науковий інтерес становлять такі.

1. Геліогенна теорія (грец. helios — сонце) пояснює прискорення фізичного розвитку дітей підвищенням впливу на їх організм променів сонця (діти більше загорають, одяг більш відкритий і т. ін.).

2. Теорія урбанізації (франц. urbanisation, від лат. urbanus — міський, urbs — місто) пов'язана з розвитком міст, куди мігрує все більше сільського населення. Умови життя в місті більш комфортні, що і позитивно впливає на ріст організму.

3. Теорія гетерозії (грец. heteroiosis — зміна, перетворення) пояснює процес акселерації деяким стиранням соціальних, релігійних, національних і кастових кордонів, а звідси і поширення тенденції шлюбів між людьми різних національностей, навіть рас. А це породжує певні позитивні зміни, генетичні перетворення.

4. Теорія комфортності. Процес соціально-економічного розвитку в умовах науково-технічного прогресу характеризується поліпшенням умов економічного життя людей (харчування, побуту, медичного, обслуговування та ін.). Такі фактори не можуть не здійснювати позитивного впливу на фізичний розвиток дітей.

5. Теорія опромінювання. Згідно з нею процеси розщеплення атомних ядер, атомна енергетика призвели до збільшення радіаційного фону на землі щодо природного. Радіація у помірно допустимих дозах також позитивно впливає на прискорення біологічних процесів на клітинному рівні.

Для пояснення явища акселерації навряд чи можна надати перевагу одній з названих гіпотез. Очевидно, варто зважати ще й на інші чинники.

Поряд з явищем акселерації протилежним у розвитку дитини є ретардація — відставання дітей у розвитку, що зумовлюється порушенням генетичного механізму спадковості, негативним впливом на процес розвитку, починаючи з моменту зародження, шкідливих речовин, несприятливого екологічного середовища загалом і зокрема перевищення природних норм радіаційного фону. Тут можна спостерігати відставання не лише у фізичному, а й у психічному розвитку.

Не всі діти розвиваються однаково у фізичному і соціально-психологічному плані. Але для кожної вікової групи визначають загальні особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку. Так би мовити, типові, які вихователі мають враховувати у навчально-виховній роботі. Зокрема, виходячи з особливостей фізичного й психічного розвитку, дітей поділяють на вікові групи.

К.Д. Ушинський, обґрунтовуючи шляхи, засоби, форми, принципи, методи виховання, наголошував, що педагоги-вихователі передусім мають добре знати особливості розвитку дітей. "Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, — писав К.Д. Ушинський, — то вона повинна попереду пізнати її також у всіх відношеннях".

Подаємо типові особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку й особливості врахування їх у виховній роботі.