Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Чорнобиль і світова спільнота

Глобальною екологічною подією XX ст., що стала викликом безпеці людства^ стала Чорнобильська катастрофа та подолання її наслідків. Україна добре пам'ятає ту трагічну дату — 26 квітня 1986 p., коли стався вибух на Чорнобильській атомній станції, розташованій за 130 км від Києва. В результаті вибуху була зруйнована активна зона реактора блоку № 4. Загальна площа забруднення сільськогосподарських угідь становила 3,5 млн. га, у тому числі рілля — 3,1 млн. га. Радіоактивними елементами забруднено більш як 1,5 млн. га лісів України. Постраждали також деякі регіони Росії й Білорусі. Чорнобильська катастрофа є планетарною катастрофою сторіччя, яка за своїми масштабами не має прецедентів у світі. Вона забрала життя сотень людей, багатьох залишила інвалідами, принесла глибокі соціальні потрясіння й жахливі екологічні наслідки.

Складною є й економічна сторона проблеми. Розрахунки свідчать, що ліквідація наслідків аварії тільки в трьох державах (Білорусі, Росії та Україні) до 2015 р. потребуватиме витрат на суму

300 млрд. доларів. Вартість повної ліквідації наслідків цієї аварії значно перевищує вартість усіх АЕС світу і всієї виробленої ними енергії.

Міжнародна спільнота досить оперативно відреагувала на події в Україні. Першою відгукнулась ООН та її організації. Від них надійшла найвагоміша допомога для ліквідації наслідків аварії. 1986 р. у Відні відбулися Міжустановчі консультації за участі організацій, що відають питаннями атомної енергії, охорони здоров'я, продовольства тощо — МАГАТЕ, ВООЗ, ФАО та ін. Восени 1986 р. було прийнято два важливі міжнародні документи — Конвенцію про оперативне оповіщення про ядерну аварію і Конвенцію про допомогу у випадку ядерної радіації. Був створений Міжустановчий комітет з реагування на ядерні аварії, куди увійшли представники низки міжнародних організацій. На 41-й сесії Генеральної Асамблеї ООН її учасники висловили співчуття сім'ям загиблих у зв'язку з аварією, почала надходити гуманітарна допомога (екологічно чисті продукти, одяг, кошти на оздоровлення дітей, медичне обладнання та ін.).

Уряди СРСР, УРСР і БРСР 1990 р. офіційно звернулися до ООН з проханням розглянути питання наслідків Чорнобильської катастрофи на Генеральній Асамблеї ООН. Того самого року Генеральний секретар ООН здійснив поїздку в зону Чорнобиля, тут побувала й делегація Виконавчого секретаріату ЄЕК. Місія оцінила аварію, як безпрецедентну. На 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН було призначено Координатора ООН з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, підготовлено Зведений план міжнародного співробітництва в цій площині. Були визначені такі пріоритетні напрями: здоров'я, переселення, економічна реабілітація постраждалих територій, соціально-психологічна реабілітація постраждалих людей, продовольчий і сільськогосподарський моніторинг, екологічне оздоровлення навколишнього середовища. Резолюції Генеральної Асамблеї передбачали створення спеціальної Чорнобильської програми в рамках системи ООН.

Водночас у ставленні до проблем Чорнобиля представників ООН та інших міжнародних структур почала виявлятися упередженість, пов'язана з побоюванням стосовно відтворення Україною власної ядерної зброї. Саме з можливістю використання реактора РМБК був пов'язаний тиск на Україну щодо закриття Чорнобильської АЕС. Нагадаємо, що з 57 реакторів такого типу 29 функціонували на території Східної Європи.

Україна виконала взяті на себе зобов'язання перед міжнародним співтовариством: 2002 р. Чорнобильську атомну електростанцію було закрито. Але це додало Україні нових проблем із забезпечення безпеки закритого реактора.

Фактично Чорнобильська аварія змусила людство виробити захисні механізми від атомних катастроф, привернула увагу до тяжких наслідків застосування ядерної енергії вже в мирний час, прискорила розробку та укладення спеціальних міжнародних угод щодо несанкціонованого використання атомної енергії, а також оперативного оповіщення про ядерну аварію і допомогу у випадку ядерної радіації. Водночас Чорнобильська катастрофа змусила людство замислитися над питаннями про застосування ядерної енергії в мирних цілях, привела до глобальних рішень на найвищих щаблях державної влади провідних країн світу.

Радіологічні наслідки Чорнобиля досліджує Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ). Ця організація, що захищає інтереси атомної енергетики, намагалася з'ясувати причини аварії та виробити рекомендації для ліквідації її наслідків. У 1989 р. вона розпочала роботу над проектом щодо оцінок і впливу наслідків катастрофи на здоров'я людей і навколишнє середовище. 1990 р. у Відні представники Росії, Білорусі та України разом із МАГАТЕ підписали угоду про проведення міжнародних досліджень з Чорнобиля в науковому центрі "Прип'ять". МАГАТЕ сприяло в організації Чорнобильського центру радіаційних досліджень: тільки у 1993 р. нею було здійснено п'ять проектів на суму кілька десятків мільйонів доларів.

Активну підтримку постраждалим регіонам надала ЮНЕСКО: у 1991 р. організація розробила Чорнобильську програму, що охоплювала будівництво шкіл, дослідження й підготовку кадрів, аналіз соціальних, економічних наслідків аварії, збереження культурних цінностей. Загалом програма ЮНЕСКО "Чорнобиль" містила 70 проектів. 9 січня 1991 р. у Парижі було підписано угоду між ЮНЕСКО і СРСР про виконання програми з ліквідації наслідків Чорнобиля. На заклик ЮНЕСКО відгукнулися відомі представники інтелігенції західних країн — П'єр Карден, Мірей Матьє, Марина Владі, Матіас, Сальваторе Адамо та ін. Було створено Фонд Чорнобиля й організовано Акцію милосердя — "Мільйон для дітей Чорнобиля", надано допомогу для створення реабілітаційних центрів за кордоном. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) сприяла створенню в Обнінську (Росія), Києві, Мінську радіологічних центрів, які реалізують проекти цитологічного характеру: онкології, гематології, імунології. Екологічними проблемами Чорнобиля опікується Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Сьогодні перед Україною стосовно питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи постають передусім два завдання: оздоровлення й медичне забезпечення постраждалих, соціально-економічна реабілітація територій, що мають статус чорнобильських, та забезпечення безпеки закритого реактора. За домовленістю між Україною і країнами "Великої сімки", закріпленою у Меморандумі про закриття ЧАЕС, будується сховище для відпрацьованого ядерного палива. Питання про альтернативні проекти утилізації ядерного палива регулярно розглядаються учасниками Асамблеї донорів Чорнобильського фонду "Укриття", в яких передбачаються всі необхідні заходи для закриття АЕС. Водночас Україна й досі потерпає від браку технологій для дезактивації забруднених територій, а також від недосконалого розміщення і перерозподілу продуктивних сил у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Особливе занепокоєння викликає стан збудованого 1986 р. саркофагу-укриття, а також намагання західних країн нав'язати Україні розміщення європейського ядерного могильника в зоні Чорнобиля.

І нині наслідки катастрофи є відчутними для Росії, Білорусі і України, землі яких опинилися в епіцентрі ядерного лиха. Сьогодні це не тільки питання екології, а й глибокі гуманітарні проблеми, на розв'язання яких спрямовані зусилля політиків, економістів, дослідників, науковців, фінансові потоки з-за кордону тощо. У цьому зв'язку була опублікована доповідь міжнародних організацій "Гуманітарні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС: стратегія і реабілітація", підготовлена дослідниками США, Росії, України і Білорусі (6 лютого 2002 p.). Серед основних висновків привертають увагу такі положення: радіоактивне забруднення, що стало результатом вибуху на Чорнобильській АЕС, являє собою ризик для здоров'я населення і стримує економічний розвиток. Офіційно визнані забрудненими території становлять 23 % площі Білорусі, 5 % площі України і 1,5 % площі Російської Федерації. На цих територіях проживають близько 6 млн. осіб: близько 19 % населення Білорусі, 5 % населення України і майже 1 % населення Російської Федерації.

Занепокоєність викликають насамперед так звані сильно забруднені території, де нині проживає від 150 до 200 тисяч осіб. В Україні Чорнобильський бюджет, починаючи з 1997 p., постійно скорочувався через нестачу коштів.

Через 20 років після аварії, з огляду на активну роботу з ліквідації наслідків катастрофи, проведену трьома безпосередньо постраждалими країнами, може виникнути запитання: чому міжнародне співтовариство має фінансувати заходи, спрямовані на розв'язання складного комплексу гуманітарних проблем, викликаних вибухом 26 квітня 1986 p.?

На користь позитивної відповіді міжнародне співтовариство наводить три вагомі аргументи. Перший аргумент полягає в тому, що світ має практичний інтерес до чорнобильської проблеми. Цей інтерес стосується не тільки питань безпеки самої АЕС, а й питань про довгостроковий вплив радіоактивних елементів на здоров'я людини, а також про складні аспекти керування в умовах надзвичайної ситуації, зокрема під час виникнення аварії. Наступним аргументом є те, що світове співтовариство тривалий час надавало допомогу для ліквідації наслідків аварії. Третій аргумент полягає в тому, що міжнародне співробітництво може слугувати моделлю на майбутнє. Україна використовує всілякі заходи, щоби привернути увагу світової спільноти до проблем Чорнобиля. На саміті СНД 2004 р. в А стані (Казахстан) держава ініціювала питання "Про проголошення 2006 р. в державах-учасницях СНД Роком пам'яті Чорнобильської катастрофи". 60-та сесія Генеральної Асамблеї ООН (листопад 2005 р.) розпочалася з обговорення проблеми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Україна знову звернулася до учасників із пропозицією активізувати міжнародні зусилля для подолання довгострокових наслідків катастрофи; поінформувала про зусилля Уряду України, спрямовані на розв'язання медичних, гуманітарних і соціально-економічних проблем щодо реабілітації постраждалого населення і вражених територій, про підготовку Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи до 2010 р., про заходи щодо закриття ЧАЕС і перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему.

Отже, ця проблема опинилася в центрі експерименту, що не має прецедентів у сфері міжнародного співробітництва.

Ядерна енергія є привабливою за багатьма показниками: потужністю, дешевизною, чистотою екології. У 2000 р. у світі налічувалося 438 ядерних діючих реакторів, що забезпечували 16 % глобальної енергії. Підключено шість нових: в Індії, Бразилії, Пакистані, Чехії. Один реактор було призупинено (Чорнобиль). Більш як 30 країн використовують ядерну енергію як джерело й виробництво електроенергії. її складова у Франції сягає 76 % усієї енергії, у Бразилії — 1,4 %. Середній вік експлуатації реакторів — 32 роки.