(31 травня 2002 р.)
Десять з половиною років віддаляють теперішню зустріч від розпаду Радянського Союзу, дванадцять з половиною — від падіння Берлінської стіни. Чи можемо ми твердити на початку XXI століття, що мрії, які панували на той час у країнах нашого регіону, здійснилися або близькі до здійснення? Розширення Європейського Союзу впевнено несе з собою стабільність, добробут, зміцнення демократичних суспільних засад.
Не можна, проте, не помічати посилення останнім часом небезпечних тенденцій, які викликають в нас певне занепокоєння. У самій Західній Європі європейська ідея переживає своєрідну кризу ідентичності. Політичні євро інтеграційні проекти не знаходять, на жаль, відчутного ентузіазму серед широких верств населення. Лакенська декларація і створення Європейського Конвенту стали вірними і своєчасними відповідями ЄС на ці виклики. Іншим тривожним симптомом є поширення в Європі популярності радикальних ультраправих рухів, настроїв ксенофобії та антисемітизму. Показово, що ці явища походять не з регіону Східної Європи, де нібито існує дефіцит демократії. У старих, класичних демократіях відбувається небезпечний зсув громадської думки, який цілком може становити загрозу темпам та глибині процесів євроінтеграції. Так, країни-кандидати, враховуючи вплив цих тенденцій на поведінку європейських політиків, змушені погоджуватися на обмеження руху власної робочої сили навіть після свого входження до Євросоюзу.
Важко також узгодити з намірами побудови єдиної вільної Європи втілення Шенгенських угод на західному кордоні України. Введення країнами-кандидатами на вимогу ЄС досить жорсткого візового режиму для українців, поміж усім іншим, суттєво обмежує можливості моїх співвітчизників побачити успіхи наших сусідів у побудові демократичного суспільства, перейняти та запозичити їхній досвід. Скорочення гуманітарних контактів з Європою навряд чи стимулюватиме зростання підтримки українським суспільством європейського вибору. Адже сьогодні курс на євроінтеграцію впевнено підтримує переважна більшість українців.
Суперечливість підходів Євросоюзу щодо відносин з Україною яскраво висвітлило рішення Люксембурзького засідання Ради Міністрів ЄС стосовно розробки стратегії відносин із "майбутніми сусідами розширеного Союзу". Проте у принциповому плані концепцію "майбутнього сусідства" важко назвати адекватною відповіддю на євро інтеграційні прагнення України. Адже статус "сусіда" Україна отримує лише в силу свого географічного розташування. І для його одержання не потрібні ані численні жертви заради подекуди непопулярних перетворень, ані зусилля реформаторської еліти, яка відстоювала європейський вибір України у важкій політичній боротьбі...
Із самого початку незалежності Україна відігравала активну роль у встановленні тривалого миру на Балканах. Внесок України у здійснення миротворчих операцій у Боснії та Герцеговині, у Косово, був високо оцінений світовим співтовариством.
Переконаний, що всі великі проекти для нової Європи, включаючи розширення ЄС, мають слугувати в першу чергу подоланню розбіжностей та розподілів, які все ще існують і на географічних картах, і в свідомості людей. Європа для всіх, а не лише для обраних, — це та велика мста, заради якої варто об'єднувати зусилля і йти на свідомі жертви.
Укрінформ. 2002. 31 трав.
Із Закону України "Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами
(10 листопада 1994 р.)
Верховна Рада України постановляє: Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, підписану від імені України 14 червня 1994 року в Люксембурзі, ратифікувати.
Із Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами
Із Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору
Про Державну програму співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на період до 2001 року
З Постанови Верховної Ради України "Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного Договору (НАТО)"
Із Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки" (30 квітня 2002 р.)
Із виступу Міністра закордонних справ України А. Зленка "Україна — НАТО. Основні здобутки та перспективи взаємовідносин"
З Декларації Празького саміту Північноатлантичної ради
З Постанови Верховної Ради України "Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО"
Із Рішення Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України № 1 "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації цілей державної політики у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції України"