Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Поляки України

На розвиток етнічних процесів справляє вплив цілий комплекс чинників, найважливішими серед яких є соціально-економічна структура етнічних груп та їх кількісне співвідношення, територіальне розташування, ступінь генеалогічної спорідненості народів та їхніх мов, спільність походження, особливості культурно-господарської діяльності тощо. На сучасних процесах розвитку етнічних фуп значною мірою позначилися такі масові етносоціальні явища, як міграція та урбанізація етносів. Зазначені особливості виявилися в динаміці чисельності та географії розселення поляків на території України, кількість яких швидко зменшується. Якщо у 1959 р. в Україні проживало 363,3 тис. поляків, то за останнім переписом 2002 р. їх чисельність ледве сягає 144,1 тис. осіб. Більшість поляків (94,2 %) є уродженцями України. Компактні поселення існують у Житомирській (31,7 % усіх поляків) та Хмельницькій (16,7 %) областях. Значна частина цієї етнічної групи проживає у Львівській області. Згідно з дослідженнями, що проводилися в Україні протягом останніх років, поляки — одна з національних меншин, яка зазнала масової акультурації та асиміляції. Про це свідчить зменшення чисельності поляків, що визнають польську мову рідною (12,5 %), та збільшення кількості тих, що рідною визнають українську (66 %) і російську мови (близько 15,4 %).

Одним із пріоритетів політики Української держави є збереження чисельності національних меншин, у тому числі польського населення. Відповідно до Державної програми відродження й розвитку освіти національних меншин України розробляються навчальні плани та програми для освітніх осередків із польською мовою викладання: тільки для учнів молодших класів вийшли друком 26 назв різних підручників і навчальних посібників. Педагогічні кадри для шкіл із викладанням польської мови готують 15 вузів країни: Тернопільський педагогічний університет, Львівський національний університет ім. І. Франка, Волинський національний університет ім. Лесі Українки, Житомирський педагогічний університет та ін.

Сприяє збереженню культурних і мовних традицій поляків в Україні Республіка Польща. За Угодою про співробітництво між міністерствами освіти України і Польщі від 12 січня 1993 р. обидві країни приділяють особливу увагу співробітництву безпосередньо дитячих дошкільних установ, шкіл, професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ України та Польщі; розвитку і вдосконаленню вивчення рідних мов представниками української національної меншини в навчальних закладах Польщі та польської національної меншини в навчальних закладах України. Україна гарантує представникам польської національної меншини в Україні можливість вивчення рідної мови в навчальних закладах усіх рівнів освіти та зобов'язується надавати допомогу в забезпеченні їх підручниками, навчально-методичною літературою, наочними посібниками тощо.

Незважаючи на те, що польська меншина становить цілісну етнічну групу, в різних регіонах України етнічні процеси мають свої особливості щодо мовних, культурних, економічних або політичних аспектів етнічної самосвідомості. Консолідаційним чинником для польської нації більшість вважає народну самобутність: звичаї, обряди тощо. Іншою етноконсолідаційною ознакою вважають віросповідання (Житомирська область) та мову (Львівська область).

З набуттям незалежності України польські осередки, користуючись правом статусу національної меншини, почали відроджуватися. З 12 вересня 1990 р. польський уряд призначив стипендії для української молоді польського походження. Щороку на навчання в Польщу виїжджає близько 130 осіб, хоча не всі повертаються в Україну. В середовищі польської меншини спостерігається процес повернення до витоків національної культури. Активно працюють польські громадські організації — Спілка поляків України, Федерація польських організацій в Україні, Об'єднання поляків Житомирщини "Полонія", Національно-культурне товариство "Згода", Польський інститут у Києві, Спілка поляків Донбасу тощо. Поступово відновлюються пам'ятки польської спадщини, поширюється вивчення польської мови, створюються різноманітні структури, які долучаються до процесів відродження етнічної ідентичності, встановлюють і розвивають контакти з історичною батьківщиною.

Оскільки Польща визнана одним із стратегічних партнерів України, Українська держава докладатиме зусиль для лояльного вирішення всіх можливих суперечностей між країнами. Водночас розв'язання проблем національних меншин послабить історичну напругу між нашими народами і державами. Наявні позитивні зрушення в подоланні стереотипів минулого: дедалі більше поляків убачають в Україні та українцях партнерів в економічному європейському просторі і друзів. Нове покоління поляків, ділові кола швидше знаходять шляхи до взаєморозуміння. Глава Української держави виступив з ініціативою щодо розробки й підписання двосторонньої угоди з історично-гуманітарних питань, яка окреслила б основи взаємного прощення, нашого спільного ставлення до історії і принципи співробітництва. Президенти України і Республіки Польща визначили 2004 рік Роком Польщі в Україні, а рік 2005 — Роком України в Польщі.

Нові ускладнення для поляків України постали у зв'язку з набуттям членства Республікою Польша в Європейському Союзі. Введення з 1 вересня 2003 р. візового режиму з Україною, Росією і Білоруссю (кордон у польському напрямку щорічно перетинає понад 13,5 млн. громадян) не сприятиме кращому порозумінню між народами. Хоча для представників національних меншин польська сторона розробила спрощене одержання віз, та особливе занепокоєння з цього приводу виявили польські організації в Україні. Введення візового режиму вони розглядають як прагнення відчужити поляків від своїх коренів: адже ті поляки, що виїхали з Польщі на Захід, мають право без візи відвідувати Польщу, а ті, хто з країни ніколи не виїжджав (кордони були перенесені), змушені оформляти візу. Позитивним результатом стала домовленість на вищому рівні про введення пільгового візового режиму для обох країн: при цьому поляки не оформлятимуть візи, а українці оформлятимуть її безкоштовно. Зрозуміло, що така візова політика Республіки Польща є тимчасовою, оскільки вимоги Євросоюзу до країн, які незабаром набудуть повноправного членства в організації, є однаковими для всіх.

Спроби окремих центральноєвропейських країн пом'якшити для України наслідки набуття членства в Євросоюзі пояснюються економічними важелями: Євросоюз, незважаючи на свої запевнення розширюватися за рахунок країн Центральної Європи, негласно закриває ринок для їхніх товарів. При цьому тільки підготовка до вступу в ЄС потребує серйозних структурних змін в економіці і ставить на межу банкрутства цілі галузі. Щоб "вижити", польські, чеські, словацькі та угорські компанії вимушені орієнтуватися на російський і український ринки.

Отже, членство в Євросоюзі країн — сусідів України, з одного боку, є захистом від нелегальних мігрантів, боротьбою з транскордонною злочинністю тощо, а з другого — необхідністю впровадження нового механізму для перетину кордону громадянами сусідніх країн.

Останнє питання вимагає розробки спеціальних програм щодо надання допомоги в рамках ЄС (принаймні прикордонним регіонам) з метою стабілізації ринків праці, розвитку контактів між етнічними меншинами й родичами. Аналіз подій, що відбуваються в Централь-но-Східній Європі (ЦСЄ), свідчить про формування на її теренах субрегіону внутрішньої периферії. У процесі інкорпорації (приєднання до ЄС) субрегіональні зв'язки в межах ЦСЄ можуть бути розірвані, що призведе до створення двох регіонів — Центрально-Західної Європи та Центрально-Східної Європи, а це може становити нову небезпеку для реалізації євро інтеграційного курсу України.