Політологія - Гетьманчук М.П. - 9.3. Правова держава і громадянське суспільство

Демократичний розвиток суспільства нині йде шляхом формування правової держави і громадянського суспільства. Найбільша цінність правової держави полягає у визнанні суверенітету народу, який є джерелом влади. Правова держава базується на принципі гарантування прав і свобод особи, підпорядкування владних структур нормам права. Ідею правової держави обґрунтував Платон, який писав, що він бачить близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під владою. Схожі думки висловлювали Цицерон та Арістотель. Згодом, у XVU—XIX ст. ідею правової держави розвинули західноєвропейські філософи Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Г. В.-Ф. Гегель. У галузі теорії правової держави плідно працювали й українські вчені, зокрема, С. Оріховський-Роксолан (XVI ст.), Олександр і Богдан Кістяківські (XIX — перша половина XX ст.) та інші. Німецькі правознавці К. Вількер та Р. фон Маль у першій половині XIX ст. у своїх працях вперше застосували термін "правова держава".

Найдетальніше ідею правової держави було розвинено у працях І. Канта, який обґрунтував її філософські основи. Розглядаючи державу як об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам, Кант наголошував, що кожний громадянин може визнати над собою лише ту владу, яка сама виконує ті ж закони, що й він. Отже, Кант наполягав на необхідності дотримання принципу взаємної відповідальності держави і громадян за дотримання законів, обмеженість законом державної влади та невід'ємність і недоторканість прав особи.

Нині в українській державі значною перешкодою у справі розбудови правової держави є деформована правосвідомість народу, що ми отримали у спадок від колишнього тоталітарного СРСР.

Проголошення держави найвищою цінністю забезпечив її примат над правом, яке трактувалось як інструмент державної влади. "Творцем" законів став владний партійно-державний апарат, який міг будь-коли замінити закон постановою ЦК КПРС або якоюсь іншою неправовою нормою. Часто роль "творця" основного правового документа приписувалась особі вождя (як приклад — Сталінська Конституція 1936 p.). Громадянські права трактували як "дар" держави народові. До того ж, держава могла не лише "надати громадянам широке коло прав", а й значно їх обмежити або й відібрати зовсім (наприклад, право власності, право свободи віросповідання тощо).

У сучасному світі формування правової держави є загальносвітовою тенденцією і передбачає послідовне впровадження у практику таких важливих принципів:

— верховенство права у всіх сферах життєдіяльності суспільства;

— підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності та невтручання держави у справи громадянського суспільства;

— реальність і гарантованість невід'ємних прав людини та громадянських свобод, визнання їх пріоритетності; наявність механізму їх захисту;

— рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом;

— взаємна відповідальність держави й особи, правова відповідальність офіційних осіб за дії, які вони чинять від імені держави;

— поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову за умови їхньої взаємної врівноваженості та відкритості;

— наявність ефективної системи захисту, незалежність судів і суддів;

— наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів.

Ефективність контролю та реалізація всіх інших принципів правової держави можливі лише на основі поділу влади. Принцип поділу влади вимагає, аби кожна з гілок влади (законодавча, виконавча, судова), відповідно до своєї природи, характеру, функцій і призначення, посідала своє, чітко визначене місце у системі державного управління й виконувала повноваження, властиві лише їй.-Право у вигляді законів та інших нормативно-юридичних актів формулює законодавча влада, виконавчі органи виконують закони, контроль за конституційністю актів законодавчої влади, законністю і правомірністю урядових рішень, дотриманням законів усіма суб'єктами здійснює незалежний суд.

Поділ влади не означає її ізольованості, а радше, взаємодію, взаємоконтроль, систему стримувань і противаг, що має на меті утримати кожну гілку влади у межах її компетенції та забезпечити її незалежність від інших гілок влади. Система поділу влади не допускає її поєднання, надання виконавчим органам нормотворчих повноважень, що, своєю чергою, не допускає узурпації влади, унеможливлює перетворення державної адміністрації у такий орган державної влади, який стоїть над усіма іншими владними структурами.

Правова держава є правовою формою здійснення державного суверенітету народу. Завдяки народному представництву і правам особи та громадянина, що гарантують політичну самодіяльність як особи, так і суспільних груп, належне виконання державних функцій залежить від самодіяльності народу. Народ відповідальний за функціонування правового порядку і державних установ. Відносини правової держави з іншими елементами політичної системи будуються на основі консенсусу, партнерства, взаємодії, політичного плюралізму. В умовах розвиненої демократії політичні партії, суспільні організації, рухи можуть бути в опозиції до парламенту, уряду, президента тощо. Але жодний із суб'єктів політичної системи, як і жодний громадянин, не мають права порушувати конституцію і закон. Держава зобов'язана захищати закон і має право застосовувати санкції та примус у разі його порушення. Для побудови правової держави необхідні: економічний фундамент, високий рівень демократії, правової культури і правосвідомості населення, перетворення закону в головний важіль управління всіма сферами життєдіяльності суспільства.

Для правової держави характерні різні принципи правової поведінки громадян і державної влади. Якщо громадянам дозволено все, що не заборонено законом, то владним структурам, навпаки, дозволено лише те, що передбачено законом.

Отже, правова держава — це така форма організації та діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у визначеному Конституцією порядку, гарантуються права й свободи людини, а владні структури не втручаються у сфери громадянського суспільства.

Поняття "громадянське суспільство" виникло у ХУП ст. у працях Т. Гоббса і Дж. Локка. Згодом концепція громадянського суспільства, її основні положення опрацювали мислителі І. Кант, Г. В.-Ф. Гегель, А. де Токвіль.

Значну увагу на розробці теорії громадянського суспільства зосередили українські вчені: М. Драгоманов, М. Грушевський, Б. Кістяківський, І. Франко тощо. Основними положеннями теорії громадянського суспільства є: автономність та індивідуальна свобода громадян, їх здатність відстоювати і захищати свої інтереси, протистояти сваволі влади, обмеження компетенції держави політичною сферою, невтручання держави в життя громадянського суспільства.

Формування громадянського суспільства тісно пов'язане з формуванням людини як особи, як індивіда, який має певну систему потреб, інтересів, цінностей, прав і свобод, відповідає за свої дії та має змогу їх реалізації. Наявність умов для реалізації інтересів, прав і свобод перетворює людину на особу, на головного учасника суспільного розвитку, члена громадянського суспільства.

Держава й громадянське суспільство — це певна антиномія, яка допомагає охарактеризувати поділ цілісного суспільного організму на дві взаємопов'язані та взаємообумовлені сфери — політичну й соціальну. Для держави характерні тенденція до централізації, впорядкування суспільного життя, переважання вертикальних та ієрархічних зв'язків. Для громадянського суспільства властиві тенденції до децентралізації й свободи особи та домінування горизонтальних, невладних зв'язків. Ці зв'язки утворюють декілька рівнів. Фундамент — це відносини, які характеризують систему збереження життєдіяльності суспільства. Другий прошарок — це соціокультурні відносини. Третій — відносини, пов'язані з індивідуальним вибором, політичними й культурними уподобаннями, ціннісними орієнтаціями. Тут є різні групи інтересів, клуби, політичні рухи і партії тощо.

Структура громадянського суспільства доволі складна. Вона охоплює як первинні спільноти людей (сім'ї, господарські та громадські організації й об'єднання, соціальні спільноти тощо), так і недержавні політичні відносини (економічні, соціальні, духовні, національні, релігійні тощо). У правовій державі вся система громадянського суспільства захищена законом від втручання держави.

Суб'єктами, які творять громадянське суспільство, є:

— вільні й рівні індивіди;

— створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи;

— вільна преса як засіб комунікації та самовираження.

До атрибутів громадянського суспільства належать:

— наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, на основі яких формуються сфери громадських життя й думки;

— організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищено конституцією і законами;

— добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному та колективному рівнях й які є незалежними від держави;

— кооперація і солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри й співпраці, які є наслідком діяльності, зорієнтованої на громадські інтереси та публічну політику (рис. 9.4).

Громадянське суспільство виконує низку функцій:

— механізму самоорганізації громадян для вирішення громадських проблем;

— противаги державним владним структурам з метою не допустити узурпацію влади;

— засобу соціалізації індивідів, орієнтація їх на суспільно-корисні справи;

— сприятливого суспільного середовища для формування демократичного типу політичної культури, демократизації політичного процесу.

Розвинене громадянське суспільство можливе лише у правовій державі, яка має реагувати на запити й потреби асоційованого громадянства, сприяти його розвитку, запобігати виникненню конфліктів. Взаємовідносини держави й громадянського суспільства мають будуватися на основі діалогу й співпраці, що, своєю чергою, сприятиме демократичному розвитку держави. Порушення рівноваги між державою і громадянським суспільством призводить до гіпертрофії владних структур, диктату держави, відчуження і політичного безсилля народу. Саме це продемонстрував досвід тоталітарних режимів, зокрема й колишній СРСР.

В умовах панування тоталітарного режиму не держава існує для людей, а люди для держави. Людина перетворюється на "абсолютного громадянина", а згодом у підданого, безсилого і безпорадного перед апаратом насильства і примусу. Народ перетворюється у масу, населення набуває ознак натовпу.

Мінімум громадських організацій, що існував у СРСР, був створений під егідою державно-партійного апарату та повністю йому підпорядкований. Громадські організації слугували своєрідним контролем над діяльністю більш-менш суспільно-політично активних громадян.

У 20—30-х роках громадянське суспільство було досить розвинене в Західній Україні, яка тоді не входила до складу СРСР. Діяльність таких національних та економічних товариств як "Просвіта", "Рідна школа", "Клуб русинок", "Дністер", "Народна торгівля", "Сільський господар" тощо сприяла відродженню економічного та державного життя українців, зростанню їх національної свідомості й гідності.

Особливу роль у західноукраїнському суспільстві відігравала Українська греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андреем Шептицьким. Чимало громадських організацій діяли під егідою УГКЦ.

Після приєднання Західної України (1939 р.) до складу СРСР унаслідок одержавлення власності зникла об'єктивна основа для існування незалежних об'єднань громадян і самого громадянського суспільства. Держава, підпорядкувавши собі всі суспільні інституції, зруйнувала притаманні для українського суспільства горизонтальні зв'язки у виробничій та культурній сферах, знищивши тим самим механізм зворотнього зв'язку між особою і державою. Навіть саме поняття "громадянське суспільство" надовго зникло з радянського суспільства.

Процес відтворення інституцій громадянського суспільства розпочався лише з лібералізацією режиму в період так званої перебудови. Утворення у Львові таких громадських організацій як "Товариство Лева", "Товариство української мови ім. Т. Шевченка", "Меморіал" продемонстрували зростання справжньої (свідомої), а не показної, регламентованої згори, громадянської активності людей.

На думку більшості українських та зарубіжних політологів, інститути громадянського суспільства мають стати підґрунтям демократичного устрою. Розвиток структур громадянського суспільства забезпечить упевненість і відповідальність особи, зростання самостійності приватних і громадських сфер життя, стане перешкодою на шляху надмірного зростання функцій держави.

Безумовно, розбудова системи громадянського суспільства, врегулювання його взаємовідносин із державою на законодавчому рівні вимагає відповідного правового поля, наявного лише в правовій державі.

Запитання для самоконтролю

1. Які Ви знаєте теорії походження держави? Охарактеризуйте їх основні положення.

2. Що таке держава? Назвіть її ознаки.

3. Перелічіть прерогативи держави як особливої системи управління основними сферами суспільства.

4. Що належить до:

а) внутрішніх функцій держави;

б) зовнішніх функцій держави?

5. Що таке форма держави? Якими чинниками вона визначається?

6. Які різновиди республіки Ви знаєте?

7. Визначте, якими республіками (за формою правління) є:

— Україна;

— ФРН;

— США:

— Італія;

— Росія.

8. Що таке державно-територіальний устрій? Які Ви знайте його різновиди? Визначте державно-територіальний устрій таких держав:

— Україна:

— Польща;

— ФРН;

— Росія;

— Швеція;

— США;

— Туреччина.

9. Назвіть відомих Вам мислителів, у працях яких було опрацьовано ідею громадянського суспільства.

10. Назвіть рівні відносин, які утворюють притаманні для громадянського суспільства горизонтальні, невладні зв'язки.

11. Які труднощі виникають на шляху розбудови громадянського суспільства в Україні?

12. Назвіть філософів, у працях яких було сформульовано ідею правової держави. Хто з них розвинув її найдетальніше?

13. Дайте визначення правової держави. Які ознаки їй притаманні?

14. Які Ви знаєте парадигми, що пояснюють суть і призначення держави?