Політологія - Гетьманчук М.П. - 19.3. Розуміння поняття "міліції" у контексті ОВС

Окрім поліції, в деяких державах світу є аналогічний соціальний інститут — міліція.

Міліція об'єднувала такі поняття як "війна", "військова служба", "войовничість". В епоху Просвітництва термін означав "озброєний народ, що самостійно, без підтримки на органи влади, забезпечував власну безпеку". Так, теоретики марксизму вважали, що в процесі відмирання держави, функцію охорони суспільної безпеки буде покладено на простий народ — міліцію. Роль органів поліції (міліції) є різною в тоталітарних, політичних і демократичних системах. У тоталітарних державах завдання поліції, перш за все, полягає у використанні репресивних форм діяльності при реалізації волі та політики держави.

Для захисту життя, здоров'я, прав та свобод людини, власності, інтересів громадянина, суспільства та держави від протиправних посягань на міліцію України державою і Законом "Про міліцію" покладено такі завдання:

— забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод та інтересів;

— запобігання правопорушенням та їх припинення;

— охорона й забезпечення громадського порядку;

— виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

— забезпечення безпеки дорожнього руху;

— захист власності від злочинних посягань;

— виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

— участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Органи міліції при реалізації завдань з охорони і забезпечення громадського порядку підтримують встановлений у державі порядок правовідносин між людьми. Вони також покликані забезпечувати захист життя, здоров'я, безпеки і власності осіб, які опинилися у надзвичайних (стихійні лиха, аварії, пожежі тощо) чи у небезпечних умовах, що можуть бути створені джерелом підвищеної небезпеки (транспорт, вибухові речовини, зброя). Важливим і складним є завдання з розкриття злочинів. Для забезпечення розкриття злочинів вживають заходів, спрямованих на виявлення злочинів, і розшук осіб, що їх скоїли. Значна увага зосереджується на оперативно-розшукових заходах. Багатопланова правоохоронна діяльність із забезпечення виконання значного обсягу роботи, яка пов'язана з охороною, захистом і виконанням функцій, покладених на міліцію, будується на засадах законності, гласності, гуманізму й поваги до особистості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням. Міліція — важливий соціальний інститут — тісно пов'язана з державою як частина і ціле. Міліція — частина політичної системи суспільства, цілісної політичної реальності. Система ж — сукупність елементів, що перебувають у взаємозв'язку й утворюють цілісну організацію. Політична система — комплекс суспільно-політичних відносин, організацій і установ, що реалізують політичну владу на основі таких принципів і норм, які виражають політичну природу суспільства, його політичний устрій, ступінь реальності політичних прав і свобод громадян.

Основними елементами політичної системи є політична організація, політичні та правові норми, політичні відносини та політична свідомість. Кожний з цих елементів — складна система або підсистема у політичній системі. Взаємовідносини і взаємодія частин (елементів) усередині будь-якої системи є зазвичай суперечливими, що й притаманне для розвитку системи. Але ефективність функціонування будь-якої системи, зокрема й політичної, значною мірою залежатиме не так від наявних суперечностей між елементами, як від їх узгодженості, гармонійного зв'язку і взаємовідносин. Ця діалектика об'єктивно впливає і на діяльність міліції в її взаємовідносинах з іншими соціальними системами й елементами в політико-правовій сфері. Важливий вплив на функціонування всієї системи ОВС мають політичні чинники (політичні рішення, політичні об'єднання або боротьба і протистояння різних політичних сил та їх лідерів, а також політичні акції).

Структура міліції відображає типові характеристики держави, ЇЇ як внутрішньої, так і зовнішньої політики, а також особливості політичної системи, яка охоплює політичні партії, організації і рухи, недержавні інститути й організації. Міліцію, різні політичні та соціально-громадські інститути пов'язують різнобічні, розгалужені внутрішні зв'язки: структурні (як частина і ціле), генетичні (створюються державою), функціональні (виконує функції держави щодо захисту інтересів суспільства від протиправних посягань), юридичні (розвивається і діє відповідно з вимогами чинної Конституції, нормативно-правовими актами), економічні (провадить боротьбу зі злочинністю в економічній сфері, впливає на стан економічної стабільності), ідеологічні (захист конституційного ладу держави та його політико-правового обґрунтування), виховні (виховання у громадян поваги до закону, нормативно-правових приписів). Міліція живе та діє у правовому полі держави і стоїть на сторожі права та закону відповідно до політики держави. У загальному розумінні поняття "політика" сьогодні інтерпретується як мистецтво управління державою, організація суспільного життя за допомогою державної влади. Сукупність усіх політико-державно-правових інститутів суспільства, їх відносини на основі відповідної нормативної бази й утворюють політичну систему.

Оскільки держава виконує волю та інтереси політичних партій, угрупувань, політичної еліти загалом, є своєрідною політичною організацією суспільства, то дії й поведінка міліції можуть проявлятися по-різному. Вони можуть бути в гармонії або в суперечності з наявною політичною діяльністю партій і політичних рухів. Міліція — це передусім інструмент загальнодержавної політики, невід'ємна складова політичної системи. При тоталітарному режимі діє одна політична партія, а інші заборонені. Панівна партія стоїть над державою, її апарат зрощений з державним апаратом. Яскравий приклад — СРСР, у якому міліція була повністю політизованою, а керівний склад комплектувався обов'язково з членів КПРС; у службах і підрозділах були партійні та комсомольські організації.

У Законі України "Про міліцію" чітко вказано, що у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних і громадських об'єднань. Важливе значення в забезпеченні законності міліцією має введення до Конституції України, інші нормативно-правові документи, положення, згідно з якими міліція не повинна виконувати злочинних наказів і, насамперед тих, дії яких спрямовані проти конституційного устрою держави. У ст. 5 Закону сформульовано положення, яке зобов'язує її виконувати свої завдання неупереджено, згідно з законом. Жодні виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Конституція України визнає свободу проведення мітингів, зборів, вуличних походів і демонстрацій та їх конституційні гарантії. Згідно зі ст. 39 Конституції України, громадяни мають право збиратися мирно, без зброї, й організовувати збори, мітинги, походи та демонстрації. У деяких випадках (в інтересах національної безпеки та громадського порядку) можливі обмеження цього права (п. 2 ст. 39 Конституції) — Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, — підкреслено у ст. 5 Закону, — обмежує права і свободи громадян. Відомо, що масово-політичні заходи при політичному протистоянні можуть призвести до конфліктів між міліцією й учасниками мітингів. Яскравий приклад такого протистояння — події 9 березня 2001 р. у м. Києві під час урочистостей з нагоди вшанування пам'яті Т. Шевченка. У результаті протистояння різних політичних сил деякі політики сподівалися на те, що міліція не стане на захист правопорядку, оскільки вона позбавлена соціальних гарантій і певного соціального захисту з боку держави, отже, опозиція зможе досягти своїх політичних цілей. Отож керівники опозиції своїми демагогічними закликами спровокували незаконні дії учасників опозиційного мітингу за участю членів УНА — УНСО, під час яких отримали поранення 59 працівників органів внутрішніх справ. Важливо те, що політичні акції, які були в суспільно-політичному житті суспільства і фактично загрожували громадянською війною, завдяки активним і рішучим діям міліції, яка виконувала свої обов'язки в межах Закону й законності, не стали дестабілізуючим чинником та детонатором соціального вибуху. Так, у заяві Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності дано оцінку політичним подіям, а також вказано, що "працівники міліції вкотре стають заручниками власних амбіцій деяких політичних сил". У заяві підкреслювалося, що "присутні на мітингових акціях народні депутати України, як законні представники влади, не лише не вживали заходів до припинення порушень громадського порядку, а й підбурювали натовп до таких дій, спрямовуючи його на агресивне протистояння правоохоронцям, громадську непокору та насильство, закликали учасників акції до повалення існуючої влади". У цих складних екстремальних умовах працівники органів внутрішніх справ виконували свій службовий обов'язок, виявили належні витримку і професіоналізм та діяли згідно з чинним законодавством України.

Уперше в історії української міліції 13 березня 2001 p., після подій під стінами Верховної Ради, зібралися ветерани системи МВС та прихильники їхніх позицій (серед них — члени їхніх сімей, працівники міліції, що перебували у відпустках і не зайняті на службі), вимагаючи не лише прозорого розслідування подій 9 березня і притягнення винних до суду, а й повернення незаконно відібраних у них соціальних гарантій. Слово для виголошення з парламентської трибуни вимог демонстрантів було надано відомому вченому зі світовим іменем, академіку П. Михайленку. Безумовно, ця подія викликала негативну реакцію з боку частини політиків, які бачили в ній порушення Конституції і Присяги, що забороняють працівникам міліції брати участь у акціях політичних партій, комерційній та інших формах діяльності. Міліція України слабко захищена не лише в соціальному, а й у юридично-правовому аспекті. Так, лише 2001 р. за вчинення опору працівникам ОВС порушено 1,5 тис. кримінальних справ, а до адміністративної відповідальності за непокору притягнуто 25 тис. громадян.

Аналіз політичних подій 9 березня 2001 р. свідчить, що будь-які політичні акції мають бути організованими, їх лідери мають діяти у межах закону. Як відзначив свого часу 3. Фрейд, "в натовпі всяке почуття, всяка дія є заразливою", а індивід у натовпі піддається таким інстинктам, яким він ніколи не дає волю, коли він буде один. Схожими були погляди і таких відомих учених як Г. Тард, Г. Леон, У. Макдугалл тощо. Російський філософ А. Буткевич писав: "Механізмом масової поведінки може скористатися політик з будь-якими поглядами і будь-якого морального рівня".

Враховуючи низку негативних чинників соціально-економічного та політико-правового характеру, морально-психологічний стан суспільства, розвиток психогенних нервово-психоматичних захворювань украй небезпечними стають дії міліції під час різних політичних акцій. В умовах нинішнього соціально- економічного стану та загострення соціальних конфліктів в Україні, на думку І. Омелаєнка, близько 55—60 % громадян внаслідок гострих та хронічних стресів страждають на різні нервові розлади, і понад 70 % громадян постійно відчувають різноманітні невротичні стани: втому, невпевненість, тривогу, депресію тощо. Необхідно враховувати й те, що працівник ОВС є членом суспільства, і йому, як і багатьом його співвітчизникам, притаманні соціально-деформовані чинники.

Специфіка діяльності ОВС з охорони громадського порядку при масовому скупченні людей вимагає від правоохоронців високої емоційної напруги, організованості, дисципліни, чіткого дотримання вимог законності. Депутати-правоохоронці у Верховній Раді здійснюють вагому державно-політичну діяльність, спрямовану на вирішення наявних соціально-правових і економічних проблем в органах внутрішніх справ.

Звичайно, вибори — важлива політична кампанія, в якій активну участь бере особовий склад органів та підрозділів внутрішніх справ. У цьому разі кожний працівник є не лише громадянином, представником електорату, а й службовцем, який зобов'язаний забезпечувати правопорядок під час проведення виборів. Міліція має дотримуватися нейтралітету в період виборчої кампанії, у день виборів. Її завдання — забезпечити належний громадський порядок на виборчих дільницях, запобігти різним ексцесам, можливо, обстежити місця голосування з метою виявлення недоліків, які могли б завадити волевиявленню громадян. У період проведення передвиборної агітації встановлюють певні обмеження, і обов'язки працівників міліції — дотримуватися чинного законодавства. У разі виявлення окремих осіб або груп людей, які розміщують матеріали передвиборної агітації на будівлях, що є пам'ятками архітектури, а також у місцях, де вони перешкоджають безпеці дорожнього руху, їх затримують і доставляють до найближчого органу внутрішніх справ, де на порушників складають адміністративний протокол (ст. 152 КпАП), який спрямовують для розгляду до адміністративної комісії місцевого органу державної влади. Якщо під час затримання порушники не виконують законних вимог (продовжують розміщувати агітаційні матеріали, відмовляються прямувати до органу внутрішніх справ тощо), то застосовують примус, відповідно до ст. 185 КпАП, — злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівників міліції.

Згідно зі ст. З Закону України "Про міліцію", працівникам міліції заборонено брати участь у перевиборній агітації. В одному з документів вказано, що напередодні виборів народних депутатів України, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів "ми рішуче відкидаємо спроби будь-яких сил втягнути органи внутрішніх справ у політичну боротьбу". Однак під час проведення різних політичних акцій, зокрема й виборів, міліція нерідко стає заручником політичних битв і амбіцій деяких політиків. Політика втручається в адміністративно-службову діяльність міліції, тому вона, як суб'єкт та об'єкт політики і права, впливає на стан і функціонування політичних процесів у державі.

Оскільки держава робить загальні справи щодо природи сучасного суспільства, а також пов'язані з інтересами партій, угрупувань і політичного керівництва, то в діяльності міліції, її морально-психологічному стані, в її реакції може по-різному відображатися політична діяльність. У демократичних країнах наявні організаційно-правові механізми, аби в умовах багатопартійності та зміни пануючих партій на виборах не настало перетворення правоохоронців з інструмента загальної державної політики на інструмент політики правлячої партії.

Важливу роль має введення до Конституції і нормативно-правових актів, статутів, положення щодо незаконних наказів, до яких передусім належать дії, спрямовані проти конституційного устрою й органів державної влади. Професійна діяльність працівників органів внутрішніх справ не може повністю бути ізольованою від політичних процесів суспільства. На різних етапах і в різних політичних ситуаціях службова діяльність міліції тісно пов'язана з політичними процесами. Працівники органів внутрішніх справ зазвичай проявляють постійний інтерес до політичних подій. Чим вищий рівень освіти і досвіду, тим кваліфікованіше проводиться аналіз політичної діяльності. Серед працівників наявні різні відношення щодо партій, рухів і їхніх лідерів. Міліція й армія в колишньому СРСР в кінці 80-х — на початку 90-х років активно долучалися до політичної боротьби, спрямованої на придушення антикомуністичної боротьби в республіках Прибалтики, Середньої Азії та Грузії.

Міліція в політичній системі може бути в різних відносинах із державою. Держава може на високому рівні матеріально-технічно та соціально забезпечувати правоохоронців і, навпаки, нехтувати їхніми інтересами, дотримуватися нейтралітету щодо критики і необ'єктивної оцінки в її діяльності, як збоку окремих політичних партій і організацій, так і з боку ЗМІ. Довіра населення до міліції безпосередньо залежить від демократизації суспільних відносин, більшої відкритості ОВС, ширшого й правдивішого інформування суспільства про проблеми у службовій діяльності працівників ОВС. Втручання міліції у політичні відносини — переконливе свідчення того, що вона все більше стає політизованою організацією. Після проголошення незалежності України достатньо обґрунтованого наукового визначення терміну "деполітизація" не було розроблено. Так, у політологічному словнику вказано, що "деполітизація" — процес і досягнутий результат, прагнення вивести ті чи інші органи (організації) галузі життя й діяльності з-під активного впливу політики і передусім політики окремих (конкретних) партій.

Цей підхід підкреслює лише відносність, частковість, але не вилучення політики. Отже, політику представлено як щось зовнішнє, таке, що "стоїть" над деполітизованими соціальними інститутами і їх діяльністю. На наш погляд, це формулювання не відповідає об'єктивній дійсності, оскільки вивести, скажімо, міліцію з-під активного впливу політики практично неможливо.

Деполітизація міліції означає:

1) відсторонення її не від усякої політики, а від конкретної, яка спрямована на підрив існуючого державно-конституційного ладу;

2) зниження рівня політизованості міліції;

3) цілеспрямовані дії держави (правові, контрольні, адміністративні) для відгородження міліції від політичного впливу, будь-яких недержавних політичних груп, партій, об'єднань;

4) виключення організованої участі міліції в політичній боротьбі на боці окремих політичних партій і угрупувань;

5) правову заборону діяльності політичних партій і рухів в ОВС, в їхніх органах і підрозділах (створювати організації, проводити партійну роботу і пропаганду тощо);

6) законодавче обмеження політичних прав і свобод працівників органів внутрішніх справ, їхні можливості брати участь у політичній діяльності.

Отже, деполітизація охоплює такі явища як департизація та деідеологізація. Отож, деполітизація є протилежністю політизації. Деполітизація міліції — це не засіб для обмеження від усякої політики, від політики взагалі. Навпаки, її функції, цілі й завдання полягають у реалізації політики. По-перше, її основне призначення в тому, щоб забезпечити монопольне панування над ОВС і всередині їх лише політики держави, впливу політичної ідеології на весь особовий склад органів і підрозділів, які мають бути надійною опорою держави і влади. По-друге, деполітизація може стати знаряддям внутрішнього розколу серед особового складу через розкол і розшарування суспільства.

Зрештою, виникає запитання: чи можна оцінювати деполітизацію міліції лише як позитивне чи негативне явище? На наш погляд, усе залежить від якої політики звільняється або відвертається міліція, яка соціальна сутність політики, чи відповідає вона національним інтересам і очікуванням народу, його потребам. Міліція є важливим інструментом держави і владних повноважень, це державний орган, діяльність якого є специфічною. Вона у своїй службовій діяльності застосовує примус як елемент насильства. Демократична влада може застосовувати міліцію для ліквідації безладів, забезпечення прав і свобод громадян, а також для забезпечення законності та правопорядку. Таке насильство здійснюється, відповідно до Конституції, нормативно-правовими актами держави, а також міжнародним правом, нормами і принципами загальнолюдської моралі. Важливим обов'язком і функцією поліції (міліції) на сучасному етапі соціально-політичного розвитку є забезпечення конституційних прав і свобод громадян.