Соціально-правові основи інформаційної безпеки - Петрик В.М. - 8.7. Китайська Народна Республіка

"Китайська історія говорить нам, що поза соціалістичним шляхом у нас немає іншого вибору. Якщо якось китайський соціалізм буде відданий забуттю, то Китай повернеться до напівколоніального і напівфеодального статусу... Світова війна може бути відстрочена, проте випадкові інциденти та локальні конфлікти попередити неможливо... Національні інтереси мають бути захищені стратегією національної безпеки... Це велика честь - любити свою країну і присвячувати всю свою енергію соціалістичному будівництву..."

(Ден Сяопін)

Третя світова війна у формі "холодної війни" в Європі протягом тривалого часу мала малопомітний (латентний) характер, вириваючись спалахами серії таємних операцій, нескінченних спеціальних пропагандистських кампаній і дипломатичних дій, об'єднаних загальним стратегічним задумом.

Протистояння не набувало характеру глобальної класичної озброєної війни, оскільки був серйозний стримуючий чинник - ядерна зброя. Тому основний тягар третьої світової війни несли спецслужби ворогуючих сторін: співтовариства різного роду напіввійськових структур із секретним характером діяльності: розвідувальні, контррозвідувальні, поліцейські, каральні, пропагандистські, дослідні та інші воєнізовані органи та підрозділи особливого (спеціального) призначення. Кожна із вказаних структур (спецслужб) є відповідною юридичною особою, має власні характерні риси прояву спеціальної секретної (прихованої) державної дуальності.

Результати зазначеної таємної діяльності світове співтовариство спостерігало у вигляді берлінського (1954 р.), угорського (1956 р.), чеського (1968 р.) повстання, польського антикомуністичного руху "Солідарність" Як наслідок - заходи у відповідь - вторгнення військ СРСР і держав Варшавського Договору до Угорщини і Чехословаччини, спроби ЦРУ США повалити прокомуністичний режим у Кабулі - введення військ Радянського Союзу в Афганістан, участь кубинських військ у громадянській війні в Анголі та Мозамбіку; сутички Туреччини і Греції на

Кіпрі, прикордонна війна між Іраном та Іраком, падіння тоталітарних режимів у Португалії та Іспанії, збройне протистояння в Ольстері, міжетнічні конфлікти на Балканах і Кавказі - ці та інші конфлікти свідчать, що в Європі існують передумови для більш гострого й концентрованого перебігу Третьої світової війни. Прогнози почали виправдовуватися у 90-ті роки XX ст. на території держав Східної, Центральної та Південної Європи, зокрема в СРСР, СФРЮ та Чехословаччині. До цього слід додати - спеціальні таємні операції ЦРУ та союзних спецслужб, спрямовані на повалення останнього комуністичного режиму в Європі С. Мілошовича, і на повітряну агресію США і НАТО проти Югославії, окупацію США і військами держав, залежних від Вашингтона, "антисадцамівської коаліції" Іраку, введення бойових частин американських збройних сил до Афганістану, розширення НАТО на Схід.

Розпад так званого "соціалістичного табору" та Організації Варшавського Договору на Заході розцінили як беззаперечну перемогу в глобальному протистоянні. Проте це ілюзія. Повалення тоталітарних режимів у державах Східної та Центральної Європи не зняло протистояння між США і Росією, США і Китаєм, США та Іраном, США та Іраком тощо, як протистояння між єдиною потужною військово-політичною силою, супердержавою та іншими, які претендують, принаймні, на регіональне лідерство. Зокрема боротьба між США і Росією набирає свого оберту за панування на пострадянському просторі СНД та колишньої Югославії, де російська еліта намагається відновити свій геополітичний якщо не вплив, то хоча б контроль.

За визнанням французьких і німецьких геостратегів, з серпня 1991 р. розпочалася неоголошена війна за перерозподіл сфер впливу як на глобальному світовому, так і регіональному рівнях, - все це, інакше кажучи, означає Третю світову війну, в якій застосовуються специфічні технології зовнішньої боротьби, тобто розвідувальні. Ми є свідками нового етапу перекроювання світової політичної карти та встановлення нових світових правовідносин, насамперед, між провідними державами і рештою світу. Саме з цих причин НАТО не розпускається, а, навпаки, стоїть на порозі свого подальшого географічного розширення. На тлі гіркого історичного досвіду зрад Чехословаччини англійським прем'єр-міністром Чемберленом та Польщі радянським лідером Сталіним потяг цих держав до членства в НАТО є психологічно зрозумілим і стратегічно необхідним для політичної еліти, яка прийшла до влади в посткомуністичних державах. Природно, що інші східноєвропейські держави намагаються якнайшвидше стрибнути під парасольку Атлантичної безпеки, аби зберегти свій суверенітет і відроджені на західний зразок демократії від російських зазіхань.

На підставі зазначеного, можна впевнено стверджувати, що Третя світова війна в Європі нині продовжується як наслідок зіткнення двох протилежних стратегічних тенденцій: прагнення США та їх Західних союзників закріпитися на досягнутих результатах "холодної війни", а Росії - до відновлення статус-кво 1950-1980 рр. в Європі та світі. Сполучені Штати, як єдина нині світова супердержава, захопили ключові позиції в різних міжнародних структурах, світових військово-економічних об'єднаннях, політичних і громадських рухах, в сфері ідеології, релігії, економічної думки тощо. У зв'язку з цим американська еліта для захисту своїх інтересів використовує всі важелі відкритого і таємного впливу на конкурентів та противників. Росія, зі свого боку, не маючи можливості силовими методами вирішувати на свою користь спірні світові та регіональні питання, також розширює застосування розвідки у своїй зовнішній державній практиці. Китай як реальний центр світової сили XXI ст., у свою чергу, також прагне досягти світового лідерства за рахунок переваг над своїми конкурентами, створених за допомогою таємних операцій національних спецслужб.

Китайська Народна Республіка є тією державою, де спецслужбам традиційно надавалася важлива роль в управлінні суспільством і зовнішніми зв'язками, де на їх адресу не виникало ніяких відкритих дорікань із боку громадськості. Країна з такою багатою і різноманітною культурною спадщиною, як Китай, звісно ж, не може не мати у своїй історії хоча б декілька сторінок, які становлять теоретичний і практичний інтерес для розвідників та контррозвідників усіх держав світу. Тут доречно пригадати давній трактат "Сунь-Дзи", що розповідає про стратегію і тактику військового мистецтва, категорії можливих агентів, а також вироблені китайською медициною та психологією методики опитування, розпізнання фальшивих свідчень і традиційну систему забезпечення громадської безпеки "баоцзя", організацію палацового стеження та доносів, які за імператриці династії Цін Ци Сі були доведені до найвищої досконалості.

Дослідження базового матеріалу свідчить, що керівництво КНР чітко прагматично усвідомлює тенденції в геополітичних процесах. На нинішньому етапі спостерігається помітна полі-тико-дипломатична, економічна та розвідувальна китайська активність. Водночас, ознак практичної реалізації масованих заходів експансіоністської політики Китаю на Євразійському просторі поки що не спостерігається. Наявність китайських інтересів і рівень їх присутності залежіть від рівня віддаленості певної держави від території КНР: збільшується в міру наближення пострадянських, центрально-, південно- і східноазі-атських країн до Китаю. Саме це підтверджує тезу китайського керівництва про те, що найближчі 10-15 років Китай утримуватиметься від участі в конкурентній боротьбі за перерозподіл сфер впливу на континенті, а концентруватиме свої зусилля на вирішенні внутрішніх проблем сучасного китайського суспільства.

Політико-дипломатична і розвідувальна активність Китаю спрямовується, в основному, на моніторинг різних аспектів розвитку суспільств сусідніх держав, визначення можливих загроз, створення умов для підтримання сприятливого геостратегічного балансу сил та інтересів у регіонах, які матимуть у перспективі певну вагу для реалізації китайською правлячою елітою зовнішньої політики. Оцінка нинішньої оперативної обстановки на пострадянському просторі та в інших регіонах Азії свідчить, що процеси, які в них відбуваються, в стратегічній перспективі поки не загрожують Китаю втягненням у великомасштабні збройні чи іншого роду конфлікти, що могли б порушити реалізацію планів стратегічного розвитку суспільства КНР, намічених ЦК КПК.