Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 4.1.4. Науково-технічна революція кінця XX - початку XXI ст. та її вплив на світове й національні господарства. Інформаційне суспільство й нова економіка

Однією з визначальних характеристик сучасного і майбутнього цивілізаційного розвитку є новий етап сучасної науково-технічної революції, пов'язаний із становленням нового технологічного способу виробництва, що ґрунтується на інформаційно-комунікаційних технологіях (визначається як V технологічний уклад, 1980- 2020 рр.). Його розвиток охоплює такі суттєві техніко-технологічні відкриття та впровадження: виробництво напівпровідників, мікропроцесорів у мікроелектроніці, мікрокомп'ютерів, операційних систем для мікрокомп'ютерів і засобів візуалізації, лазерної техніки, оптико-волоконні технології, роботобудування, створення у 1969 р. компанією ARP А Міністерства оборони США електронної комунікаційної системи інтернет (єдиного світового інформаційного простору), розвиток інформаційних технологій та комунікаційної інфраструктури (системи передач) тощо. До галузі інформаційних технологій відносять також генну інженерію, біотехнології, ракетно-космічну техніку. Процес переходу до наукомістких складних технологій: інформаційних, ресурсозберігаючих, біотехнологічних тощо - отримав назву деіндустріалізації. Традиційні фактори виробництва втрачають свою значимість, натомість вирішальним елементом суспільного багатства стає людський фактор, а новим виробничим ресурсом - знання та інформація. Науковці підкреслюють, що сучасна економіка - це головним чином виробництво і використання інформації з метою зробити всі інші форми виробництва ефективнішими і тим самим створити більше матеріального багатства, лімітуючим фактором якого є знання1.

Провідна роль знання та інформації як нового виробничого фактора зумовлює: 1) їх проникнення в індустріальні технології та традиційні сфери виробництва, що підвищує ефективність функціонування; 2) перетворення "третинного'' сектору (сфери послуг: науки, освіти, культури та ін.) на визначальний; 3) переростання людини економічної (homo economicus) у людину творчу (homo creator) як вільну індивідуальність; 4) становлення якісно нового інноваційного типу розвитку, що поєднує індустріальні та інформаційні технології. Рівень інформатизації суспільства характеризують такі показники, як забезпеченість засобами інформатики та зв'язку, рівень передачі та обробки інформації, освіти і кваліфікації робочої сили, розвиток науки і НДДКР, інвестування науки, розвиток галузей і секторів, що базуються на науковій та інформаційній забезпеченості. Обсяги НДДКР в економічно розвинених країнах світу коливалися у межах до 3 % від ВВП, або 240-892 дол. на особу. Частка витрат корпорацій наближається до 70 % національних НДДКР.

Науковці, виходячи з секторного принципу економіки, виокремлюють "четвертинний" сектор економіки - інформаційний (торгівля, фінанси, страхування, нерухомість) і "п'ятиринний сектор" (особисті, професійні, ділові послуги і послуги державного управління). У США на початку 90-х років у п'ятиринному секторі працювало понад 40 % зайнятих.

Сучасний етап НТР і глобалізація перетворилися на вирішальний фактор суспільно-економічного прогресу. Почався процес переходу людського суспільства до нової стадії цивілізаційного розвитку, що в економічній літературі має різні назви та зміст: постіндустріальна, інформаційна, електронно-цифрове суспільство, інноваційна економіка та підприємницьке суспільство, інтелектуальна економіка, постекономічне суспільство, інформаційно-сервісна економіка, заснована на знаннях економіка, нова економіка.

Швидке поширення інформаційних технологій спонукає багатьох економістів до перегляду уявлень про базові засади функціонування економіки. Нині чітко простежується намагання розмежувати ознаки старої економіки {економіки індустріальної та постіндустріальної цивілізації) та нової економіки як економіки інформаційної ери.

Концепція "нової економіки" вперше почала розроблятися у 90-х роках XX ст. в американській науковій літературі. Вона мала політичне замовлення. Поняття "нова економіка" було використано американськими науковцями для аналізу досягнень адміністрації президента Б. Клінтона (1993-2001). В Економічних доповідях Конгресу президента США в 2000 і 2001 рр. поява терміна "нова економіка" було пов'язано з конкретними показниками: реальними темпами зростання ВВП (4 %), рівнем безробіття (4 %) і рівнем інфляції (2 % базової інфляції). Нова економіка визначалася як економіка, що характеризується "незвичайними змінами і приростом економічних показників, серед яких - швидке зростання продуктивності праці, підвищення доходів, низький рівень безробіття і помірна інфляція, що є наслідком комбінацій досягнень науково-технічного прогресу, методів ведення бізнесу і вдосконалення економічної політики, які взаємно підсилюють один одного". США вважають класичною країною нової економіки.

Необхідність запровадження терміна "нова економіка" зумовлена потребою теоретичного та світоглядного відображення масштабних змін, спричинених:

o технологічними зрушеннями, які уможливлюють переведення значної кількості ручної праці не просто у машинний режим, а у режим загальної керованості технологічними процесами завдяки програмному забезпеченню;

o посиленням залежності ефективності та факторної віддачі від ступеня інформатизації практично всіх операційних та комунікативних процесів у суспільстві та бізнесі;

o швидким поширенням нових винаходів і радикальним зростанням фактора доступу до нових знань у сфері конкуренції;

o перманентною потребою в інноваціях, яка внутрішньо "підігріває" інвестиції у нові технологічні сфери та дослідження природи матерії;

o формуванням складних мереж, які охоплюють практично всі аспекти суспільно-економічного життя;

o глобалізацією мереж та глобальною інформатизацією. Глобалізація стає плацдармом для охоплення мережами усього світу. У свою чергу поширення мереж по світу стає двигуном розвитку самої глобалізації в інших сферах економіки та життя суспільства;

o зміною структури зайнятості та структури виробництва і споживання тощо. Сектор послуг не просто стає домінуючим у новій економіці, він передбачає, що послуги мають безпосередній інформаційний характер.

Зміст "нової економіки" характеризують:

1) комп'ютерно-інформаційні технології. Розвиваються нові галузі економіки: виробництво комп'ютерів, інтернет-економіки, електронна тощо. Нова економіка асоціюється з бізнесом в Інтернеті. На ринок вийшли Інтернет-компанії, відбулося небувале зростання біржових індикаторів, коли акції інтернет-компаній при первинному розміщенні виростали за день на сотню і більше процентів. Так, у США за 1995-2000 рр. пришвидшення темпів зростання продуктивності праці було досягнуто за рахунок впровадження комп'ютерів. Понад 55 % приросту випуску продукції було досягнуто в розрахунку на одну відпрацьовану годину за рахунок інтернет-технологій;

2) економіка знань ("економіка інтенсивного застосування знань", "заснована на знаннях економіка"). Знання стали не лише самостійним чинником виробництва, але й провідними в їх системі. Багатство - це володіння капіталом знань. Знання швидко створюються (подвоєння знань відбувається кожного десятиліття), накопичуються і знецінюються. їх творцями та поширювачами є товариства, засновані для знань, члени яких продукують і поширюють знання через звичайні організації для зовнішніх товариств. За умови збереження значення традиційних чинників виробництва все більше ціну компаній формують ідеї, кваліфікація персоналу, обробка інформації, вміння створювати нові знання, впроваджувати їх в організаційних і технічних системах. У загальній сумі продуктивного капіталу та ВВП частка нематеріальних активів (витрат на створення знання і людського капіталу) перевищують цінність матеріальних активів;

3) поєднання знань та інформації, що базуються на комунікаційній інфраструктурі. Інформація та знання є чинниками виробництва, утворюють органічну єдність: знання поширюються через систему інформації, водночас зміст інформації становлять знання. Вони породжують новий тип технологій - інформаційно-комунікаційний.

Американські дослідники нової економіки - Р. Аткінсон та Д. Корріа - визначають такі риси нової економіки:

o заснована на знаннях, що змінює структуру зайнятості;

o є глобальною, що трансформує модель конкуренції та міжфірмових зв'язків;

o є підприємницькою, що становить альтернативу традиційним організаційним підходам до бізнесу;

o породжена інформаційними технологіями, внаслідок чого стає перманентно інноваційною, що якісно змінює структуру економіки як такої1.

Таблиця 4.5 демонструє абсолютний контраст між основними рисами "старої" й нової економіки. Наведені відмінності відображають загальний концептуальний погляд на ті риси економіки, яка постала завдяки інформаційній революції.

Таблиця 4.5. Порівняння "старої" й нової економіки

Однак якщо інформаційна революція настільки сильно змінює економіку, то такі зміни повинні бути відчутними на її макро- та мікрорівнях.

Щодо макроекономічного рівня трансформацій, викликаних новою економікою, то більшість сучасних досліджень дотримуються позицій, що:

o зростання значення сфери послуг призводить до зниження коливань ділового циклу;

o динаміка ВВП стає погано прогнозованою в силу неможливості спрогнозувати інтенсивність потоку інновацій та швидкість перетворення винаходів та відкриттів у ринковий продукт;

o обернений характер між інфляцією та безробіттям втрачає сенс, оскільки економіка стає більш гнучкою завдяки відходу від масового виробництва та послаблення значення жорстких ієрархічних структур організації та управління, послабленням ролі централізованого встановлення зарплат завдяки заміні організованої праці підприємницькими зв'язками типу мережі;

o економічне зростання може не супроводжуватись пришвидшенням інфляції завдяки позитивним шокам продуктивності, конкуренції та покращанню глобальної алокації ресурсів;

o зростання продуктивності стає постійним, але воно залежить від того, наскільки нові винаходи потрапляють під дію зовнішніх ефектів мережі, або ж наскільки симетрично відбувається поширення інновацій у суспільстві. Водночас неперервне зростання продуктивності праці внаслідок швидкої інформатизації суспільства ставиться під сумнів. Фраза Р. Солоу в середині 90-х років стала крилатою: "Ми скрізь бачимо досягнення нової економіки, окрім статистики продуктивності праці". Проте більшість дослідників схиляється до думки, що між інноваціями та підвищенням продуктивності існують лаги, а конкуренція може маскувати позитивні зрушення у продуктивності. Зміна структури зайнятості також сприяє маскуванню статистичного підтвердження підвищення продуктивності;

o дилема між споживанням та заощадженнями як основою інвестиційного розвитку може бути легко подолана завдяки розвитку фінансового сектору. Це означає, що швидке зростання ВВП можливе навіть за зниження рівня національних заощаджень. Головне, щоб інновації знаходили можливості для фінансування. Глобальна фінансова інтеграція тут відіграє провідну роль.

На мікроекономічному рівні трансформації, викликані новою економікою, зводяться до такого:

o інноваційний продукт передбачає значну складову доданої вартості, сформованої за рахунок наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт минулих періодів. Результати новітніх досліджень у сфері фундаментальних наук дедалі більше стають значимими порівняно із результатами виключно прикладних досліджень. Успіх на ринку дедалі більше визначається доступом до нових знань, які швидко старіють;

o життєвий цикл продукції нової економіки, як правило, є досить короткий;

o наперед важко визначити корисність продукції нової економіки, завдяки чому її маркетингові характеристики можуть бути досить умовними;

o конкурентні переваги формуються як доступом до інформації, що відображає нові технологічні, організаційні та когнітивні можливості, так і наявністю ефективного маркетингу;

o такі товари швидко втрачають ринкову ціну, оскільки швидко з'являється більш сучасний аналог або ж принципово відмінне благо-субститут;

o перспективи технологічного розвитку не є жорстко заданими. Напрями розвитку технологій є альтернативними, оскільки спираються на значний набір нових досліджень у сфері фундаментальних та прикладних наук, з яких неможливо наперед визначити найвдаліший чи найефективніший. Випадковість обраного напряму технологічного розвитку підкріплюється тим, що продукція, створена в межах одного напряму, може у короткостроковому періоді мати кращий ринковий успіх, ніж продукція, створена в межах іншого технологічного напряму, який міг би виявитись більш перспективний за наявності подальшого фінансування досліджень та широкого впровадження;

o діяльність у новій економіці супроводжується значними ризиками, оскільки перспективи інноваційних проектів можуть бути нечіткими з позиції їх сприйняття ринком чи швидкості появи позитивних зовнішніх ефектів мережі;

o масштаби інвестицій і, відповідно, майбутній динамізм фірм нової економіки щільно пов'язаний із спроможністю фінансової системи забезпечувати ризикове фінансування, або ж деконцентрувати ризики вкладання коштів у компанії нової економіки;

o подальше підвищення продуктивності праці повністю підпорядковується досягненню прогресу у сфері високих технологій;

o для фірм нової економіки найбільш властива мережева модель організації. Оптимізація ланцюга створення вартості відбувається у мережі, а її просторова алокація може мати транскордонний характер. Подолання простору в такій моделі є наближеним до повного, оскільки витрати на перевезення підмінюються витратами на утримання мереж, в яких передача даних як одиничний факт не має істотного значення. Звідси формується глобальний характер діяльності в новій економіці;

o мережа в сукупності зі зростаючим значенням маркетингу та інноваціями у сфері розробок продукту та його доведення до потреб ринків створює передумови для фрагментації виробничих мереж. Певним аспектом фрагментації е поділ фірми не за принципом

"штаб-квартира - виробництва", а за принципом "фірмаплат форма - маркетинг - виробництво, зорієнтоване на мінімізацію витрат праці". Це означає, що наукові досягнення, які є основою того чи іншого продукту, його проектування, визначення маркетингових характеристик, виробництво, логістичні ланцюги та канали розподілу існують у глобальній мережі і не мають чіткої просторової локалізації чи, тим більше, належності певній країні. Якщо в новій економіці унікальність товару межує поруч із його відносно масовим тиражуванням, а найбільша частка в ланцюгу створення вартості може не припадати на виробництво, то тут можливі ситуації, коли країни-виробники на одиницю продукції можуть отримувати менше, ніж країни-розробники;

o структура активів компаній нової економіки передбачає домінування невідчутних активів (мереж, програмного забезпечення, баз даних, винаходів, патентів, ліцензій тощо). Внаслідок цього формування ринкової вартості фірм слабо корелює з оцінкою вартості фізичного майна, що ще більше ускладнює оцінку вартості фірм на фондовому ринку. їх пасиви покриваються активами, які не мають безпосереднього фізичного виміру, а вартість невідчутних активів актуалізується або в рамках конкретних проектів і не має змісту сама по собі, або у вузьких суміжних сферах діяльності;

o ієрархічні моделі управління замінюються гнучкими функціональними модулями. Організаційні структури більше орієнтуються на реалізацію проекту, ніж на повсякденну діяльність у рамках функціональної спеціалізації;

o потреби в економії на витратах заохочують розвиток аутсорсингу як відображення найбільш радикальної форми спеціалізації, яка заохочує децентралізацію виробничого процесу і його фрагментацію в просторі. Інформаційно-комунікативні процеси руйнують простір і уможливлюють ефективний пошук комбінації фактичних виробників кінцевої продукції;

o зайнятість стає гнучкою, а не постійно триваючою. Суб'єкти ринку праці автоматично можуть ставати бізнес-партнерами, а межі між працівником і підприємцем-партнером стають дедалі умовнішими;

o значення висококваліфікованих кадрів різко зростає. Вимога щодо постійного самонавчання стає провідною;

o доходи, створені в рамках нової економіки, мірою свого зростання починають формувати додаткові імпульси для розвитку "старої" економіки, оскільки остання продовжує забезпечувати надання матеріальних послуг, виробляти машини, автомобілі, устаткування і, що найголовніше, її складовою завжди залишиться будівельний сектор.

Завдяки наведеним макро- та мікроекономічним зрушенням принциповою рисою нової економіки стає динамізм, емерджентність (швидкоплинність процесів) та системна складність. Не випадково, що в дослідженнях, присвячених новій економіці, дуже часто застосовується методологія теорії систем, теорії хаосу, теорії інформації. Такі дослідження чітко поляризовані за принципом сприйняття нової економіки як стабільної або як внутрішньо нестабільної.

Однак зазначений підхід втрачає логіку, якщо прийняти до уваги, що більшість складних систем є стабільними і нестабільними одночасно. Відомий американський фізик, соціолог і громадський діяч Фрітьоф Капра (р. н. 1939) прямо зазначає, що новій економіці властиві риси стабільності та нестабільності водночас, що нагадує складні процеси у квантовій фізиці та мікробіології. Він стверджує: "Нова економіка - це глобальна метамережа складних технологічних та людських взаємодій, охоплена існуванням суттєво нерівноважних зворотних зв'язків, які породжують невичерпну різноманітність емерджентних феноменів. Своєю творчою спроможністю, пристосовуваністю та когнітивними якостями така система ...схожа на живу мережу, однак вона відрізняється стійкістю... Інформаційні ланцюги глобальної економіки працюють на таких швидкостях і користуються такою кількістю джерел, що постійно відгукуються на інформаційні сплески, а в результаті уся система виходить з-під контролю"1.