Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Перший етап реформ

Перший етап реформ

Здійснення радикальних реформ у Росії після розпаду СРСР ґрунтувалося на неоліберальній моделі і так званій шоковій терапії. Для них були характерні прискорена приватизація державної власності, відмова від державної монополії зовнішньої торгівлі, регулювання цін і валютного курсу рубля, планового управління економікою і планового розподілу продукції підприємств, бюджетних дотацій галузям народного господарства і населенню, адміністративної прив'язки виробника продукції до споживача та ін.

Лібералізація цін у січні 1992 р. призвела до їх нестримного збільшення: 1992 р. — у 26 разів, або на 31 % у місяць, у 1993 р. — у 9,4 разу, або на 10 % у місяць, у 1995 р. — у 2,3 разу, або на 7,3 % у місяць. Унаслідок цього різко зменшилась купівельна спроможність населення. Поєднання гіперінфляції з відкритістю внутрішнього ринку зумовило зростання імпорту і насичення споживчого ринку товарами, сприяло вилученню у населення грошової маси і стабілізації споживчого ринку. Малоконкурентну вітчизняну продукцію швидко витісняли з внутрішнього ринку, відбулося значне скорочення її виробництва та збуту в країні.

Протягом 1993—1994 рр. прискореними темпами відбувалася приватизація державної власності. її мета полягала у підвищенні ефективності роботи підприємств, ліквідації державних дотацій підприємствам, створенні умов ринкової економіки, конкуренції виробників продукції та послуг, формуванні середнього класу в суспільстві як соціальної основи нового устрою.

У стислі терміни було здійснено акціонування державної власності у сфері матеріального виробництва, де пакети акцій розподілили між трудовими колективами і державою. З метою підтримки приватизації директори підприємств мали право утримувати 5 % акцій. Усі громадяни одержали по одному ваучеру, вартість якого становила 150-мільйонну частку вартості всього державного майна Російської Федерації. Власники ваучерів могли вкласти їх як свої паї у підприємство, спеціально створені фонди або продати.

Як і в інших пострадянських країнах, у результаті такої схеми приватизації державної власності працівники підприємств перебували в нерівних умовах. Переважна більшість їх практично нічого не отримала: передані ними ваучери в основному в інвестиційні фонди пізніше зникли разом із припиненням діяльності останніх.

Форсування створення середнього класу в Росії пов'язувалось з майже безкоштовним переданням приватним особам підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування. Крім того, промисловими підприємствами також значною мірою розпоряджалися їх керівники, які мали великі пакети акцій.

Щоб сприяти первісному нагромадженню капіталу приватних підприємців, скасували державну монополію на виробництво і реалізацію алкогольної продукції, що становило 1/4 бюджетного доходу.

Отже, в умовах радикальної реформи було швидко здійснено великомасштабне привласнення державної власності та національного багатства країни олігархічним монополістичним, а частково середнім і малим капіталом. Воно супроводжувалось різким майновим розшаруванням суспільства. Розрив у рівнях доходу на одну особу між забезпеченими прошарками населення, частка яких не перевищувала 10 % від усього населення країни, і рештою населення становив 20 разів. Для порівняння: в індустріально розвинутих країнах такий розрив — не більший ніж у 5—8 разів. Природно, що такі наслідки реформування економіки зумовлювали негативне ставлення значної частини населення до радикальної реформи.

На початку 1993 р. Росія вже завершила так звану малу приватизацію: у приватну власність перейшли всі підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, третина промислових підприємств. У приватному секторі економіки було зайнято майже 50 % працездатного населення, а його підприємства випускали близько 40 % промислової продукції. Швидко розвивалась інфраструктура ринку, створювались торговельні біржі, фондовий ринок, фінансові фонди і компанії.

Водночас відбувся поділ суспільства на пасивну більшість населення, прихильників проведення радикальних реформ, які підтримували жорстку фінансово-кредитну політику, прискорення процесу приватизації, та представників командно-адміністративної системи. Останні в основному належали до військово - й агропромислового комплексів і відстоювали позицію посилення державного регулювання економіки, продовження бюджетного дотування підприємств. Цей процес супроводжувався глибоким економічним спадом аж до 1996 р. Незважаючи на прийняття Закону "Про банкрутство", все більше підприємств входило до "бездіяльної" економічної зони: не виробляли продукцію та не надавали послуги, але їх не оголошували банкрутами, працівників не звільняли, хоча вони не отримували заробітної плати.

Зменшення доходів у вигляді податків на прибуток, ПДВ від підприємств і фізичних осіб призвело до збільшення дефіциту державного бюджету. Дефіцитними були не лише федеральний, а й регіональні та місцеві бюджети. Почався період, коли у величезних масштабах не виплачували або затримували заробітну плату в бюджетних галузях і пенсії пенсіонерам.

Реформи охопили всі галузі народного господарства. В аграрному секторі здійснювали реорганізацію колгоспів і радгоспів. Трудові колективи одержали у спільну власність землю та інші основні засоби, які розподілили на паї між працюючими і пенсіонерами. При цьому землю ділили порівну, а майно — за вартістю і відповідно до трудового стажу.

Реформування у сільському господарстві відбувалося за трьома напрямами:

1) організація фермерських господарств і сільськогосподарських кооперативів;

2) збереження колективних господарств;

3) організація акціонерних товариств.

Наймасовішим було перетворення колгоспів і радгоспів на акціонерні товариства та виробничі кооперативи.

Проте брак належної матеріально-технічної бази для радикальних перетворень в аграрному секторі, різке скорочення державних дотацій сільськогосподарським підприємствам, значні обсяги імпорту продовольчих товарів, зменшення платоспроможного попиту населення, загальне погіршення економічної ситуації в країні зумовили погіршення у галузі сільського господарства. Утворені нові фермерські господарства не мали змоги сформувати міцну матеріальну базу у зв'язку з браком фінансової підтримки та іншими причинами. Отриману землю вони не мали права продавати чи використовувати як заставу для одержання банківського кредиту. Земля залишалася за межами ринку, що позбавляло можливості повною мірою застосовувати ринкові механізми стимулювання економіки.