Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Зростання нерівності доходів

Є значна нерівномірність у розподілі світового доходу не лише між країнами, а й між групами країн і регіонами світу. У табл. 11.4 подано дані про частки у загальному світовому доході країн із низьким, середнім і високим доходами на одну особу, а також про розподіл населення країн за цими групами. Відповідно до класифікації Світового банку низький дохід на одну особу в рік становить менше ніж 905 дол. США, середній — від 905 до 11115 дол., високий — понад 11115 дол.

Таблиця 11.4. Розподіл світового доходу між окремими групами країн, %

Отже, нерівномірність у розподілі світового доходу досягла критичних розмірів: на країни з низьким і середнім доходами на одну особу, в яких проживає 84 % населення світу, припадало лише 39 % світового доходу.

Водночас зростає нерівність розподілу доходів між окремими країнами. Коефіцієнт Джині (загальновизнаний критерій нерівності розподілу доходів за шкалою від 0 (абсолютна рівність) до 1 (абсолютна нерівність)) у 2005 р. становив: у країнах, що розвиваються, — 0,60, у розвинутих країнах Західної Європи — 0,25 (Данія), 0,28 (Німеччина), у США — 0,45. Отже, в європейських країнах, де дотримуються повоєнних традицій "держави загального добробуту", показники нерівності доходів суттєво нижчі (у 2—1,5 разу), ніж у США. Нерівність трудових доходів у пострадянських країнах порівнянна з коефіцієнтами для країн, що розвиваються (Бразилія та ПАР — 0,61).

Для світової економіки загалом і окремих країн зокрема характерне збільшення різниці у доходах між багатими і бідними. Наприклад, між п'ятою частиною світового народонаселення, що живе відповідно у найбагатших і найбідніших країнах, у 1997 р. воно становило 74 :1, порівняно з 60:1 у 1990 р. (у 1820 р. це співвідношення було 3:1).

Нерівність у розподілі доходів характерна і для приватних компаній. До того ж є відмінності між зростанням нерівності у межах приватних підприємств окремих країн. У Західній Європі доходи топ-менеджерів (вищих управляючих) компаній перевищують рівень заробітної плати їх працівників майже у 30 разів, тоді як у США такий розрив становить 200—300 раз. Американські вчені з Інституту економічної політики оцінювали середню заробітну плату топ-менеджера великої компанії або управляючого великого хедж-фонду за 2006 р. в 11 млн дол. (з урахуванням основної заробітної плати, бонусів, опційних програм та інших виплат). Подібна тенденція характерна і для пострадянських країн. За різними оцінками, середня річна заробітна плата генерального директора великої російської компанії у 2006 р. була від 0,5 до 2,5 млн дол. США, а в деяких випадках — від 10 до 15 млн. Різниця у доходах вищого керівництва і звичайних службовців російських компаній становила 100—500 раз.

Пояснення причин зростання нерівності розподілу доходів у американському суспільстві різне. Прихильники концепцій кейнсіанського і посткейнсіанського напрямів економічної науки та постіндустріалізму вважають, що за зростання нерівності відповідають республіканські адміністрації США, які за останні 20 років знизили податкову ставку на багатих майже вдвічі. Лауреат Нобелівської премії з економіки (2001 р.) Дж. Стігліц піддав аргументованій критиці ідеї американських неоконсерватистів, згідно з якими скорочення податків на доходи багатих веде не до зменшення, а до збільшення надходжень у бюджет. Він спростував також твердження про пільги для власників великих статків як чинник підвищення інвестиційної активності та збільшення робочих місць, тобто зростання бюджетних надходжень і, як наслідок, — підвищення добробуту населення.

Висновки відомого американського вченого такі:

1) твердження неоконсерваторів катастрофічно не виправдались з позиції фіскального здоров'я країни;

2) протягом двох десятиліть (1973—1993 рр.) матеріальне становище нижчих дохідних груп населення США погіршилося;

3) "в умовах протекціонізму для корпорацій вільноринкова риторика перетворилася на прикриття політичної програми, що включала допомогу нафтовим компаніям, нижчі податки на багатих і меншу підтримку бізнесу. Цих подвійних стандартів, як і раніше, дотримується багато істинних консерваторів"1. Звідси випливають вимоги підвищення мінімальної заробітної плати і збільшення ставки подоходного податку для багатих.

У понад 12 % американців рівень доходів (2005 р.) був нижчим за прожитковий мінімум. Це найбільш помітно серед представників різних расових і етнічних меншин — рівень доходів білих американців і вихідців з Англії у середньому значно вищий, ніж рівень доходів іспаномовних груп і афроамериканців. Звідси випливає нерівний доступ до здобуття вищої освіти й отримання послуг охорони здоров'я.

Причину посилення нерівності в доходах представники концепцій постіндустріалізму вбачають в успіхах меритократії, тобто суспільного устрою, в якому розшарування зумовлене рівнем здібностей, освіти. У постіндустріальному суспільстві застосування нових інформаційно-комунікативних технологій спричинює різке зростання продуктивності праці висококваліфікованих працівників та їх відособлення від працівників середньої кваліфікації. При цьому менш освічені працівники змушені переходити у ті сфери економіки, де заробітна плата не зростає або навіть знижується внаслідок пропозиції дешевої робочої сили з країн третього світу.