Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Давид Рікардо (1772-1823)

Біржовик, одна з найбільш крупних фігур Лондонського фінансового світу, з 1819 р. - член Британського парламенту Основний твір - "Започаткування політичної економії та оподаткування" (1817)

Методологія.

Історичні умови, в яких формувалась економічна теорія Рікардо, відзначались різкою поляризацією суспільства. Машинна техніка, що масово застосовується на фабриках, приводить, з одного боку, до значного зростання багатства і його концентрації в руках промислових підприємців, а з іншого, - до посилення експлуатації пролетаріату. Робочий день тривав 12-14 годин, машини дозволяли фабрикантам використовувати більш дешеву жіночу і дитячу працю, а заробітна плата, яку одержували робітники, могла забезпечити лише фізичний прожитковий мінімум. На цій основі виникають перші повстання пролетаріату, як то рух луддитів 1811 - 1816 рр. Отже, на початку XIX ст. в Англії спостерігається різке зростання багатства на одному полюсі і жебрацтва - на іншому. Ця гостра проблема вимагала пояснення і вирішення. Рікардо вважає, що саме цим і має зайнятися політична економія.

Не закони зростання багатства, а "...закони, що управляють цим розподілом, - головна задача політичної економії". Найбільш важкою і, можливо, найбільш важливою частиною політичної економії, є аналіз проблеми "розвитку багатства країни" і "законів, згідно з якими розподіляється її зростаюча продукція" .

Рікардо переконаний, що саме теорія трудової вартості дає можливість дослідити складні явища економіки та пізнати їх сутність. Вчений починає з аналізу товару, його вартості і споживчої вартості, а вже потім розглядає різні економічні явища з точки зору їх відповідності або невідповідності принципу трудової вартості. Таке співставлення із законом вартості реальних відносин виробництва є прикладом застосування методу сходження від абстрактного (товар, вартість) до конкретного (капітал, середній прибуток, рента, заробітна плата і т.п.), який у такому системному вигляді при аналізі економічних відносин було застосовано вперше. Таким чином, Рікардо відхиляє емпіричну сторону методу Сміта, вважаючи її не зовсім науковою, і зосереджується на розкритті внутрішніх, причинно-наслідкових залежностей економічних явищ.

Поряд з цим, Рікардо часто звертається до кількісних методів дослідження, ілюструючи за допомогою арифметичних прикладів дію економічних закономірностей, а також одним із перших починає використовувати елементи граничного аналізу, наприклад, при з'ясуванні механізму створення ренти як поетапного переходу від обробітку земельних ділянок однієї якості до іншої.

Теорія вартості.

Рікардо стверджує, що вартість створюється виключно працею. "...Говорячи про товари, їх мінову вартість і закони, що регулюють їх відносні ціни, ми завжди маємо на увазі тільки ті товари, кількість яких може бути збільшена за допомогою людської праці і у виробництві яких дія конкуренції не підлягає ніяким обмеженням". Щодо не-відтворюваних і нечисленних товарів (шедеври живопису, унікальні вироби мистецтва, тощо), то їх вартість формується під дією двох факторів - рідкості й кількості праці, витраченої на їх виробництво.

На відміну від Сміта, Рікардо включає у вартість звичайних товарів не лише вартість, створену безпосередньо задіяною у виробництві працею, а й вартість минулої праці. "На вартість товару впливає не тільки праця, застосована безпосередньо до нього, але і праця, витрачена на засоби, інструменти і будівлі, що сприяли даній праці" , - пише вчений.

Рікардо констатував наявність багатоманітності видів праці, що створюють вартість, і звів їх до єдиної кількісної основи - робочого часу. Він вважав, що праця, яка створює вартість - це праця, абстрагована від її конкретних форм, і вимірюється в годинах робочого часу, необхідних для створення товару. Вчений розумів, що витрати робочого часу на виробництво одного і того ж товару у дрібного ремісника, робітника мануфактури і робітника крупної фабрики кількісно відрізняються, тому ввів уточнення щодо умов, у яких створюється суспільна вартість.

"Мінова вартість усіх товарів - чи то будуть промислові товари, чи продукти родовищ або продукти землеробства - ніколи не регулюється найменшою кількістю праці, достатньої для їх виробництва за особливо сприятливих умов... Навпаки, вона регулюється найбільшою кількістю праці, яка по необхідності витрачається на виробництво товарів тими, хто не користується такими умовами і продовжує виробляти при самих несприятливих умовах; під останніми розуміються такі, при яких необхідно вести виробництво, щоб було вироблена необхідна кількість продукту". Тобто величина вартості, за Рікардо, визначається витратами праці за гірших умов виробництва.

Праця різної якості редукується до певної кількості простої праці і, відповідно, різна винагорода праці різної якості не вносить суттєвих змін у визначення вартості товару працею. "Оцінка праці різної якості... встановлюється на ринку з достатньою для всіх практичних цілей точністю і у значній мірі залежить від порівняного мистецтва робітника і напруженості праці, яка ним виконується... Якщо день праці ювеліра коштує більше, ніж день праці простого робітника, то це відношення вже давно встановлене і зайняло своє належне місце у шкалі вартості".

Теорія доходів.

За Рікардо, вартість - породження праці і не може складатися із доходів, як вважав Сміт. Однак, вона розкладається на заробітну плату і прибуток. "Вся вартість товарів, - пише вчений, - поділяється тільки на дві частини: одна складає прибуток на капітал, а інша - заробітну плату".

Заробітна плата для Рікардо - це ціна праці. Остання розглядається як "природна" і "ринкова". Під природною ціною праці Рікардо розуміє ту ціну, яка "необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості". Ринкова ціна праці - "та ціна, яка дійсно платиться за працю в силу природної дії відношення між пропозицією і попитом: праця дорога, коли вона відзначається рідкістю, і дешева, коли вона наявна у достатку". Ринкова ціна, за Рікардо, коливається навколо природної ціни так, як ціна товару коливається навколо його вартості: "Та як би ринкова ціна праці не відхилялась від природної ціни його, вона подібно ціні товарів має тенденцію погоджуватися з нею".

У подальшому вчений виділяє фактори, які впливають на характер коливань природної і ринкової цін праці і пов'язує їх з чисельністю населення і нагромадженням капіталу. У випадку перевищення ринкової ціни праці над природною, робітник "... розпоряджається більшою кількістю предметів необхідності і життєвих зручностей і може тому вигодувати здорових і численних нащадків". В результаті чисельність робітників суттєво збільшується, зростає пропозиція праці, яка на певному етапі перевищує попит на працю. В результаті цього виникає безробіття, ринкова ціна праці починає падати. її падіння, на думку Рікардо, буде продовжуватися до тих пір, поки зниження рівня життя не вплине на чисельність робітничого населення, що зменшить пропозицію праці. Скорочення чисельності робітничого населення з часом приведе до нового підйому ринкової ціни праці до рівня природної, а потім і вище неї. Так розпочинається новий цикл коливань ринкової ціни праці по відношенню до природної ціни, і "...лише після того, як поневіряння скоротять робітників, число або попит на працю збільшиться, ринкова ціна підніметься до природної ціни".

На динаміку заробітної плати впливає нагромадження капіталу через його зв'язок з попитом на працю. На думку Рікардо, коли нагромадження капіталу забезпечує зростання попиту на працю, то воно здатне протидіяти природному росту населення і створювати умови для зростання заробітної плати. Вчений пише: "... якщо капітал буде поступово і постійно зростати, то попит на працю може давати безперервний стимул до зростання населення. ... З поступальним рухом суспільства, з кожним зростанням його капіталу ринкова заробітна плата буде підвищуватися, але тривалість цього підвищення буде залежати від підвищення природної ціни праці. А це знову-таки буде залежати від підвищення ціни тих предметів життєвої необхідності, на які витрачається заробітна плата".

У тому ж випадку, коли темп нагромадження капіталу починає падати, відбувається відповідне зменшення попиту на працю, а це, в свою чергу, призводить до падіння заробітної плати. Якщо ж нагромадження капіталу буде супроводжуватися зростанням витрат на машини і відповідним зменшенням частки засобів, спрямованих на найм робітників, то "...становище робочого класу буде представляти картину скрути і відчаю".

На динаміку заробітної плати, - стверджує Рікардо, - впливає і прибуток. Оскільки заробітна плата і прибуток виступають як дві частини вартості, яку створено робітниками, то збільшення заробітної плати зменшує прибуток, і навпаки. "Підвищення ціни праці, - пише Рікардо, - неможливе без відповідного падіння прибутку. Якщо хліб підлягає розподілу між фермером і робітником, то, чим більша частка останнього, тим менше залишається першому. Точно так же якщо сукно або бавовняні тканини діляться між робітниками та їх хазяями, то чим більша частка дається першим, тим менше залишається останнім". "Заробітна плата і прибуток, разом взяті, завжди мають одну і ту ж вартість. Заробітна плата завжди підвищується за рахунок прибутку, а коли вона падає, прибуток завжди підіймається".

Отже, Рікардо визначає прибуток як ту частину вартості товару, яка залишається після відрахування заробітної плати. Оскільки вартість товару створюється працею, то і джерелом прибутку є праця робітників.

Рента - це та частка продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування первинними і непорушними силами ґрунту, виключаючи відсоток на капітал, необхідний для обробки землі. За Рікардо, на формування ренти впливають два фактори: витрати праці і "обернення землі у власність." Рента є продуктом праці і формується у відповідності із законом вартості. Існування приватної власності є умовою утворення ренти. "При першому заселенні землі, де мається у достатку багата і родюча земля,... ренти не існувало, - стверджує вчений, - адже ніхто не стане платити за користування землею, раз є у наявності маса ще не оберненої у власність землі, якою в силу цього може володіти всякий, хто захоче оброблювати її". З часом земля переходить у приватну власність, і за користування нею необхідно платити. Вартість товару Рікардо визначає витратами праці за гірших умов виробництва. Тому фермери, що використовують гірші землі, отримують тільки середній прибуток на вкладений капітал і ренти не мають. Власники землі більш високої якості отримують доходи, що перевищують середній прибуток і формуються як різниця між витратами виробництва на гірших за якістю ділянках, з одного боку, і кращих або середніх, - з іншого. Отже, рента не є результатом якоїсь особливої щедрості природи, її джерелом є праця найманих робітників на різних за якістю землях.

"Припустимо, - пише Рікардо, - що ділянки № 1, 2 і 3 дають при рівних витратах капіталу і праці чистий продукт у 100, 90 і 80 квартерів хліба. У новій країні, де родюча земля наявна у достатку порівняно з населенням і де завдяки цьому необхідно обробляти тільки № 1, весь чистий продукт буде належати землеробу і складе прибуток на капітал, що вкладається. Коли населення збільшиться настільки, що необхідно буде обробляти № 2..., то № 1 почне давати ренту. Інакше існували б дві норми прибутку на землеробський капітал, або ж 10 квартерів (або вартість 10 квартерів) повинні були б бути відраховані із продукту № 1 для якої-небудь іншої цілі... Точно таким же чином можна показати, що, коли приступають до обробки № 3, рента з № 2 повинна дорівнювати 10 квартерам або вартості 10 квартерів, а рента з № 1 підіймається до 20 квартерів, тому що той, хто обробляв № 3, буде мати однаковий прибуток, чи сплачує він 20 квартерів ренти за № 1, 10 квартерів ренти за № 2, або ж обробляє № 3 не сплачуючи ніякої ренти".

Таким чином, гірші землі, за Рікардо, не приносять ренти. Свої висновки він підтверджує аналізом господарського досвіду Англії. Прийняті парламентом так звані "хлібні закони" різко обмежували ввезення іноземного зерна на внутрішній ринок і сприяли утриманню високих цін на хліб. Підвищення цін на хліб змушує обробляти середні й гірші землі, тому з'являється рента: "Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а тому платиться рента, що хліб дорогий".

Теорія капіталу.

"Капітал, - вважає Рікардо, - є тією частиною багатства країни, яка використовується у виробництві і складається із їжі, одягу, інструментів, сировинних матеріалів, машин та інших, необхідних для приведення у дію праці". Як і А. Сміт, Рікардо поділяє капітал на основний і оборотний, однак здійснює подібний поділ, виходячи із часу обороту або відтворення капіталу. "В залежності від того, чи швидко зношується капітал і чи часто потребує відтворення або ж споживається повільно, він відноситься або до оборотного, або до основного капіталу".

Теорія реалізації.

Рікардо, підтримуючи позицію Ж. Б. Сея, вважає, що виробництво, породжуючи доходи, тим самим автоматично створює і платоспроможний попит на товари і послуги. Цей попит неминуче забезпечує реалізацію всіх товарів і послуг.

Економіка представлялася Рікардо як ідеально налагоджений механізм, у якому можливі труднощі зі збутом вирішуються швидко і просто: виробники товару, що випускається в зайвій кількості, негайно одержують відповідний сигнал від ринку і переключаються на виробництво іншого товару. Отже, загальне надвиробництво неможливе: "Продукти завжди купуються за продукти і послуги; гроші служать тільки мірилом, за допомогою якого здійснюється цей обмін. Який-небудь окремий товар може бути вироблений у зайвій кількості, і ринок буде до такого ступеня переповнений, що не буде навіть відшкодований капітал, витрачений на цей товар. Але це не може статися одночасно з усіма товарами".

Теорія порівняльних переваг у зовнішній торгівлі.

У результаті дослідження факторів, що визначають потоки міжнародної торгівлі, Рікардо сформулював загальні причини взаємовигідної торгівлі і міжнародної спеціалізації. Ідеї А. Сміта про абсолютні переваги увійшли в теорію порівняльних витрат Рікардо у якості часткового випадку. Він доводить, що торгівля між двома країнами вигідна і тоді, коли одна з них виробляє товари при більш високих абсолютних витратах, ніж інша. Вигідність торгівлі можлива за умов різних відносних витрат на виробництво товарів в цих країнах.

Своє твердження вчений ілюструє прикладом можливості торгівлі сукном та вином між Англією та Португалією. Виробництво 25 метрів сукна в Англії потребує праці 100 робітників протягом року. На дану кількість сукна Англія купує 50 літрів португальського вина, для власного виробництва якого потрібна була б праця 120 робітників протягом року. Тому Англія знайде більш вигідним ввозити вино і купляти його за рахунок вивозу сукна. На виробництво тієї ж кількості сукна і вина в Португалії витрачається праця відповідно 90 і 80 людей протягом року. Тому Португалії вигідно ввозити сукно в обмін на вино.

Такий висновок обґрунтовується наступними розрахунками. Абсолютні витрати в Англії вищі, ніж в Португалії, і по сукну і по вину. Проте порівняльні витрати в Португалії по сукну більші, ніж в Англії. Вони визначаються відношенням абсолютних витрат на виробництво одиниці сукна до абсолютних витрат на виробництво одиниці вина. В Португалії вони складають: 90/25 : 80/50 = 9/4. В Англії ж порівняльні витрати по сукну відносно менші і складають: 100/25 : 120/50 = 5/3. Отже, Англії вигідно експортувати сукно в Португалію, закуповуючи там вино.

Вирахувані порівняльні витрати по вину складають 4/9 у Португалії і 3/5 в Англії. Відмова Португалії від виробництва сукна їй вигідна, хоча воно в цій країні дешевше, ніж в Англії. Це видно з того, що у відповідності з пропорціями обміну між двома країнами, передбаченими в даному прикладі, на власне виробництво 25 метрів сукна, закуплених в Англії, Португалії потрібно було б витратити працю 90 чоловік протягом року, в той час як на виробництво вина, яке експортується в Англію взамін ввезеного сукна, Португалії потрібна праця всього 80 людей протягом року.

3.4. Пізня класична політекономія
Жан Шарль Леонард де Сісмонді (1773-1842)
П'єр Жозеф Прудон (1809-1865)
Джон Стюарт Мілль (1806-1873)
Томас Роберт Мальтус (1766-1834)
Жан Батіст Сей (1767-1832)
Тема 4. Марксистський напрямок економічної думки
4.1. Історичні умови виникнення марксизму та його ідейні джерела
4.2. Економічні ідеї К. Маркса
Карл Маркс (1818-1883)
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru