Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Адам Сміт (1723-1790)

У XVIII ст. в Англії швидкими темпами розвивається промисловість, сільське господарство, торгівля. Поглиблюється суспільний поділ праці, розширюються товарно-грошові відносини, активно формуються основні класи суспільства. Господарські зміни давали багатий матеріал для економічних досліджень і стали об'єктивними чинниками дійсного перевороту в науці - створення економічних систем А. Сміта і Д. Рікардо. Якщо А. Сміт є сучасником розквіту мануфактурної промисловості, то Д. Рікардо створює свою теорію в умовах промислового перевороту і утвердження крупної машинної промисловості. Різні етапи розвитку англійської промисловості багато в чому визначили відмінності теоретичних напрацювань зрілих класиків.

Адам Сміт (1723-1790)

Професор Единбурзького Університету

Основні твори - "Теорія моральних почуттів" (1759), "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776)

Методологія.

Центральне місце в методології Сміта займає концепція економічного лібералізму, яка базується на ідеях природного порядку та суспільного договору. З одного боку, оскільки всі люди від природи рівні та вільні, свобода підприємництва, торгівлі та конкуренції є імперативом економічного розвитку. З другого боку, щоб дії вільних особистостей у власних егоїстичних інтересах не призвели до "війни всіх проти всіх", вони укладають суспільний договір, за яким вільні дії кожного не можуть суперечити суспільній моралі та обмежувати й дискримінувати вільні дії інших. Виконання суспільного договору має забезпечувати держава, на яку покладаються відповідні економічні функції.

Економічним дослідженням Сміта притаманна подвійна методологія: з одного боку, він визначає закономірні та сутнісні процеси в економіці, й не бере до уваги випадкові, поверхневі явища (езотеричний метод), а з іншого, - використовує каталогізацію та систематизацію явищ у тому вигляді, в якому вони проявляються в реальній дійсності (екзотеричний метод).

Прагнучи до систематизації економічних знань, Сміт був вимушений не тільки аналізувати внутрішні зв'язки, але й описувати суспільство, давати рекомендації для економічної політики, підбирати номенклатуру визначень і понять, аналізувати форми прояву внутрішніх процесів. Сутнісні закономірності не існують самі по собі, - ми ніколи не побачимо в реальному житті вартість чи привласнення, перед нами виникають лише форми їхнього прояву - ціна і приватна власність і т.п. Без аналізу конкретних інституціональних форм й інструментів виробництва, обміну, розподілу і споживання неможливо пізнати їхні сутнісні закономірності.

Теорія поділу праці та грошей.

Знаменита книга Сміта "Дослідження про природу та причини багатства народів" починається з прикладу поділу праці в булавочній мануфактурі, в якій спеціалізація робітників дозволяє в багато разів підвищити продуктивність праці та обсяг виробництва. Завдяки поділу праці продуктивність праці підвищується трьома способами:

1) підвищенням умілості окремого робітника;

2) економією часу, необхідного для переходу від одного виду праці до іншого;

3) сприянням винаходам машин.

Джерелом поділу праці вчений вважає прагнення кожного індивіду до реалізації власної вигоди та схильність людини до обміну як найхарактернішої властивості людської психології і поведінки. Керуючись особистими інтересами, окремі виробники відмовляються від виробництва своїми силами всього необхідного для життєдіяльності та спеціалізуються на виробництві окремих видів продуктів, а тому стають залежними один від одного. Суспільство є трудовим союзом, побудованим на поділі праці, праця зв'язує людей в одне ціле. Таким чином, Сміт вважає, що обмін товарами є обмін продуктами розподіленої праці, а єдиним творцем багатства є праця.

Важливу роль в розширенні обміну і поділу праці Сміт відводив грошам. Він показує, що гроші стихійно виділяються із маси інших товарів в результаті довготривалого процесу і є тим засобом, за допомогою якого долаються труднощі прямого продуктообміну. Серед функцій грошей Сміт особливо виділяє функцію засобу обігу, а всі інші розглядає в якості похідних від неї. Гроші - це вдало знайдений технічний засіб, який полегшує товаровиробникам обмін результатами праці, "велике колесо обігу".

Сміт вважав неправильною точку зору меркантилістів на гроші як єдине багатство і, більш того, виступав за необхідність заміни срібла та золота паперовими грошима. Це дозволить отримати значну економію на витратах обігу, хоча, зважаючи на небезпеку знецінення паперових грошей, їх кількість повинна жорстко контролюватися, а випуск (емісія) має здійснюватися банками в обмеженому обсязі.

Теорія вартості.

Термін "вартість", пише Сміт, "... має два різних значення: інколи воно означає корисність якого-небудь предмету, а інколи можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Першу можна назвати споживчою вартістю, другу - міновою вартістю" .

На його думку, в товарах є єдина спільна властивість - вони є продуктами праці людини, а отже "... праця є єдиним загальним, так само як і єдино точним, мірилом вартості або єдиною мірою, за допомогою якої ми можемо порівнювати між собою вартості різних товарів у всі часи і у всіх місцях". Сміт наголошує, що величина вартості визначається не фактичними витратами праці окремого товаровиробника, а тими витратами, що в середньому необхідні для даного стану виробництва. Він вважає, що складна і кваліфікована праця створює в одиницю часу більшу вартість, ніж проста і некваліфікована.

Сміт виділяє природну ціну товару, тобто грошовий вираз вартості, та ринкову, яка може значно відхилятися від природної, проте все ж таки тяжіє до неї. Природна ціна "... як би представляє собою центральну ціну, до якої постійно тяжіють ціни всіх товарів. Різноманітні випадкові обставини інколи можуть тримати їх на значно вищому ріні і дещо знижувати їх порівняно з нею. Проте якими б не були перешкоди, які відхиляють ціни від цього стійкого центру, вони постійно тяжіють до нього". Тим самим Сміт започаткував дослідження конкретних факторів, що викликають відхилення цін від вартості. Одним з таких факторів він вважав зміну продуктивності праці економічних суб'єктів.

Окрім основного визначення вартості як втіленої у товарі кількості праці, Сміт формулює і друге поняття, стверджуючи, що вартість визначається кількістю праці, яку необхідно витратити для того, щоб купити даний товар. Законом товарного обміну є еквівалентність - обмінюються товари, в яких втілена однакова кількість праці. Тому, на думку Сміта, виробник товару купує при обміні свого товару на інший рівну кількість праці, а, отже, з однаковим успіхом можна визначати вартість товарів як витраченою працею, так і працею, що купується.

Аналізуючи складові ціни товару, вчений виділяє два принципово відмінних суспільства, в яких відбувається формування вартості товару. Перше, так зване "суспільство первісне і мало розвинуте" характеризується тим, що "... весь продукт праці належить робітнику, і кількість праці, яка звичайно витрачається на придбання або виробництво якого-небудь товару, представляє собою єдину умову, що визначає кількість праці, яка може бути купленою, придбаною в розпорядження або обміняною на нього". Друге, більш розвинуте суспільство відзначається тим, що "... вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розпадається на дві частини, з яких одна йде на оплату прибутку їх підприємця на весь капітал, який він авансував у вигляді матеріалів, та заробітну плату". Окрім цих двох частин вартості, Сміт в якості третьої складової частини розглядає ренту, тому що робітник в умовах приватної власності на землю повинен "... віддати землевласнику частину того, що збирає або виробляє його праця". Таким чином, в умовах більш розвинутого суспільства "...заробітна плата, прибуток, рента є трьома першоджерелами доходу, рівно як і всякої мінової вартості" .

Теорія доходів.

Сміт розрізняє заробітну плату, прибуток, ренту, які називає первісними доходами, та процент, як вторинний дохід.

Заробітна плата визначається вченим як вартість засобів існування, необхідних для життя робітника та виховання дітей, що замінять його на ринку праці. її нижньою межею Сміт вважає фізичний прожитковий мінімум. Заробітна плата майже не перевищує його у країнах з депресивною економікою. У країнах з економічним піднесенням заробітна плата включає крім фізичного мінімуму певний надлишок, обсяг якого визначається нормами споживання, традиціями і культурою.

Спираючись на екзотеричний метод, Сміт визначає заробітну плату як ціну праці робітника. Він вважає, що стихійний ринковий механізм утримує заробітну плату на певному рівні, обмежуючи відхилення фактичної заробітної плати від цього рівня. Значне підвищення заробітної плати викликає зростання народжуваності і приводить до збільшення пропозиції праці і конкуренції між робітниками. Внаслідок цього нормальний рівень заробітної плати знижується, що у подальшому супроводжується зниженням народжуваності, пропозиції праці і посиленням конкуренції між роботодавцями. Це, в свою чергу, буде викликати підвищення заробітної плати. Окрім цього, на думку Сміта, рівень заробітної плати може змінюватися і під впливом класової боротьби робітників. "Розмір звичайної заробітної плати, - стверджує вчений, - залежить всюди від договору між...двома сторонами, інтереси яких зовсім не тотожні. Робітники хочуть отримати якомога більше, а господарі хочуть давати якомога менше. Перші намагаються зговоритися до того, щоб підняти заробітну плату, останні ж - щоб її понизити". Сам вчений був поборником встановлення більш високої заробітної плати, виходячи із принципу матеріальної зацікавленості, стимулювання зростання продуктивності праці і, відповідно, зростання багатства нації.

Прибуток Сміт тлумачить як різницю між доданою працею вартістю та заробітною платою і, одночасно, як природну винагороду підприємця, залишок після виплати ренти і заробітної плати. У тодішньому суспільстві вчений відмічав наявність тенденції норми прибутку до зниження, вказуючи, що прибуток є, зазвичай, більш низьким у більш розвинутих країнах. Дану тенденцію Сміт пов'язує з тим, що у багатих країнах, де є високим темп економічного розвитку, утворюється надлишок капіталу, який викликає зростання конкуренції і зниження доходності.

Ренту Сміт вважає особливим доходом, який формується виключно у землеробстві і є нетрудовим надлишком вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком фермера. Подібно до промислового прибутку, земельна рента, на думку Сміта, є відрахуванням із продукту праці, яка була витрачена на обробку землі. "Як тільки земля стає приватною власністю, - пише Сміт, - земельний власник вимагає борг майже із всякого продукту, який робітник може виростити на цій землі, або зібрати з неї. Його рента складає перше відрахування із продукту праці, витраченого на обробку землі". Поряд з цим, Сміт вбачає у ренті також природну винагороду землевласника за надання права користуватися землею.

Відсоток визначається вченим як частина прибутку промисловця і, одночасно, як природна винагорода грошового капіталу. Сміт розглядає відсоток з грошей, як похідний дохід, який виплачується або із прибутку, або з якого-небудь іншого джерела доходів. За виключенням випадку, коли відсоток виплачує позичальник із свого власного або чужого капіталу, і того випадку, коли він є відрахуванням із заробітної плати, відсоток представляє собою частину прибутку або ренти. Середня ж норма відсотку визначається Смітом як середня норма прибутку.

Теорія капіталу і відтворення.

У одних випадках Сміт тлумачить капітал як вартість, що дає приріст завдяки експлуатації найманої праці, а в інших - як запаси, що призначені для подальшого виробництва. Капітал - це сила, що тяжіє над працею у розвинутому суспільстві, а не у простому товарному виробництві. Нагромадження капіталу вчений вважав головною умовою збільшення багатства суспільства, причому особливу роль у цьому відіграє заощадливість, а не марнотратство. Капітал, на думку Сміта, виконує важливу роль у суспільстві - створює фонд розширеного відтворення.

На основі тлумачення капіталу як запасів, необхідних для розвитку виробництва, Сміт вводить до наукового обігу терміни "основний" та "оборотний" капітал, даючи їм наступне визначення:

а) основний капітал - частина капіталу, що приносить прибуток "без переходу від одного власника до іншого, або без подальшого обігу" і включає в себе:

o машини та інші засоби виробництва;

o будівлі, призначені для торгово-промислових цілей;

o заходи по покращенню землі;

o трудові навички та здібності;

б) оборотний капітал - та частина капіталу, яка "постійно йде від власника в одній формі та повертається до нього в іншій". Включає в себе:

o гроші;

o запаси продовольчих продуктів;

o сировину, матеріали, напівфабрикати;

o готові, але ще не реалізовані товари.

Теорія відтворення суспільного капіталу Сміта базується на його визначенні вартості. Він стверджував, що якщо вартість окремого товару розпадається на доходи (зарплату, прибуток і ренту), то це є вірним і для вартості всієї товарної маси, яка складає річний продукт країни. Загальна ціна цього річного продукту повинна розкладатися на три частини і розподілятися між мешканцями країни у вигляді заробітної плати за працю, прибутку з їх капіталу та ренти з їх землеволодіння. Отже, з процесу відтворення у Сміта вилучено основний капітал, і ця його помилка одержала в теорії назву "догма Сміта".

Теорія абсолютних переваг у зовнішній торгівлі.

Важливим фактором зростання багатства нації Сміт вважає зовнішню торгівлю і розробляє теорію абсолютних переваг, яка пояснює причини спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. "Якщо якась чужа країна може постачати нам який-небудь товар за більш дешевою ціною, ніж ми самі можемо його виготовити, - стверджує Сміт, - набагато краще купувати цей товар у неї за деяку частину власної промислової праці, витраченої в тій області, в якій ми маємо деякі переваги".

Погляди на соціально-економічний устрій суспільства.

Кожна людина намагається, перш за все, реалізувати свій егоїстичний інтерес, прагне покращити своє матеріальне становище і не думає про суспільну корисність. Але, так чи інакше, людина "невидимою рукою" направляється до цілі, яка не входила в її наміри - створює корисність для всього суспільства. Під "невидимою рукою" Сміт розуміє, перш за все, волю Бога та "природний порядок", а держава має забезпечувати безпеку та правопорядок. "Для того, щоб підійняти країну з самого низького ступеню варварства до найвищого ступеня добробуту потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні, - все інше зробить природний рух речей".