Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 3.4. Пізня класична політекономія

Завдяки геніальним винаходам другої половини XVIII ст. - парова машина, механічна прядка, механічний ткацький верстат, "водяне колесо", розробка технології виробництва чавуну тощо, - було здійснено технічний переворот в економіці європейських країн. Наприклад, у 1807 р. було створено перший пароплав, який зіграв істотну роль у розвитку світового ринку, у 1814 р. - побудовано перший паровоз, а вже до середини сторіччя Європа покрилася мережею залізниць.

Зміни у продуктивних силах каталізували розвиток товарно-грошових відносин. Саме у першій половині XIX ст. складається система вільно конкурентних ринків, і гроші стають єдиним і всеосяжним засобом, що поєднує економічних суб'єктів.

В той же час, технічний прогрес супроводжується різким загостренням соціально-економічних протиріч. Становлення і бурхливий розвиток фабрично-заводської індустрії вимагає постійно зростаючого видобутку природно-мінеральної сировини. Тому початок XIX ст. входить в історію людства як період розробки кам'яновугільних пластів і нечуваної експлуатації шахтарської найманої праці, в тому числі жінок та дітей. Порівняно низькі витрати виробництва фабрики, як більш крупного підприємства, ставлять під загрозу саме існування дрібного виробництва.

Ці події не могли пройти осторонь економічної науки. Відбиваючи зміни громадського життя, вона стає ареною боротьби економічних й ідеологічних інтересів, різних поглядів. Тому, зазвичай в пізній класичній політекономії виділяють напрямки:

а) реформістський (Ж. Сісмонді, П Прудон, Дж. Ст. Мілль). У його рамках увага зосереджується на вивченні протиріч капіталістичного суспільства і розробці шляхів його реформування;

б) прагматичний (Т. Мальтус, Ж. Б. Сей). Завданням економічної науки вчені даного напряму вважають розробку способів збагачення економічних суб'єктів на основі дослідження конкретних механізмів ринкової економіки;

Пізня класика перейняла від А. Сміта ідеї економічного лібералізму, але для їх обґрунтування використовується інший методологічний інструментарій. Пріоритетними стають дослідження конкретних форм господарювання за допомогою суб'єктивістських методів, закладаються основи граничного і факторного аналізу.

Економічний реформізм зароджується у Франції. Розвиток великої промисловості, концентрація і централізація капіталу в торгівлі і кредитуванні зумовили значне обмеження виробничих і збутових можливостей дрібних підприємців, що складали у країні більшість населення. На відміну від найманих робітників, дрібна буржуазія схильна до еволюційних, а не революційних дій, а тому її інтересам відповідали ідеї реформізму, провідними теоретиками яких стали Ж. Сісмонді і П. Прудон.

Англія у аналогічний період досягає піку економічної і політичної могутності. Разом з тим, у суспільстві серйозно загострюються протиріччя між пролетаріатом і буржуазією. Робітники виходять на арену політичної боротьби з економічними вимогами. Виступи чартистів і революційний рух 1848 р. переконали буржуазію у необхідності часткових поступок незаможним верствам населення. Саме в цей час з'являються нові фабричні закони, легалізуються профспілки. Англійський економіст Дж. Ст. Мілль намагається осмислити традиційну політекономічну проблематику під кутом зору нових реалій, в тому числі вимог робітничого класу, звертає увагу на перспективи удосконалення сучасного стану суспільства, можливості еволюційного соціалізму.

Жан Шарль Леонард де Сісмонді (1773-1842)

Швейцарський історик і економіст, виходець з родини кальвіністського пастора

Основні твори - "Про комерційне багатство" (1803), "Нові започаткування політичної економії, або про багатство у його відношенні до народонаселення" (1819)

Методологія.

Політекономію Сісмонді вважав наукою про удосконалення соціального механізму в інтересах людського щастя. Вона повинна починатися з вивчення людини, а головним її завданням є "пошук засобів, що забезпечили б найбільшому числу людей у даній державі найбільший, що залежить від уряду, матеріальний добробут".

Логічним наслідком такого тлумачення предмета політекономії було використання відповідних методів: політекономія "наука не простого розрахунку, а наука моральна ... і веде до мети лише тоді, коли прийняті до уваги почуття, потреби і пристрасті людей" .

Сісмонді критикує класиків за те, що вони абстрагують багатство від людини, у той час як ціль багатства - задовольняти потреби людини. Саме тому в їхній концепції виявляється відрив виробництва від споживання. У повній відповідності з суб'єктивістським підходом вихідним пунктом аналізу Сісмонді є виробництво і споживання ізольованої людини.

Теорія вартості, капіталу і доходів.

У поглядах на вартість товару Сісмонді знаходиться на позиціях трудової теорії, вважаючи що лише "праця є єдиним джерелом багатства". Величина вартості визначається вченим як витрати необхідного часу за середніх умов виробництва.

Розмірковуючи над закономірностями формування доходів, Сісмонді приходить до висновку, що всі вони можуть бути поділені на трудові і нетрудові. До першої групи вчений відносив заробітну плату, яка мала дорівнювати вартості праці робітників. Доходи ж власників засобів виробництва проголошуються експлуататорськими. Так, прибуток підприємця вважається відрахуванням з продукту праці робітника, результатом грабіжницького відношення до нього капіталіста. Рента є дарунком землі і притаманна абсолютно всім земельним ділянкам.

Теорія відтворення.

У теорії відтворення Сісмонді акцентує увагу на протиріччях між виробництвом і споживанням, а також проблемі реалізації.

Річне виробництво "складається із двох частин: одна - це прибуток, що походить з багатства; друга - це здатність працювати". Звідси річний продукт нації у натуральній формі є масою споживчих товарів, а переважна частина витрачається на споживання.

Оскільки метою виробництва є споживання, для реалізації вироблених товарів необхідно, щоб їх вартість відповідала доходам суспільства. Якщо ж зазначена вартість перевищуватиме суму доходів, частина товарів не буде реалізованою.

У зв'язку з цим Сісмонді наголошує на низькій купівельній спроможності робітників, її обмеженості лише невеликою кількістю предметів першої необхідності. Така ситуація пояснювалась тим, що:

а) внаслідок природного розмноження пропозиція праці хронічно перевищує попит, що дозволяє роботодавцям утримувати заробітну плату на найнижчому рівні;

б) наявність безробіття знижує заробітну плату, оскільки з'являється можливість найму працівників за меншу заробітну плату, ніж це було б можливим при повній зайнятості;

в) впровадження машин у виробництво призводить до скорочення робітників, величина доходів пролетаріату має тенденцію до скорочення.

Подальший аналіз виявив і зниження споживчого попиту підприємців за рахунок:

а) купівлі ними здебільшого предметів розкоші, попит на які обмежений і дуже нестабільний;

б) необхідності обов'язкового нагромадження частини доходу, призначеного для споживання.

Таким чином, з одного боку, наявною є тенденція до скорочення споживчого попиту, а з іншого, - відбувається значне зростання обсягів виробництва при використанні машинної техніки та індустріальних технологій, а також внаслідок прагнення підприємців виробляти більше продукції з метою максимізації прибутків. Отже, внаслідок перевищення обсягів пропозиції над обсягами попиту частина вартості залишається нереалізованою.

Вирішення проблеми реалізації Сісмонді повністю перекладав на уряд країни, головним завданням якого вважав проведення соціальних реформ в напрямку соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, обмеження тривалості робочого дня, встановлення мінімуму заробітної плати, заохочення участі робітників у прибутках підприємства. Ці заходи мали привести до зростання споживчих видатків. Держава повинна не допускати концентрацію багатства в руках небагатьох осіб. Мотивуючи нові суспільні інститути і відродження дрібної земельної власності, системи ремісничих цехів, держава має сприяти зростанню доходів дрібних власників - селян, ремісників, кустарів. Збут товарів більш розвинутих країн у менш розвинуті також міг би сприяти вирішенню проблем реалізації на внутрішньому ринку.