Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Томас Роберт Мальтус (1766-1834)

Дворянин за походженням, випускник Кембриджу і згодом священик, а з 1805 р. - професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індської компанії

Основні твори - "Досвід про закон народонаселення" (1798), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815), "Принципи політичної економії, що розглядаються у розрахунку на їх практичне застосування" (1820)

Методологія.

Мальтус відстоює визначальний вплив на економіку природних факторів, виходячи з обмеженості ресурсів і неможливості безмежного удосконалення природи самої людини. Тому завданням політичної економії вчений вважає пошук закономірностей примноження матеріального багатства суспільства.

Мальтус вперше застосовує граничні величини, ілюструючи закон спадної родючості земельних ділянок, а також робить першу спробу прогнозування тенденцій економічного розвитку. При формулюванні категорії "ефективного попиту" вчений здійснює процедуру простого агрегування. Отже, спираючись на ідеї класицизму, Мальтус започаткував нову методологію, яку в подальшому назвуть неокласичною.

Теорія народонаселення.

В основу теорії Мальтус поклав дані статистичних досліджень, проведених Бенджаміном Франкліном щодо чисельності населення американських колоній. Провівши необхідні розрахунки, Мальтусу вдалося установити, що населення подвоюється приблизно кожні 20 років. Звідси він зробив висновок, що при наявності необмежених ресурсів для забезпечення життя чисельність населення може зростати у геометричній прогресії. Таку закономірність у темпах росту населення вчений пов'язує з наступними факторами:

1) площа землі, придатна для сільського господарства, обмежена на земній кулі;

2) різні земельні ділянки мають неоднакову родючість, і по мірі розширення посівних площ в оборот необхідно залучати гірші землі;

3) якщо до ділянки землі прикладати більше праці, то це не приведе до збільшення врожаю у тій же пропорції. Так, два працівники оброблять землю краще, ніж один, що безумовно позначиться на збільшенні випуску. Однак, залучення нових працівників в кінці кінців не буде давати зростаючої віддачі, так як врожай залежить не тільки від праці, але і від природної родючості ґрунту.

Провівши розрахунки, Мальтус дійшов до висновку, що за будь-яких зусиль кількість продуктів сільського господарства не може зростати швидше арифметичної прогресії. "Приймемо населення земної кулі, - пише Мальтус, - в теперішній час як тисяча мільйонів. Людська природа розмножувалась би як 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256, між тим як засоби існування зростали б як 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Через два століття народонаселення відносилось би до засобів існування, як 256 до 9; через три століття, як 4096 до 13, а через дві тисячі років відношення це було б безмежне і невизначене". Отже, людству загрожує голодна смерть. Тому "... для того, щоб наявне населення мало відповідні продукти, необхідно щоб народжуваність постійно затримувалася яким-небудь вищим законом". Фактори, що стримують народжуваність, Мальтус поділяє на дві групи: попереджувальні й руйнівні. Перші носять добровільний характер і спрямовані на "моральну поведінку" людини (статева помірність, пізні шлюби, безшлюбність, удівство). До других Мальтус відносить "... всі шкідливі для здоров'я заняття, всяку працю, грубу, надмірну і ту, що піддає людину загрозам непогоди, крайню бідність, погане піклування про дітей, нездорові умови життя у великих містах, всілякі надмірності, хвороби, епідемії, війну, чуму, голод". Мальтус вважає, що протидіяти факторам, які стримують народжуваність, не в змозі "... ні одна форма уряду, ні жоден проект виселення, ніякі благодійні установи, ніяка енергетична діяльність або удосконалене застосування праці" , а тому відкритому ним закону природи слід підкоритися.

Теорія вартості і доходів.

Вартість Мальтус пов'язує з витратами виробництва товару, до яких відносить затрати живої і уречевленої праці, а також прибуток на авансований капітал. Останній представлено як надлишок над працею, яка була витрачена при виробництві, тобто як номінальна надбавка до витрат, що виникає в результаті продажу товару по більш високій ціні. Щодо інших доходів, то у Мальтуса вони є породженням витрат на працю, капітал і землю.

Теорія відтворення.

За Мальтусом, сукупні доходи суспільства для повної реалізації продукту мають дорівнювати сумі витрат факторів виробництва. Доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами, доти реалізація продукту буде повною. Якщо заощадження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін, прибутків і, як наслідок, - тимчасовою зупинкою виробництва. Остання буде мати місце доти, доки у виробників не з'явиться стимул у вигляді зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання "ефективного попиту", під яким Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викликає довготривалу пропозицію з достатнім прибутком.

Реалії періоду життя і творчості Мальтуса свідчили, що фактичний попит, який формують робітники, підприємці та невиробничий клас, значно нижчий ефективного. Таке становище вчений пояснює тим, що у робітників заробітна плата завжди менша від маси виробленого продукту, а підприємці повинні нагромаджувати частину доходу для подальшого інвестування. Мальтус пише, що "... попит, який створюється продуктивним робітником, не є достатнім попитом, тому що він не розповсюджується на всю ту кількість продукту, яку виробник створює. Якби мало місце останнє, то не було б прибутку а, отже, і мотиву для застосування праці робітника. Саме існування прибутку, який приноситься товаром, передбачає попит, що виходить за межі того попиту, який формується робітниками, що створюють цей товар".

Отже, на думку Мальтуса, для реалізації прибутку потрібні покупці, які не є продавцями і виробниками. Ця категорія людей повинна мати достатні грошові суми для оплати і номінальної надбавки прибутку, і виробленої вартості. Для цієї ролі Мальтус обрав невиробничі верстви населення (землевласники, церковні служителі, чиновники), які формують попит без пропозиції і, тим самим, урівноважують попит з пропозицією. Саме вони створюють необхідну величину "ефективного попиту".