Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 4.3. Розвиток ідей марксизму наприкінці XIX - початку XX ст.

В останній третині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбуваються кардинальні зрушення. Прогресивні перетворення у техніці й технології виробництва і, перш за все, зміна його енергетичної складової, створюють умови для швидкої концентрації й централізації капіталу, виникнення монополістичних союзів. На зміну вільній конкуренції поступово приходить монополістична стадія розвитку, яка характеризується новими економічними і політичними явищами.

Підкорення ринку незначній кількості монополістів-виробників галузевої продукції, поступове взаємне переплетіння промислового й банківського капіталу, перші спроби втручання держави у процес нагромадження приватного багатства, поглиблення та видозмінення циклічних криз, зростаюча міць пролетаріату, об'єднаного у професійні спілки, потребували наукового осмислення.

Таке осмислення відбувається різними шляхами: від модернізації ортодоксальних теорій до створення принципово нових вчень, заснованих на іншій методологічній основі. У період, що розглядається, народжується нова історична школа, формується неокласичний напрям, у тому числі австрійська, американська, кембриджська та математична школи, а також продовжує розвиватися марксизм. Цей розвиток відбувається за трьома основними напрямами:

1. Пропаганда ідей марксизму серед народних мас, які раніше не були знайомі з науковою економічною теорією взагалі, й марксистськими концепціями, зокрема. Популяризація, на жаль, полягала не тільки у "переказі" теорії марксизму. Для її засвоєння малограмотним населенням часто доводилося вдаватися до спрощень і невиправданого схематизму. Наслідком цього стало певне спотворення ідей класиків марксизму, свідома ревізія теорії, спрямована на забезпечення її доступності. У результаті в марксизмі виникає особливий напрямок - ревізіонізм.

2. Суттєвий перегляд марксистської теорії на основі застосування до аналізу дійсності іншої методології. Це дозволило отримати нові уявлення про проблеми економічного розвитку, збагатити марксизм новими положеннями і застосувати їх до вирішення якісно нових проблем. Оскільки такий перегляд стосувався, перш за все, багатьох основоположних висновків Маркса і Енгельса, то відповідний напрямок отримав назву реформізм.

3. Теоретичний захист основних положень марксизму від відкритої критики з боку як неокласичних теорій, так і впливу нових ідей ревізіонізму й реформізму. Така ідейна боротьба спонукала вчених до пошуку нових даних, нових аргументів додатково до тих, що у свій час були висловлені Марксом і Енгельсом.

Зародження соціал-демократичних теорій відбувається наприкінці XIX - початку XX ст. і пов'язано з оформленням у марксизмі реформістських ідей. Ці ідеї найбільш активно продукували й відстоювали лідери німецьких соціал-демократів Е. Бернштейн, К. Каутський та Р. Гільфердінг.

Едуард Бернштейн (1850-1932)

Видатний діяч німецької соціал-демократичної партії

Основний твір - "Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії" (1889)

Методологія.

Бернштейн вважає, що економічна теорія Маркса повинна підлягти перегляду відповідно до нових умов економічного розвитку суспільства. Вчений виступив проти застосування методів логічного й історичного, а також основних положень матеріалістичної діалектики у тому вигляді, в якому їх використовував сам Маркс. На відміну від марксистської концепції лінійності економічного розвитку було запропоновано теорію його багатоваріантності. Бернштейн вважає за необхідне "поряд з розвитком і впливом продуктивних сил і відносин відводити належне місце правовим та моральним поняттям, історичним і релігійним традиціям епохи, впливу географічних факторів, до яких, безумовно, належить і природа самої людини, і її духовні здібності".

Теорія вартості.

На думку Бернштейна, теорія вартості Маркса не набула теоретичного завершення, не узгоджується з реальною практикою, оскільки не врахувала параметри корисності. У той же час вчений вважає, що теорія цінності австрійської школи абстрагується від усіх властивостей товарів, окрім їхньої корисності. Для того, щоб сформувати теорію, яка б відповідала дійсності, необхідно сполучити теорію вартості з теорією граничної корисності. Реалізовуючи таке завдання, Бернштейн пропонує особливу категорію - "економічна вартість", яка відображає і корисність товару, і його вартість. Теорію додаткової вартості він взагалі вважає науковою гіпотезою, яка мало прийнятна для аналізу ціноутворення на реальних ринках товарів і праці.

Теорія суспільного відтворення.

Усі визначені Марксом суперечності капіталізму Бернштейн визнає правильними, але неповними й занадто перебільшеними з огляду на їх антагоністичність. Вчений звертає увагу на той факт, що "крах" капіталізму, який пророкував Маркс на основі результатів, отриманих методами діалектичного й історичного матеріалізму, не є фатально неминучим. Капіталізм має великі внутрішні резерви для стабілізації та соціалізації за рахунок стійкості дрібного виробництва, дифузії власності завдяки розвитку акціонерного капіталу. Поширення акціонерних товариств Бернштейн розглядає як тенденцію до децентралізації й демократизації капіталу, що значно пом'якшує наявні суперечності капіталізму.

Вчений зосереджує увагу на факторах протидії анархії капіталістичного виробництва та кризовим явищам. Перш за все, йдеться про зміну цільової спрямованості підприємництва. Окрім відомого прагнення до максимізації прибутку, Бернштейн віднаходить у підприємця певні соціальні цілі, зокрема його свідому спрямованість на підвищення продуктивності праці, зниження витрат і підвищення якості продукції. Разом з цим, об'єднання підприємців у картелі, трести й синдикати за широкого використання кредитної системи, на думку вченого, сприяє більшій координованості дій і зменшенню вірогідності криз надвиробництва.