Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Жан Батіст Сей (1767-1832)

Виходець з купецького середовища, що став згодом великим фабрикантом

Основні твори - "Трактат політичної економії" (1803), "Катехізис політичної економії" (1817), "Курс політичної економії" (1828-1830)

Методологія.

Під політичною економією Сей розуміє "знання дійсної природи багатства, знання всіх труднощів, що приходиться переборювати для його придбання, знання того, як воно розподіляється у суспільстві, як можна користуватися ним, а також наслідків цих різноманітних фактів".

Вивчення політичної економії є необхідним і для держави, яка має "передбачати результати прийнятих заходів", і для приватних осіб, які, зрозумівши "сутність цінності та її рух, отримують можливість передбачати потреби підприємств та їх результати, знаходити засоби для процвітання, уміло користуватися своїми правами, знаходити найбільш солідне вміщення для своїх капіталів".

Сей поділяє політекономію на три самостійні частини: виробництво, розподіл, споживання і використовує для їх вивчення здебільшого емпіризм, факторний аналіз і поверхові форми прояву економічних процесів.

Теорія вартості і доходів.

Вартість у Сея визначається корисністю блага, а ціна є "мірило його цінності". "Ціна предмета, - пише вчений, - слугує лише вірним покажчиком корисності, яку люди визнають у предметі...Виробляти предмети, що мають яку-небудь корисність, значить виробляти багатство, так як корисність предметів складає першооснову їх цінності, а цінність є багатство".

Ототожнюючи цінність з матеріальною формою багатства, Сей відхиляє твердження про те, що тільки праця є єдиним джерелом створення вартості. Остання зобов'язана своїм походження поєднаній дії праці, сил природи і капіталу. Отже, вартість дорівнює витратам трьох факторів виробництва, а саме: праці, землі і капіталу. Самі ж ці витрати визначаються попитом та пропозицією на ринку ресурсів.

Трьом факторам виробництва відповідають три основні доходи: праця створює заробітну плату, капітал - відсоток, земля - ренту.

Оскільки сума цих трьох доходів визначає величину вартості продукту, то кожен із власників того чи іншого фактора виробництва отримує винагороду або дохід, який створено відповідним фактором виробництва, тобто певну частку вартості виробленого продукту.

Зарплата робітника виступає у Сея як "достатня частка винагороди з продуктів, у виробництві яких бере участь робітник своєю працею, не лише для того щоб існувати, але і для того, щоб розвиватися". Сей підкреслював, що до необхідних витрат робітників окрім тих, що пов'язані із засобами існування та вихованням дітей, слід відносити і витрати на піклування про людей похилого віку76.

Величина заробітної плати змінюється під впливом певних факторів, основними з яких Сей вважав:

1. Рівень розвитку країни. Якщо держава знаходиться у занепаді, то заробітна плата робітників зменшується, і, навпаки, зростання добробуту її значно збільшує.

2. Рівень споживання робітників: чим менше споживання робітника, "тим нижче може бути установлена звичайна величина його заробітної плати і тим дешевше можуть продаватися продукти, у виробництві яких він приймає участь". Якщо ж робітник захоче покращити своє становище і підняти заробітну плату, то "або подорожчають продукти, які він виробляє, або зменшиться частка інших учасників у виробництві".

3. Взаємодія інтересів підприємця і робітника, у результаті якої досягається згода про рівень зарплати.

4. Застосування машин. "Всякий раз, як нова машина, або, взагалі, який-небудь новий захід замінює людську працю, що застосовувалась до цих пір, частина робітників усувається і на деякий час залишається без роботи".

Отже, спочатку машини витискують робітників, з'являється безробіття, але потім товари дешевшають, що підвищує реальну заробітну плату робітників.

Прибуток Сей поділяє на дві частини: прибуток із виробництва і прибуток із капіталу. Перший "поступає як винагорода за промислові здібності, за таланти, дух порядку і керівництва" (підприємницький доход), а другий - відноситься на рахунок продуктивних послуг капіталу (відсоток)".

Земельна рента постає у теорії доходів Сея породженням землі, даром природи.

Теорія реалізації.

Сей стверджує, що людина виробляє продукти для того, щоб продати їх, а на виручені гроші придбати ті продукти, які не створює сама. Таким чином, продукти обмінюються на продукти, і ціль виробництва для підприємця виражається у обміні одних продуктів на інші при пасивній ролі грошей. Щодо останніх, то Сей писав: "Усе призначення їх у тому, щоб перевести вам цінність продуктів, які покупець продав, щоб купити у вас ваші продукти; точно так же гроші переведуть до того, у кого ви купили, цінність продуктів, які ви продали іншим".

Надаючи цінність своїм продуктам, створюючи корисність предметів, промисловець, на думку Сея, має надію, що його товар буде оцінений і проданий тим людям, які володіють засобами для його придбання. Ці засоби складаються із інших цінностей, із інших продуктів, капіталів і земель. Звідси висновок - "всякий продукт з моменту свого створення відкриває ринок збуту для інших продуктів на всю величину своєї вартості, а раз так, то попит та пропозиція в економіці завжди рівні"80. Можуть виникати лише часткові диспропорції, коли одного товару виробляється занадто багато, а іншого - занадто мало. Але завдяки вільним ринкам в економіці забезпечується автоматична гнучкість цін і їхня миттєва реакція на зміну кон'юнктури. Ціни самі по собі здатні вирівняти диспропорції, що виникають у виробництві товарів. Дані роздуми лягли в основу загальновідомого закону ринків Сея, за яким при досягненні і підтримці принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) породжує адекватне споживання (попит), так як виробництво породжує доходи, на які будуть придбані випущені товари відповідної вартості. Отже, загальна криза надвиробництва неможлива. "Загальний попит на продукти, - пише Сей, - завжди рівний сумі наявних продуктів... Неможливо представити, щоб продукти праці всієї нації стали коли-небудь надлишковими, якщо один товар дає засоби для придбання іншого".