Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Володимир Ульянов (Ленін) (1870-1924)

Після здійсненої в Росії більшовистської революції стало очевидним, що теоретичного надбання К. Маркса, Ф. Енгельса та їх західних послідовників було недостатньо для пояснення багатопланової дійсності та практики побудови соціалізму. В Радянській Росії, яка першою в світі розпочала процес впровадження у життя соціалістичних ідей, виникло багато проблем і питань відносно напрямів, методів та форм соціалістичного будівництва. Багатоукладність економіки країни, складне переплетіння в ній відносин, які вже віджили себе і тих, які тільки народжувалися, вимагали наукових підходів до створення засад нового економічного устрою суспільства, а значить, і творчого розвитку марксистської теорії як основи таких перетворень. Тому 20-ті рр. XX ст. стають періодом піднесення економічної думки марксизму у творчому розумінні, її виходу на світовий рівень.

У цей період марксистська теорія розвивається через жорстку ідеологічну боротьбу сил, які поділяли й підтримували соціалістичну ідею, а також через їх теоретичну полеміку відносно економічних засад соціалізму як реального економічного устрою, що йде на зміну капіталізму. У цій боротьбі відбувалось удосконалення ідеалу соціалістичного суспільства та уявлень про саму можливість його практичної реалізації.

Володимир Ульянов (Ленін) (1870-1924)

Перший Голова уряду РРФСР, один із засновників більшовицької партії Росії, лідер міжнародного комуністичного руху

Основні твори - "Розвиток капіталізму в Росії" (1896-1899), "Імперіалізм, як вища стадія капіталізму" (1916

Методологія.

Ленін розвиває вчення Маркса й Енгельса з позицій революційного підходу, послідовно відстоюючи висновки марксизму про становлення соціалізму завдяки пролетарській революції як способу вирішення суперечностей капіталізму. Він рішуче виступає проти теорій Гільфердінга і Каутського, які стверджували, що в специфічних умовах XIX - поч. XX ст. ця марксистська ідея втратила свою актуальність та має бути замінена концепцією мирної еволюції. В роботах Леніна домінує та знаходить подальший розвиток вчення Маркса про суперечності капіталістичного розвитку. На основі методу матеріалістичної діалектики вчений більш конкретно показав форми, в яких відбувається процес усуспільнення виробництва за капіталізму та теоретично довів неможливість їх еволюційного утворення в надрах капіталістичного суспільства. З цього було зроблено висновок про необхідність утвердження нових соціалістичних форм господарства у ході пролетарської революції та творчої діяльності народних мас, що спирається на диктатуру пролетаріату.

Ленін вказував на необхідність довготривалого історичного періоду для реалізації на практиці ідеї соціалізму, відстоював тезу Маркса про особливий перехідний період у ході якого створюються економічні, політичні, соціальні та культурні передумови соціалістичних перетворень. Отже, роботи Леніна стали спробою перенести соціалістичний ідеал на ґрунт реальної господарської практики, що вимагало творчого розвитку основоположних ідей марксизму та їхнього доопрацювання у відповідності до реалій конкретної країни.

Теорія суспільного відтворення.

Вирішуючи питання про можливість застосування теорії Маркса в Росії, Ленін зосереджує увагу на доказовості факту існування в економіці країни капіталізму, і, перш за все, внутрішнього ринку як основи капіталістичного товарного виробництва. З метою обґрунтування можливості розвитку капіталізму в аграрній Росії, Ленін удосконалює Марксові схеми суспільного відтворення, виділяючи всередині І підрозділу суспільного виробництва дві частини: першу - виробництво засобів виробництва для самого І підрозділу і другу - виробництво засобів виробництва для II підрозділу. Вчений теоретично обґрунтовує, що перша частина зростає швидше, ніж друга, і випереджає зростання усього II підрозділу. З цього робиться висновок, що розвиток капіталістичного виробництва, а відповідно, і внутрішнього ринку, відбувається за рахунок не стільки предметів споживання, скільки засобів виробництва.

Ще одним аргументом на користь існування й розвитку внутрішнього ринку в Росії стало дослідження Леніним тієї ролі, яку відіграє у даному процесі розшарування дрібних товаровиробників. Останнє сприяє розширенню внутрішнього ринку двома способами. Перший полягає в тому, що селяни, які збанкрутіли, припиняють ведення самостійного, напівнатурального господарства, продають свою робочу силу і на заробітну плату купують предмети споживання, чим збільшують ємкість ринку для продукції II підрозділу. Другий спосіб пов'язаний із підвищенням купівельної спроможності верхівки селян, яка склала сільськогосподарську буржуазію і займається придбанням засобів виробництва, розширюючи тим самим ринок для продукції І підрозділу.

Ці логіко-теоретичні висновки були згодом підтверджені широким емпіричним матеріалом, який було залучено Леніним до дослідження процесів розвитку капіталізму в Росії. На основі його обробки було доведено існування процесів розшарування селянства, витіснення його середняцького прошарку і відділення землі від бідноти, які розвивалися разом із зростанням капіталістичних форм ведення сільського господарства. При цьому вказувалось на швидкий розвиток дрібної (мануфактурної) та крупної (машинної) промисловості, який багато в чому визначався припливом робочої сили із аграрного сектора.

Теорія імперіалізму.

Ленін вважав, що імперіалізм - це особлива стадія у розвитку капіталістичної суспільно-економічної формації, що характеризується наступними ознаками: 1) концентрація виробництва і капіталу, розвиток монополій, які відіграють вирішальну роль у господарському житті; 2) злиття банківського капіталу з промисловим і утворення фінансового капіталу та фінансової олігархії, 3) вивіз капіталу, який на відміну від вивозу товарів набуває особливо важливого значення; 4) утворюються міжнародні монополістичні союзи капіталістів, що поділяють світ між собою, і 5) завершено територіальний розподіл землі між великими капіталістичними державами .

Особливістю ленінського аналізу імперіалізму є виявлення тих суперечностей капіталізму на його вищій стадії розвитку, які неминуче приведуть до соціалістичної революції. Такими суперечностями Ленін вважає: 1) економічну можливість затримувати технічний прогрес, для якого зникають спонукальні мотиви в силу існування монопольних цін; 2) рантьєризапію: небувале зростання прошарку осіб, віддалених від участі у будь-якому виробництві та зайнятих "постригом купонів"; перетворення провідних європейських країн у держави-рантьє; 3) експлуатацію колоніальних і залежних народів, яка створює економічну можливість підкупу верхніх прошарків пролетаріату, "тенденцію до розколу робітників та посилення серед них опортунізму" .

Результатом ленінського аналізу імперіалізму стало твердження, що у розвитку капіталізму XIX - поч. XX ст. дійсно з'явились нові якісні зміни, однак такі, що не змінюють суті самої природи капіталізму. Тому без пролетарської революції його перетворення на соціалізм неможливе. Економічний аналіз імперіалізму, виявлення нерівномірності економічного й політичного розвитку за його умов, дозволив Леніну відхилити тезу Маркса й Енгельса про перемогу пролетарської революції одночасно у всіх розвинутих країнах і довести таку можливість по відношенню до окремої, навіть слабо розвиненої країни.

Концепція матеріальних передумов соціалізму.

Аналізуючи нові явища, що виникли в економічній і політичній сферах розвинутих країн у період першої світової війни, Ленін дійшов висновку про переростання монополістичного капіталізму у державно-монополістичну форму, яка характеризується наступними рисами: "1) особиста унія банків з промисловістю доповнюється їх особистою унією з урядом; 2) приватні й державні монополії взаємопереплітаються; 3) державна монополія в капіталістичному суспільстві є лише засобом підвищення й закріплення доходів для близьких до банкрутства мільйонерів тієї чи іншої галузі промисловості".

Державно-монополістичний капіталізм і, перш за все, систематичне втручання держави у процес капіталістичного відтворення, посилює, на думку Леніна, ступінь усуспільнення виробництва і його планомірність. А значить, створює матеріальні умови соціалізму. "Цей державний апарат ми беремо вже готовим у капіталізму, причому нашим завданням є тільки відсікання того, що капіталістично спотворює цей чудовий апарат". Мова йде про те, що соціалізм має розширити, поглибити останній, зробити його більш демократичним і доступнішим, обернути на користь народу.

Реалізація на практиці даного завдання поставила проблему необхідності перехідного періоду. Характеризуючи економіку Радянської Росії, Ленін підкреслив наявність в ній п'яти різних суспільно-економічних типів господарства, тобто соціально-економічних укладів:

1) патріархального, який охоплював натуральні селянські господарства, не пов'язані з ринком;

2) дрібного товарного, - до нього відносилась більшість селянських господарств, пов'язаних з ринком, а також кустарна промисловість;

3) приватногосподарського капіталізму (приватна промисловість та торгівля, господарства кулаків);

4) державного капіталізму (капіталістичні підприємства, що контролюються державою, приватні кооперативи);

5) соціалізму ( державні підприємства, колективні господарства).

Ленін підкреслював, що в умовах переважання в Росії дрібного товарного господарства для побудови економічного фундаменту соціалізму потрібно ліквідувати багатоукладність та перетворити соціалістичний уклад на пануючий у господарстві країни. Таким чином, було доведено, що процес формування нових суспільних виробничих відносин потребує тривалого історичного періоду або особливої стадії суспільного розвитку.

Зазначені теоретичні підходи ленінського вчення про соціалізм набули подальшого розвитку через дослідження нових типів протиріч, які виникали у ході соціалістичного будівництва, а також теоретичну розробку способів їх вирішення. Фактично, марксисти того часу формували наукове уявлення про альтернативні можливості побудови соціалізму. Ціла плеяда таких видатних радянських економістів як В. Базаров, О. Богданов, С. Булгаков, М. Бухарін, М. Кондратьєв, Г. Кржижановський, Є. Преображенський, С. Струмілін, О. Чаянов та багато інших розвивали марксистське вчення, досліджували актуальну на той час проблематику сутності перехідного періоду, шляхів розвитку селянських господарств, взаємодії плану та ринку, методів планування і регулювання ринкової кон'юнктури, ціноутворення, кредиту тощо. Однак досліджувалися не тільки реалії соціалістичного розвитку, але й методологічні та загальнотеоретичні проблеми політичної економії.

Олександр Малиновський (Богданов) (1873-1928) на основі матеріалістичного розуміння історії та методу історичного матеріалізму, як загальної методології суспільних наук, вперше сформував ідею про ізоформізм різних організаційних структур в природі, суспільстві та пізнанні. Вчений здійснив спробу поєднання в єдиному методологічному підході методів суспільних і природничих наук, що сприяє інтеграції наукових дисциплін, розвитку міждисциплінарних досліджень. Прикладами останніх є кібернетика, загальна теорія систем, теорія організації, синергетика.

Микола Бухарін (1888-1938) конкретизував метод матеріалістичної діалектики та втілив його у теорію рівноваги, вважаючи останню процесом пізнання "постійного зіткнення сил, розпаду, зростання систем, народження нових та їх власний рух". Ця теорія дозволила представити матеріалістичне розуміння історії як процес безперервної зміни рівноважних станів системи від простої взаємодії до з'ясування головного співвідношення усіх чинників суспільного розвитку, а також встановити їх підлеглість.

Микола Кондратьєв (1892-1938) систематизував та розвинув методологію дослідження економічних процесів у частині створення загальної теорії економічної динаміки. Вчений виділив три рівня рівноважних станів економіки і, відповідно, три різновиди відхилень від рівноваги, які генерують три види економічних циклів: 1) рівновага "першого порядку" - між ринковим попитом та пропозицією. Відхилення від неї породжує короткострокові коливання з періодом в 3-3,5 роки - цикли товарних запасів; 2) рівновага "другого порядку" - між сукупним попитом та сукупною пропозицією, або, іншими словами, між обсягами та структурою платоспроможного суспільного споживання та суспільного виробництва. Відхилення від цієї рівноваги формують середньострокові цикли оновлення основного капіталу з періодичністю в 7-11 років; 3) рівновага "третього порядку" - між "основними капітальними благами" (до яких Кондратьєв відносить виробничу інфраструктуру, а також кваліфіковану робочу силу) та іншими елементами технологічного способу виробництва: енергетичною та сировинною базою виробництва, галузевою структурою економіки, що склалася, рівнями зайнятості та цін, інституціональними формами тощо. Відхилення від цієї рівноваги викликають довготривалі коливання в економіці з періодом від 45 до 60 років - "довгі хвилі".

Олександр Чаянов (1888-1937) заклав основи теорії трудового селянського господарства, яке принципово відрізняється від капіталістичного і має на меті зростання добробуту сім'ї за рахунок досягнення рівноваги між іі потребами та засобами їхнього задоволення. У дослідженні сімейних селянських господарств і напрямів їх кооперації, вчений застосовує економіко-математичні методи, розробляє теорію соціально-економічних оптимумів та розповсюджує принципи організаційної науки Богданова на сільське господарство. У результаті такої роботи була створена концепція організаційної рівноваги трудового селянського господарства.

На фоні зазначеного теоретичного плюралізму 20-х рр. після "великого перелому" початку 30-х рр. починає активно формуватися певний симбіоз економічної науки й партійної ідеології, який у подальшому призвів до догматизму і переродження значної частки економічної науки у вчення, завданням якого було доведення переваг соціалізму, виправдання економічної політики комуністичної партії. Більшість вчених була вимушена займатись цитуванням і тлумаченням ідей класиків марксизму, підпорядкуванням їхніх ідей програмним документам партії й уряду.

Творчий розвиток марксизму було майже зупинено насильницькими методами партійної ідеології, які полягали у "захисті марксизму від ворожих елементів". Заклик Сталіна до "викорчовування" теорій Чаянова, Громана, Базарова, що "засмічують голови наших практиків", у реальності перетворився на "викорчовування" самих теоретиків. Процеси "Трудової селянської партії" і "Союзного бюро меншовиків" відсторонили багатьох тих, хто мислив не догмами, від науки, а "пересуд 1937-1938 рр. - із життя".

Після подібних репресій над цілими поколіннями політекономів висів "дамоклів меч" страху перед фізичною розправою за інакодумство. Тому виглядає не дивним різке зниження творчого інтелектуального наукового потенціалу. У середині 30-х рр. у радянській економічній науці було сформовано догматичний напрямок марксизму, позбавлений творчого розвитку економічних ідей К. Маркса і Ф. Енгельса. Всі більш-менш прогресивні ідеї народжуються "лише в головах" марксистів без надії бути обнародуваними. І тільки в 80-ті рр. XX ст. в період перебудови соціалістичного суспільства відбувається реабілітація економістів, що були незаконно репресовані, та здійснюється поворот марксистської думки від догматизму на шлях творчості.

Однак завдяки зусиллям відданих істині вчених-економістів домінування догматизму ніколи не було абсолютним. Навіть у 30-40 рр. XX ст. нагромаджений творчий потенціал дозволив, зокрема, в межах економіко-математичних досліджень розробити методи системного аналізу соціально-економічних процесів і обґрунтувати рекомендації щодо удосконалення організаційних структур управління, принципів раціонального ведення господарства на основі нових методів аналізу й принципу оптимальності. Така робота була ідеологічно дозволеною, оскільки не суперечила марксистській ідеї про планову організацію соціалістичного господарства.

У межах дослідження цієї проблематики радянський вчений Леонід Канторович (1912-1986) застосовує модель лінійного програмування для розробки оптимального варіанту використання ресурсів. На цій основі вчений вперше будує статистичну й динамічну моделі поточного та перспективного планування використання економічних ресурсів. За цю роботу Канторович, до речі, єдиний із радянських економістів, був удостоєний Нобелівської премії (1975).

Зняття ідеологічних обмежень на розвиток марксистської теорії з 90-х рр. XX ст. сприяли піднесенню економічної науки на пострадянському просторі. Досвід побудови і розвитку моделі соціалізму радянського зразка, його суперечності й проблеми трансформації вимагали - наукового осмислення та потребували подальшого розвитку марксистської теорії як теоретичного підґрунтя здійснюваних реформ. У цей період активізуються дослідження реальних умов розвитку економіки з урахуванням впливу на неї глобальних та інституціональних факторів.

Леонід Абалкін (1930-2011) - академік, провідний радянський економіст, державний діяч. Обґрунтовує необхідність демократизації та соціалізації економічних процесів, розробки та реалізації стратегії модернізації та розвитку країни, активізації інтеграційних процесів на євразійському просторі, утвердження соціальної відповідальності підприємців, а також випереджаючого прогресу фундаментальної науки та освіти.

Олександр Бузгалін (народився у 1954 р.) та Андрій Колганов (народився у 1955 р.) - вчені Московського державного університету на основі поєднання методів фундаментальної економічної науки та соціальної філософії досліджують новітні зміни в економіці та суспільстві, що відбуваються під впливом глобалізації та інформаційної революції. Вчені приходять до висновку про трансформацію фінансового капіталу у капітал віртуальний, формування в сучасних умовах корпоративно-мережевого ринку та "фіктивного сектора економіки" - соціально-економічного простору, в якому відтворюється у розширеному масштабі сукупність фіктивних вартісних агрегатів і не створюється ні матеріальних благ, ні культурних цінностей. Бузгалін і Колганов доводять, що домінуючі у сучасних умовах форми глобального капіталу ведуть суспільство у глухий кут, досліджують передумови та напрямки становлення народження нової посткапіталістичної суспільної системи.

Юрій Яковець (народився у 1929 р.) - професор, президент Міжнародного інституту Пітіріма Сорокіна - Миколи Кондратьєва, є засновником наукової школи російського циклізму, активно розвиває теорію циклів і криз, методологію їхнього передбачення, вивчає закономірності розвитку інвестицій та інновацій, проблеми глобалізації й динаміки цивілізацій.

Анатолій Чухно (1926-2012) - академік HAH України, досліджує проблеми становлення й розвитку еволюційної парадигми економічної теорії, на основі марксистського підходу вивчає трансформаційні процеси в українській економіці, доводить необхідність аналізу виробничих відносин у нерозривному зв'язку з продуктивними силами суспільства і вказує на неприйнятність здійснення ринкових перетворень тільки на основі перетворень виробничих відносин (роздержавлення, приватизація, демонополізація економіки). Вчений зосереджує увагу на структурних перетвореннях продуктивних сил, викликаних становленням нового технологічного способу виробництва та розповсюдженням інформаційно-комунікаційних технологій.