Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 5.1. Історична обумовленість та загальна характеристика неокласицизму

5.1. Історична обумовленість та загальна характеристика неокласицизму

Неокласична економічна теорія сформувалась на протязі останньої третини XIX і перших десятиріч XX ст., які характеризувались значними соціально-економічними змінами у розвитку більшості країн континентальної Європи і США. Саме у цей період відбувається поступовий перехід від системи вільно конкурентного ринку до недосконалих форм конкурентної боротьби.

Така трансформація економіки стала закономірним результатом інтенсивного розвитку продуктивних сил, їхнього виходу на новий якісний рівень. На основі наукових досягнень, найголовнішим з яких можна вважати заміну парової енергії електричною, відбуваються значні технічні зрушення у виробництві, з'являються нові галузі промисловості, змінюється її структура. У галузевій структурі економіки провідні позиції починає займати важка промисловість, в якій поступово формуються засади масового стандартизованого виробництва. Розвиток останнього може відбуватись тільки на базі крупних підприємств, які забезпечують найбільш високу економію ресурсів завдяки ефекту масштабу і, одночасно, мають фінансові можливості для впровадження нової техніки і технології. Ось чому у даний період небувалої гостроти набуває проблема укрупнення підприємств, і, відповідно, капіталовкладень.

Швидке розповсюдження акціонерних товариств частково вирішує дану проблему: вони акумулюють тимчасово вільні кошти економічних суб'єктів з метою фінансування будівництва крупних підприємств і реконструкції старих виробництв. Одночасно посилюються процеси концентрації виробництва і капіталу. Закономірним результатом подібних перетворень стає виникнення монополістичних угрупувань, які, хоча і не були на той час такими могутніми, як сучасні монополії, все ж таки змогли серйозно похитнути фундамент вільної конкуренції.

Всі ці зміни не могли не позначитися на діяльності економічних суб'єктів: для більшості підприємців проблеми реалізації виробленої продукції та максимізації прибутку ставали дедалі важчими і вимагали точних розрахунків для прийняття рішень щодо обсягів продажу і цін продукції.

Класична економічна теорія не могла дати відповіді на такі практичні питання. У ній домінували більш абстрактні поняття, ніж того вимагало повсякдення. Економісти-класики ніколи не ставили перед собою завдання вивчення реальної ринкової поведінки економічних суб'єктів, оскільки предметом їхніх досліджень були глибині, сутнісні економічні процеси, а не конкретні форми їх прояву. Недостатність прагматизму класичної школи здійснила спробу подолати нова економічна теорія, яка у подальшому отримала назву неокласичної.

Англійці В. Джевонс, Ф. Еджуорт і А. Маршалл, австрійці К. Менгер, О. Бем-Баверк і Ф. Візер, француз Л. Вальрас, американці Дж. Б. Кларк і І. Фішер, італієць В. Парето започаткували основу того, що і сьогодні становить фундамент економічної науки на Заході, а саме неокласичний аналіз. Останній ґрунтується на принципово новій методологічній базі.

По-перше, неокласична теорія зосередила свою увагу на проблемах раціонального господарювання. Вихідним положенням дослідників неокласичного напряму є потреби індивіда, які він може задовольняти шляхом споживання матеріальних і нематеріальних благ. Проте, економічні блага у природі зустрічаються в обмеженій кількості, і тому виникає необхідність у їх виробництві. А це вже пов'язано з певними жертвами і використанням ряду факторів виробництва які, у свою чергу, також характеризуються обмеженістю. Звідси виникає проблема: як раціонально використовувати обмежені ресурси у виробництві благ для задоволення потреб людини? Саме цю проблему і вважають предметом економічної науки неокласики, підкреслюючи її універсальний характер і незалежність від ідеології.

По-друге, той факт, що вихідним моментом неокласичного аналізу є потреби індивіда і, відповідно, попит, означає прихильність неокласики примату обміну над виробництвом. Оскільки попит є результатом суб'єктивних оцінок індивідів, а виробнича діяльність приводиться у дію саме попитом, то очевидним фактом багатьох теоретичних побудов неокласиків є суб'єктивізм. Автори здебільшого виходять з положення про те, що всі економічні суб'єкти діють раціонально, тобто виключно у своїх інтересах. Вони приймають індивідуальні рішення, і взаємодія цих рішень породжує економічні закони.

По-третє, важливе місце у методології неокласики займає рівноважний підхід. Розглядаючи економічну дійсність, теоретики намагаються виявити і вивчити такі її становища, які характеризуються відносною стабільністю, тобто рівновагою. Остання означає відсутність внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану певного явища. У межах рівноважного підходу в особливу різновидність виділились методи статики і динаміки.

Метод статики полягає у співставленні різних рівноважних станів кожного конкретного явища. Метод динаміки - у вивченні короткотермінових станів при переході від одного рівноважного стану до іншого.

Такий підхід зумовив і використання принципово нових конкретних інструментів дослідження. Перш за все, економістами-неокласиками було доведено, що формування більшості показників товарно-грошового господарства відбувається під впливом змін факторів, безпосередньо пов'язаних із даними показниками. Ось чому результативні величини (ціни, доходи, витрати) слід досліджувати з позицій граничних прирощень, які відображають зазначені зміни. Цей методологічний прийом аналізу отримав назву маржиналізму (від англ. "marginal" - граничний). Згідно маржиналізму дослідження економічних явищ відбувається не лише у сталому, але й у постійно мінливому стані. Тобто, аналізу підлягає те, яким чином кожна наступна операція, здійснена за певний період, вплине на ціль, яку намагаються досягти. Так, аналізуючи поведінку виробника, метою якого є максимізація прибутку, дослідженню підлягають не просто показники витрат виробництва і обсягів отримуваного доходу, але і те, наскільки грошових одиниць зросте дохід виробника (приріст доходу) у залежності від збільшення обсягів випуску продукції на одну одиницю (приріст витрат виробництва). Раціональний виробник повинен порівнювати ці величини і продовжувати пошук рішень до тих пір, доки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому випадку результат дій буде максимальним і мета раціонально діючого суб'єкта досягнута.

Засновники маржиналізму будують свої теорії здебільшого на основі функціонального аналізу, сутність якого полягає у тому, що у явищі, яке досліджується, спочатку виділяється одна характерна риса, а потім починається пошук факторів, які на неї впливають. Після того, як подібні фактори встановлено, визначається спосіб їх взаємозв'язку з раніше виділеною характерною рисою, тобто функція. Функціональний аналіз у поєднанні з граничним стали основою для широкого застосування неокласиками математичних методів дослідження, і, перш за все, диференційного обчислення.

Ще однією особливістю неокласичного аналізу є використання економічного моделювання, яке найчастіше здійснюється у двохмірному просторі за допомогою графіків.

Прихильників неокласичного напряму поєднує впевненість у тому, що ринкова економіка буде функціонувати найкращим чином за умов надання кожному із її суб'єктів максимальної економічної свободи. Вони були і залишаються захисниками традиційних цінностей, висуваючи на перший план приватну ініціативу та свободу приватного підприємництва, обмеженість державного регулювання. Ці цінності, за неокласиками, є головними умовами динамізму та ефективності суспільної системи.

У центрі уваги неокласичної теорії знаходиться окрема фірма, окремий споживач, проблеми максимізації прибутку та мінімізації витрат, тобто те, що прийнято називати мікроекономікою. З 60-х рр. неокласична теорія починає виходити на макроекономічний рівень, вирішуючи питання ефективного функціонування економічних суб'єктів при мінімальному втручанні держави.