Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 6.1. Історичні умови виникнення та методологічні основи кейнсіанства

6.1. Історичні умови виникнення та методологічні основи кейнсіанства

Світова економічна криза 1929-1933 рр. охопила усі промислово розвинені країни, а глибина економічного спаду була безпрецедентною в історії США. Ринковий механізм виявився нездатним відновити порушену рівновагу. Економісти-неокласики не змогли пояснити, що відбувається, та запропонувати дієві антикризові рішення. Отже економічна криза стала кризою неокласичної теорії.

В останній, як відомо, панував мікроекономічний підхід. У центрі економічного аналізу перебувають економічні суб'єкти, що максимізують власну вигоду і працюють в умовах досконалої конкуренції, де ефективність діяльності домогосподарства і окремих фірм ототожнюється з функціонуванням економіки в цілому. Можливість вільного вступу контрагентів в обмінні відносини забезпечує досягнення на ринку стану рівноваги, тобто такої ситуації, коли за існуючих у кожний конкретний момент цін величина попиту на товар дорівнює величині його пропозиції. Головною передумовою такої рівноваги була наявність достовірної (повної) інформації, коли доступ до неї вважається вільним та однаково можливим для всіх економічних суб'єктів. Отже, на конкурентному ринку повною мірою реалізується потенціал відносин вільного обміну, а кінцева ринкова рівновага є ефективною. Втручання держави у систему ринкових відносин може призвести до порушення рівноваги, зниження економічної ефективності та нераціонального використання обмежених економічних ресурсів.

Умовою раціонального розподілу ресурсів у ринковій економіці та наявність довгострокової рівноваги, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції, була вільна, необмежена конкуренція суб'єктів господарювання. Класичний капіталізм досконалої конкуренції трансформується у капіталізм недосконалої конкуренції, якому, зокрема, притаманні:

1) ускладнення структури виробництва і проблем відтворення суспільного капіталу;

2) посилення концентрації й централізації виробництва й капіталу;

3) виникнення і розвиток фінансового капіталу та фінансової олігархії;

4) функціонування недосконалих форм конкурентної боротьби і втрата ринковим механізмом деяких властивостей автоматичного саморегулювання, монополізація та олігополізація ринків;

5) світова криза перевиробництва 1929 - 1933 рр., тривала депресія;

6) перетворення держави в сильного фінансового суб'єкта національної економіки.

Світова криза 1929 - 1933 рр. виявила ілюзорність уявлень про вільну конкуренцію і неокласичну макроекономічну модель ринкової рівноваги, різко змінила погляди багатьох вчених-економістів, що призвело до виникнення альтернативного неокласичній теорії кейнсіанського напряму світової економічної думки. Його засновником є Джон Мейнард Кейнс.

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)

Видатний англійський економіст, державний і політичний діяч

Основний твір - "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936)

Методологія досліджень.

Внесок Кейнса в економічну науку полягає насамперед у застосуванні макроекономічного методу дослідження. Кейнс розглядає функціональні залежності процесу відтворення та зв'язки економічних явищ, які формулюються у вигляді узагальнених, агрегованих (усукупнених) категорій, досліджує макроекономічні залежності та процеси.

З іменем Кейнса справедливо пов'язуються виділення і розвиток макроекономіки як невід'ємної складової частини фундаментальної економічної науки.

Виступивши з критикою закону Ж. Б. Сея, Кейнс відкидає догми неокласики про можливість досягнення повного і раціонального використання ресурсів без допомоги держави, та акцентує увагу на сукупному попиті, з яким пов'язав вирішення актуальних проблем ринкової економіки За Кейнсом, рівновага при повній зайнятості не є загальним випадком. Загальний випадок - це рівновага при наявності безробіття, а повна зайнятість - це лише особливий і не обов'язковий випадок. Щоб досягнути повної зайнятості, держава має проводити активну макроекономічну політику, використовуючи фіскальні та монетарні інструменти.

Заслугою Кейнса є ґрунтовне дослідження функціонування трьох взаємопов'язаних ринків (товарів, праці і грошей) і виявлення факторів, що перешкоджають дії стихійних ринкових сил у встановленні рівноваги. Кейнс наголошує на реальному існуванні: 1) негнучкості ставок заробітної плати (і відповідно уповільненої реакції цін на зміни попиту та пропозиції); 2) "пастки ліквідності" - особливого стану економіки в умовах глибокої депресії, коли збільшення кількості грошей в обігу не веде до зниження ставки відсотка; 3) нееластичності обсягу інвестиційного попиту залежно від ставки відсотка. Зазначені залежності детермінують ринкову рівновагу з неповною зайнятістю ресурсів та неповним обсягом виробництва. Отже в цьому полягає принципова відмінність кейнсіанської моделі економіки від класичної, яка відображає стан ринкової рівноваги з повною зайнятістю ресурсів та повним обсягом виробництва.

Абстрагування від сутнісних ознак капіталістичного способу виробництва дозволило Кейнсу уникнути соціально-економічного аналізу та акцентувати увагу на деяких загальних функціональних закономірностях економічної системи. Кейнс є одним з піонерів нового напряму досліджень - державне регулювання ринкової економіки.

Кейнс використовує агреговані величини, які безпосередньо виражають стан та еволюцію макроекономічної системи, в тому числі національний доход, споживання, заощадження й інвестиції, ефективний попит, рівень економічної активності, рівень зайнятості, мультиплікатор тощо.

За неокласиками, ринок праці, ринок товарів і ринок грошей достатньо відособлені один від одного, тому зміни на одному із них майже не впливають на функціонування інших. Кейнс запропонував ідею тісного взаємозв'язку цих ринків в межах єдиного національного ринку.

Неокласики вважали, що обсяги заощаджень та обсяги інвестицій є рівними величинами (те, що зберігається, те й інвестується). За Кейнсом, заощадження здійснюються однією групою населення (споживачі), а інвестиції - іншими людьми (виробники), а тому рівність обсягів заощаджень та інвестицій не є обов'язковою.

На відміну від неокласиків, які вважали що попит і пропозиція на ринку праці регулюються ставкою реальної заробітної плати, Кейнс намагається довести, що грошова заробітна плата майже не бере участі у регулюванні ринку праці.

Теорія ефективного попиту. Відправним пунктом теоретичної системи Кейнса є ефективний попит. У короткостроковому періоді обсяг виробленої продукції прямо пропорційний числу зайнятих. За цих умов точка перетину кривих ціни попиту та ціни пропозиції визначає вили-чину ефективного попиту в ринковій економіці (див. рис. 6.1).

Ціна пропозиції - це очікувана виручка від реалізації продукції, достатня для того, щоб спонукати підприємців пропонувати цей продукт для продажу.

Ціна попиту - це реально очікувана виручка від реалізації товару.

Ефективний попит

Рис. 6.1. Ефективний попит

Виступивши з критикою закону Ж. Б. Сея, за яким пропозиція автоматично породжує попит, Кейнс першочергову увагу приділив компонентам ефективного попиту - споживанню й заощадженням (інвестиціям), а також факторам, які визначають рух цих компонентів. Саме недостатній ефективний попит, за Кейнсом, лежить в основі кризових явищ - безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низькі темпи зростання обсягів виробництва, економічні кризи тощо.

Повна зайнятість ресурсів і ефективний попит, який її зумовлює, можливі лише тоді, коли два компоненти попиту - споживання й інвестиції - перебувають у певному співвідношенні й досягають необхідного рівня. Частина національного доходу, що направляється на особисте споживання, зменшується відповідно до основного психологічного закону, за яким люди схильні, як правило, збільшувати свої споживчі видатки зі зростанням доходу, але не тією самою мірою, якою зростає доход. Унаслідок цього збільшується частина національного доходу, яка йде на заощадження, що призводить до зменшення обсягу попиту на споживчі товари.

Недостатнє зростання особистого споживання слід компенсувати за рахунок збільшення інвестицій, тобто виробничого споживання. Розширення попиту на ринку засобів виробництва визначається динамікою двох факторів: граничної ефективності капіталу (норми прибутку) і норми процента. Зменшення норми процента й підвищення граничної ефективності капіталу збільшують національний дохід, а отже, й зайнятість. Кейнс не приховував, що таких результатів можна досягти шляхом зниження заробітної плати. Він обґрунтував позитивний вплив такого зниження на активізацію економіки (номінальна заробітна плата може зростати, тоді як реальна залишається сталою або зменшується).

Державне регулювання, за Кейнсом, має проявлятися в заморожуванні заробітної плати, оскільки її зростання лише збільшує заощадження, не сприяючи зростанню споживання.

Теорія зайнятості.

Неокласичну рівновагу повної зайнятості й одночасно рівновагу часткової зайнятості, яка, на думку Кейнса, визначає попит на працю при існуючій реальній заробітній платі, графічно зображено на рис. 6.2.

Класична модель рівноваги на ринку праці

Рис. 6.2. Класична модель рівноваги на ринку праці

Відрізок NN дорівнює величині "недобровільного", вимушеного безробіття при існуючій величині реальної заробітної плати. Вимушене безробіття зумовлене циклічним спадом економіки.

Неокласики вважали, що чим нижча реальна заробітна плата, на яку погоджуються наймані працівники, тим вищий рівень зайнятості в економіці, і навпаки. Отже, рівень зайнятості перебуває в руках самих працівників, і їхня згода працювати за нижчу заробітну плату збільшує рівень зайнятості. Кейнс навпаки вважав, що обсяг і динаміка зайнятості визначаються не поведінкою працівників, а динамікою ефективного попиту, тобто очікуваних видатків на споживання та інвестиції. У масштабі національної економіки зниження заробітної плати призведе до зменшення обсягів споживчого попиту, що в свою чергу зумовить скорочення обсягів виробництва й інвестицій (оскільки неможливо продати навіть наявну продукцію) та подальше зменшення сукупного попиту внаслідок зменшення заробітної плати і зростання безробіття. Таким чином досягається загальна ринкова рівновага, але при неповній зайнятості ресурсів та неповному обсязі виробництва.

Модель мультиплікатора інвестицій.

Збільшення або зменшення інвестиційних та (або) державних видатків приводить у дію так званий мультиплікаційний процес. Наприклад, державні інвестиції в будівництво соціального житла на практиці будуть означати залучення найманих працівників, а також закупівлю сировини, матеріалів й інших ресурсів. Власники ресурсів, реалізуючи їх державі, отримають відповідні доходи, які витратять, у першу чергу, на споживчі товари. Виробники останніх відчують підвищення попиту на свою продукцію, що підштовхне їх до розширення випуску та додаткового інвестування. Унаслідок збільшення виробниками продажу ресурсів у їх власників з'являться додаткові доходи, що приведе до збільшення споживчого та інвестиційного попиту, що, у свою чергу, стимулюватиме зростання обсягів виробництва споживчих та інвестиційних товарів.

В результаті розгортання мультиплікаційного процесу ВВП зростає на величину, значно більшу порівняно з обсягом первинних інвестицій. Отже, держава, вклавши певний обсяг інвестицій у будівництво соціального житла, викликала пожвавлення інвестиційної активності у приватному секторі економіки і багатократне зростання доходів.

Найпростіша модель мультиплікатора інвестицій формально може бути записана таким чином:

де Д7 - зміна ВВП;

М - мультиплікатор інвестицій; Д/ - зміна інвестицій.

Мультиплікатор інвестицій можна визначити як множник (коефіцієнт), що відображає пряму залежність між приростом інвестицій та приростом зайнятості й ВВП Величина мультиплікатора інвестицій залежить від схильності до споживання: чим більша частина отриманого доходу споживається, тим більший мультиплікатор інвестицій, тобто тим більшим буде рівень зайнятості й приріст ВВП, викликаний зростанням первинних інвестицій.

Обсяг інвестицій є головним фактором ефективного попиту, але їх збільшення зіштовхується з проблемою трансформації заощаджень в реальні інвестиції. У неокласичній макроекономічній моделі трансформація заощаджень у інвестиції відбувається автоматично завдяки стихійним коливанням норми процента.

Кейнс же вважав, що на інвестиційну активність підприємців впливають, перш за все, гранична продуктивність капіталу і норма процента. Якщо очікувана гранична продуктивність капіталу нижче норми процента або дорівнює їй, то інвестування для підприємця є неефективним. Чим більший розрив між нормою процента і очікуваною граничною продуктивністю капіталу, тим активнішим буде процес інвестування, і навпаки.

Норма процента, за Кейнсом, - це ціна, яку виплачують за відмову від ліквідності. Відмова від ліквідності розцінюється як жертва, яка повинна бути компенсована доходом в іншій формі. Такою формою компенсації на ринку виступає норма процента, яка сплачується власнику грошових засобів. Величина норми процента залежить не тільки від схильності надавати перевагу ліквідності, а й від кількості грошей в обігу. Коли остання зростає, пропозиція в ліквідній формі збільшується, а купівельна спроможність грошей знижується, що робить процес зберігання заощаджень в грошовій формі збитковим. В результаті норма процента знижується, а інвестування в реальний сектор економіки посилюється.

Слід також зазначити, що еластичність функцій інвестування й споживання знаходиться в оберненій залежності від еластичності функції переваги ліквідності: чим більшу частину своїх заощаджень люди акумулюють у вигляді готівки (найбільш ліквідній формі), тим меншу частину отриманого доходу вони споживають чи інвестують. Кейнс обґрунтовує необхідність державного регулювання обсягу поточних інвестицій, пропонує відповідні форми та інструменти грошово-кредитної та фіскальної політики, віддаючи перевагу останній.

Для збільшення обсягів інвестицій необхідно, по-перше, знизити норму позичкового процента, по-друге, збільшити державні видатки; по-третє, підняти рівень ефективності інвестицій.

У сучасній економічній теорії і в практиці державного регулювання економіки кейнсіанський напрямок зберігає неабиякий вплив, а більшість теоретичних положень Кейнса були сприйняті численними послідовниками, але зазнали певних змін. Етапи еволюції кейнсіанського напряму економічної думки схематично представлено на рис. 6.3.

Еволюція кейнсіанства

Рис. 6.3. Еволюція кейнсіанства

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)
6.2. Неокейнсіанство
6.3. Кейнсіансько-неокласичний синтез
6.4. Посткейнсіанство
П'єр Сраффа (1898-1983)
Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983)
Монетарне посткейнсіанство.
6.5. Нове кейнсіанство
Джордж Акерлоф (народився у 1940 р.)
Джозеф Стігліц (народився у 1943 р.)
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru