Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 6.2. Неокейнсіанство

Для післявоєнного періоду розвитку ринкової економіки розвинутих країн було характерним нерівномірне економічне піднесення, яке супроводжувалося інфляцією. До того ж його темпи поступалися темпам зростання економіки СРСР. Головною проблемою в таких умовах був не стільки ефективний попит сам по собі, скільки нагромадження ресурсів для капітальних вкладень (заощадження).

Ці особливості зумовили створення послідовниками Кейнса більш загальної теорії, покликаної обґрунтувати форми економічного регулювання економіки в різноманітних кон'юнктурних умовах - як спаду, так і зростання, та пояснювати стійкі темпи економічного зростання, нагромадження ресурсів, інфляційні буми. Так з'являється неокейнсіанська теорія економічної динаміки і зростання.

Головні представники неокейнсіанства: Джон Хікс (1904-1989), основна робота - "Цінність і капітал" (1939); Елвін Хансен (1888-1975), основна робота - "Економічні цикли та національний дохід" (1958); Рой Харрод (1900-1978), основна робота - "До теорії економічної динаміки" (1948); Овсій Домар (1914-1997), основна робота - "Нарис до теорії економічного зростання" (1957).

Основні теоретичні здобутки неокейнсіанців

1. Досліджували проблему вибору між рівнем зайнятості і темпом інфляції; висунули теорію економічного циклу і економічного зростання.

2. Доповнили концепцію мультиплікатора принципом акселерації, який характеризує зв'язок між зміною обсягів ВВП і зміною обсягів інвестицій. Акселератор - це числовий множник, який показує, у скільки разів мають збільшуватися (зменшуватися) обсяги інвестицій при зростанні (зниженні) ВВП на одиницю, тобто

де А - акселератор;

Д/ - зміна обсягів інвестицій; А7 - зміна ВВП.

У періоди економічного буму механізм акселерації призводить до "перегріву" економіки". Під час спаду, навпаки, економіка надмірно "охолоджується".

3. На основі концепції акселератора неокейнсіанці виділили два види інвестицій: похідні (стимульовані) та автономні. Зміна похідних (стимульованих) інвестицій зумовлена внутрішніми (ендогенними) чинниками: зміна обсягів ВВП та споживчого попиту. Динаміку автономних інвестицій визначають зовнішні (екзогенні) чинники: технічний прогрес; збільшення населення; політика держави.

4. Серед методів впливу держави на ринкову економіку неокейнсіанці виділяють: державний бюджет як "вбудований стабілізатор", покликаний автоматично реагувати на циклічні коливання (до вбудованих стабілізаторів відносяться: податок з доходів фізичних осіб, виплати на соціальне страхування, допомога безробітним), та "метод компенсуючих контрзаходів", спрямований на регулювання обсягів приватних інвестицій і маневрування державними видатками. Так, в період піднесення податкові ставки мають підвищуватися, а державні видатки - зменшуватися. В період спаду - навпаки.

Неокейнсіанські теорії економічного зростання.

В теорії економічного зростання Домара розкрито двоїсту роль інвестицій в розширенні сукупного попиту і збільшенні виробничих потужностей (сукупної пропозиції). Теорія була розроблена в передвоєнний період американським економістом польського походження Овсієм Домаром для визначення умов макроекономічної рівноваги в динамічній економіці.

Як відомо, умовою макроекономічної рівноваги, є рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції. Для збереження рівноваги в динамічній економіці необхідно, щоб АБ і АБ зростали в однаковій пропорції. Але, оскільки інвестиції одночасно створюють як нові доходи, так і нові виробничі потужності, то необхідно визначити такий обсяг інвестицій і темп їхнього зростання, щоб зростання доходу точно відповідало зростанню виробничих потужностей, які зумовлюють величину сукупної пропозиції. Для цього будується система трьох рівнянь: ^опозиції, попиту, рівноваги попиту й пропозиції.

Рівняння пропозиції показує величину приросту виробничих потужностей за рахунок додаткового інвестування, а саме:

де AAS - приріст обсягів виробництва; I - загальні інвестиції;

8 - гранична продуктивність інвестицій, яка показує величину нового продукту, створеного однією додатковою одиницею інвестицій.

Рівняння попиту виражає величину приросту доходу, викликаного мультиплікаційним впливом додаткових інвестицій.

де ДУ - приріст доходу; Д/ - приріст інвестицій; МРБ - гранична схильність до заощаджень.

Рівняння рівноваги попиту і пропозиції демонструє основну умову динамічної рівноваги - рівність між приростом доходу і приростом виробничих потужностей, а саме:

Розв'язавши дане рівняння, одержуємо темп зростання інвестицій, що забезпечить повне використання виробничих потужностей при повній зайнятості, тобто

В теорії економічного зростання Харрода визначається темп збалансованого підвищення доходу, викликаного стимульованими інвестиціями, за умов збереження рівності між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Для кращого розуміння теорії варто чітко усвідомити різницю між автономними і стимульованими інвестиціями. Автономні інвестиції здійснюються незалежно від рівня національного доходу. їх динаміку визначають зовнішні (екзогенні) чинники: поява технічних нововведень, демографічні зрушення, відкриття нових родовищ корисних копалин, зміна споживчих смаків тощо. Зазначені чинники стимулюють підприємців починати виробництво нових видів продукції або продовжувати виробництво старих новим, більш ефективним способом.

Стимульовані інвестиції здійснюються під безпосереднім впливом національного доходу. Зміни стимульованих інвестицій зумовлені внутрішніми (ендогенними) факторами: збільшенням (зменшенням) обсягу національного доходу, змінами споживчого попиту. Саме стимульовані, а не автономні, інвестиції є головним "фігурантом" теорії Харрода.

Безпосередній приріст чистих інвестицій визначається як приріст доходу, помножений на коефіцієнт акселерації, тобто

де Д/ - приріст інвестицій; Д7 - приріст доходу;

с - коефіцієнт акселерації (коефіцієнт капіталомісткості); який показує обсяг стимульованих інвестицій, необхідних для збільшення доходу на одну одиницю.

Стимульовані інвестиції можуть забезпечувати різні темпи економічного зростання, в тому числі, гарантований, природний і фактичний.

Таким чином, модель економічного зростання Харрода будується не для автономних інвестицій (не пов'язаних із доходом, як це було в моделях Кейнса і Домара), а використовує стимульовані (похідні) інвестиції, викликані безпосереднім зростанням доходу. Економічне зростання, що забезпечують стимульовані (похідні) інвестиції, може, на думку Харрода, відбуватися у різному темпі: гарантованому, природному і фактичному.

Гарантований темп зростання доходу (Є") зумовлений наявними в економіці заощадженнями та коефіцієнтом капіталомісткості, який підприємці вважають нормальним і тому прагнуть утримувати його на досягнутому рівні. Величина коефіцієнта капіталомісткості визначається попереднім досвідом: якщо минулі прогнози підприємців стосовно попиту виявилися правильними і при цьому досягалася рівновага між попитом і пропозицією, то і в поточному періоді підприємці будуть прагнути так само збільшувати обсяги виробництва й відповідні обсяги інвестицій. Гарантований темп зростання можна виразити формулою:

де Ок - гарантований темп зростання доходу;

Б - частка заощаджень у національному доході (схильність до заощаджень);

Сг - коефіцієнт капіталомісткості, який показує потребу в новому капіталі, поділену на приріст продукції, для забезпечення якого потрібен цей капітал, тобто

За умов гарантованого темпу зростання інвестиції поглинають усі заощадження, вироблена продукція реалізується, підприємці отримують відповідні прибутки, але залишається певний рівень вимушеного безробіття.

Природний темп зростання (Єп) є максимально можливим темпом зростання за умов використання технічних знань і повної зайнятості трудових ресурсів. Для підтримки природного темпу необхідно, щоб капітал зростав темпами, які відповідають темпам змінам продуктивності праці та величини трудових ресурсів. Тільки в цьому випадку обсяг капіталу буде достатнім для забезпечення повної зайнятості трудових ресурсів.

де п - темп зростання пропозиції трудових ресурсів; g - темп зростання продуктивності праці.

Фактичний темп зростання Є визначається часткою заощаджень у національному доході, яка є необхідною для інвестування у виробництво продукції для виробничих потреб.

де Є - фактичний темп зростання доходу; ^ - частка заощаджень у доході; с - коефіцієнт капіталомісткості.

Аналіз співвідношень зазначених темпів зростання свідчить про відсутність безперервного стійкого розвитку економіки.

Якщо гарантований темп зростання нижчий від фактичного (Ок < Є), то обсяг заощаджень є меншим, ніж обсяг необхідних інвестицій. В економіці виникає недовиробництво, і частина попиту починає задовольнятися за рахунок товарно-матеріальних запасів. Оскільки коефіцієнт капіталомісткості, бажаний для підприємців, знижується, вони збільшують інвестиції в товарно-матеріальні запаси і нове обладнання, тим самим сприяючи економічному підйому.

Якщо гарантований темп зростання вищий від фактичного (Єк > Є), то, з огляду на розглянуті вище міркування, фактичний коефіцієнт капіталомісткості буде більшим від необхідного (с > сг), а заощадження перевищать інвестиції. В економіці виникає перевиробництво як наслідок недостатності сукупного попиту, що призведе до безробіття й недовикористання виробничих потужностей. Підприємці в таких умовах вважатимуть товарно-матеріальні запаси надмірними і будуть зменшувати обсяги інвестицій, що призведе до економічного спаду.

Таким чином, відхилення фактичного темпу зростання від гарантованого свідчить про короткострокові циклічні коливання.

Якщо гарантований темп зростання вищий від природного (Єк > Єп), то частина заощаджень не може трансформуватися в інвестиції. Виробники розчаровуються у своїх очікуваннях, знижують обсяги випуску продукції та інвестицій, що каталізує економічний спад.

Якщо гарантований темп зростання нижчий від природного (Ок < Оп), то надлишок виробничих ресурсів може дати поштовх економічному піднесенню.

Отже, невідповідність гарантованого і природного темпів зростання економіки свідчать про коливання довгострокового характеру.

Таким чином, для стійкої рівноваги в економіці необхідно досягти рівності гарантованого і природного темпів зростання:

Оскільки інвестиції пов'язані з невизначеністю, не завжди дорівнюють заощадженням і не відповідають вимогам природного темпу зростання, то динамічна рівновага в теорії Харрода дуже хитка і потребує державного регулювання процентних ставок. Модель, що визначає темп збалансованого зростання доходу, викликаного стимульованими інвестиціями, має вигляд:

де й - величина розширення попиту на заощадження внаслідок зниження процентної ставки.