Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - 7. "Німецькі економісти зробили найбільший внесок у формування теорії неолібералізму". Обґрунтуйте це положення

Німецькі економісти зробили найбільший внесок у формування теорії неолібералізму. Цьому сприяли історичні умови розвитку Німеччини у XX ст. Після Першої світової війни німецька економіка довго перебувала в стані хаосу і стагнації і не піддавалась "лікуванню" традиційними неокласичними методами.

У 30-х роках певна частина німецьких економістів, соціологів і правників об'єднались у творчу групу пошуку і розробки конкретних заходів, спрямованих на вихід економіки країни з кризового стану. Очолив цю групу професор політичної економії Фрайбурзького університету, видатний німецький економіст Вальтер Ойкен (1891 - 1950). Ядро фрайбурзької школи утворили такі відомі дослідники, як Александр Рюстов (1885-1963), швейцарець Вільгельм Репке (1899-1966), Арнольд Мюллер-Армак.

До війни ідеї фрайбурзької школи Ойкена не набули значного поширення, однак у післявоєнний період неолібералізм став офіційною економічною доктриною ФРН. Видатну роль у цьому відіграв Людвіг Ерхард (1897-1977) - економіст і політик, який став міністром економіки і віце-канцлером у першому уряді Західної Німеччини, тривалий час - з 1949 по 1963 р. - перебуваючи на цих постах і вивівши економіку країни з цілковитої розрухи до процвітання; у 1963- 1966 рр. Ерхард був канцлером ФРН. Отже, творцями німецького неолібералізм стали В. Ойкен та його школа, Л. Ерхард і уряд ФРН.

Важливу роль у формуванні неоліберальної концепції відіграв теоретичний журнал "Ордо", заснований Ойкеном у 1948 р. Від назви цього часопису, що об'єднав навколо себе всі неоліберальні угруповання, німецький неолібералізм одержав назву ордолібералізму.

В основі ордолібералізму лежать кілька теорій.

8. Що проголошує теорія "економічних порядків" В. Ойкена? Які її основні положення і висновки?

На думку німецького економіста Вальтера Ойкена (1891-1950), в основі різноманіття економічних систем лежить обмежена кількість "чистих форм". Усі системи належать або до вільного ринкового господарства, або до централізовано-керованого господарства. Відмінність між ними полягає в методах узгодження господарських планів і рішень.

"Чистих форм" у природі немає. Але кожна економічна система має відмінності й особливості, свої форми економічних порядків, тобто форми організації і поділу праці, кредитних відносин, заробітної плати, ціноутворення і т. ін. Економічні порядки не створюються за встановленим згори планом, це суперечить нормальному розвитку економіки. Водночас, держава бере безпосередню участь у формуванні економічних порядків.

Найбільш раціональний конкурентний порядок не винаходиться, а формується під впливом внутрішніх потенцій. Мистецтво економічної політики полягає в тому, щоб сприяти розвитку найбільш раціональних, відповідних до конкурентних умов, порядків.

Ойкен розрізняє дві сфери економічної політики (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Економічна політика за В. Ойкеном

Перша сфера - створення й удосконалювання економічного порядку, тих реальних форм у яких протікає діяльність фірм, організацій, приватних осіб. Друга сфера - власне політика впливу на процес економічного розвитку і зростання.

У праці "Основні принципи економічної політики" Ойкен пише: "Політика конкурентного порядку обмежує економічну владу шляхом розмежування, зокрема, сфери повсякденного господарювання і політико-державної діяльності. Крім того, розмежування полягає в тому, що в рамках економічної сфери з розгортанням конкуренції відбувається деконцентрація, що сприяє тому, щоб збереглися або знову виникли позиції, що дають владу".

За Ойкеном, основним правилом мистецтва економічної політики мають стати підготовка й оформлення загальногосподарських умов щодо економіки в цілому.

Соратник і продовжувач ідей В. Ойкена А. Мюллер-Армак вважав, що результати, одержувані в ході конкурентної боротьби за вищу продуктивність, варто коригувати за допомогою соціально-політичних заходів, для того щоб "принцип свободи на ринку поєднати з принципом соціальної компенсації".

Теорія економічних порядків Ойкена стала методологічною основою "соціального ринкового господарства", що сформувалося в Німеччині у післявоєнний період. Розроблені німецьким економістом положення і підходи корисно враховувати, розробляючи економічну політику держави.

Наприклад, нині в Німеччині офіційно формулюються такі цілі соціальної політики: забезпечення соціальної справедливості; справедливий розподіл благ серед усіх членів суспільства; соціальний захист, що охороняє населення від соціальних ризиків, таких як безробіття, хвороби, нещасні випадки; досягнення згоди всіх соціальних груп у цілому з наявним порядком речей (соціальний світ).