Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - 9. Розкрийте сутність теорії "соціального ринкового господарства". Які основні положення і практичні висновки цієї теорії?

Серцевиною німецького неолібералізму стала теорія "соціального ринкового господарства", основу якої розробив В.Ойкен, а деталізували його однодумці - В. Репке, Л. Ерхард, А. Рюстов, А. Мюллер-Армак.

До речі, саме останній і ввів поняття "соціальне ринкове господарство" в науковий обіг у праці "Господарське управління і ринкове господарство" (1947 р.), так визначивши його сутність: це господарство, де "принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання". За характеристикою В. Репке в книзі "Гуманне суспільство" (1950 р.) "соціальне ринкове господарство - це шлях до економічного гуманізму".

"Соціальне ринкове господарство" ґрунтується на чотирьох основних принципах, сформульованих В. Ойкеном у праці "Основи національної економіки";

1) забезпечення відкритості ринку, вільної конкуренції без монополістичних обмежень;

2) свобода всіх господарських угод, тобто право підприємців продавати товари і купувати виробничі ресурси без будь-яких обмежень;

3) приватна власність як основа вільної конкуренції і свободи угод;

4) повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.

Головною рушійною силою "соціального ринкового господарства" його фундатори вважали приватну підприємницьку ініціативу і вільну конкуренцію. Саме вони, на думку неолібералів, спроможні забезпечити потреби споживачів як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Водночас, неоліберали відмовились від принципів свободи ринкового господарства класичного лібералізму. Неоліберали усвідомлюють, що повернення до економіки досконалої конкуренції сьогодні просто неможливе. Тому, заперечуючи необхідність всебічного і прямого державного втручання в економіку, вони вбачають у державному регулюванні гарантію створення умов для розширення конкуренції і відвернення небезпеки монополізації.

Розробники моделі "соціального ринкового господарства" вважають, що за його умов важливою є спеціальна соціально-економічна політика, яку держава має проводити за такими чотирма основними напрямками:

o по-перше, приймати закони, які б ставили під контроль монополії, олігополії і картелі (монопольні змови), і забезпечити простір конкуренції;

o по-друге, контролювати розподіл національного доходу для запобігання надмірній соціальній диференціації;

o по-третє, проводити активну кон'юнктурну політику, сприяти зайнятості населення, стабілізації цін, досягненню економічної рівноваги й активного платіжного балансу;

o по-четверте, залучати до власності широкі маси населення, впроваджуючи в життя принцип "власність - для всіх".

10. У чому полягає сутність економічної концепції і реформ Л. Ерхарда?

Людвіг Ерхард (1897-1977) відомий як один із авторів концепції "соціального ринкового господарства" і "конструктор" нового господарського порядку. За його особистої участі було розроблено план і проведено грошову й економічну реформи, у ході яких Західна Німеччина вийшла з післявоєнної кризи і незабаром досягла вражаючих результатів економічного зростання.

Ерхард розумів, що "заміна планової економіки вільним ринковим господарством поєднана з неймовірними труднощами", тому що дуже непросто "за економіки, що вийшла з природної рівноваги, відразу, без переходу, дати простір вільному ринку".

Стабілізація фінансової і грошово-кредитної системи була дише необхідною передумовою успіху. Поставити на ноги кризову економіку за допомогою однієї грошової реформи і фінансових вправ було б неможливо.

"Супротивники ринкового господарства, - говорив Ерхард, - прямо-таки з безпардонною настирливістю прагнуть переконати народ, що економічні й соціальні успіхи... досягнуті виключно завдяки валютній реформі та іншим щасливим обставинам, але аж ніяк не здійсненому мною повороту курсу економічної політики. Звичайно, під час валютної реформи було важливо використовувати всі можливості, які тоді відкрилися, однак будь-якій неупередженій людині ясно, що вирішальний щасливий поворот був результатом комбінації двох компонентів - валютної реформи і політики ринкової економіки".

Крім того, успіху економічної реформи було досягнуто завдяки таким обставинам:

1) ретельна підготовка, розробка й обговорення плану (Хомбурзького - за назвою міста, де працювала комісія фахівців) тривали близько двох років;

2) незважаючи на руйнування воєнного часу, в країні збереглася могутня виробничо-технічна база;

3) Німеччина одержала істотну фінансову і ресурсну підтримку з боку США і західних держав;

4) піднесенню виробництва сприяв незадоволений, швидко зростаючий попит населення;

5) істотну роль відіграло уміле управління, економічний курс проводився послідовно і вчасно коригувався.

Реформа, проведена Ерхардом, який обіймав посаду міністра економіки, а потім канцлера, увійшла в навчальні посібники і розглядається як зразок митецького вибору моменту для реалізації рішень, приклад ефективного використання засобів і методів перетворень.