Основи економічної теорії - Козак Ю.Г. - 7.3 Економічні аспекти пошуку інформації

Вартість угоди включає в себе усі витрати по зведенню між собою покупця та продавця. Прикладами таких витрат є публікація рекламних оголошень у газетах та журналах, дорожні витрати професійних торговців і навіть членський квиток у місцевому клубі агента з нерухомості, який зайнятий пошуком потенційних клієнтів.

Процес пошуку інформації

Комерційні агенти збирають інформацію про ціни на продукцію та її якість і оплачують витрати щодо зведення один з одним покупців та продавців. Оскільки інформація є дорогим товаром, то люди, збираючи її, намагаються нести мінімальні витрати. Вони зважують витрати та доходи від пошуку додаткової інформації. Отже, комерційні агенти будуть продовжувати збирати інформацію доти, доки прибуток від збирання додаткової інформації перевищуватиме витрати на неї.

Іноді, здається, бізнесмени, які суворо дотримуються правил збирання інформації, виявляють надмірну старанність, проте їхні зусилля виправдані. Наприклад, якщо чоловік вирішив придбати комп'ютер, то чим більше він отримує інформації про ціну та технічні характеристики різних типів комп'ютерів, тим надійнішим буде його вибір. Однак збирати таку інформацію коштує дорого - необхідно зустрітися з різними дилерами, витратити час для порівняння цін та осмислити технічну інформацію в різноманітних журналах з комп'ютерної техніки. Для збирання "усієї" інформації з персональних комп'ютерів знадобиться виключно велика кількість часу та коштів, тому будь-який розумний покупець у цих пошуках повинен десь зупинитися. Це грань, за якою людина усвідомлює, що кінцева вигода від придбання додаткової інформації менша витрат на її отримання. Отже, чим більше людей шукають якусь інформацію, тим менше необхідності для кожної людини шукати її самому. Загальні зусилля по збиранню інформації поступово приводять до нівелювання цін на однорідні товари. Через це в подальшому відпадає необхідність кожному поодинці займатися пошуком інформації.

Відповідальність за товар

Фірмам, як правило, не дуже хотілося б, щоб їх завалювали горами скарг від незадоволених споживачів. Вони не бажали б, щоб проти них порушували позови про збиток від використання їхньої продукції.

Фірми, які бажають залишатися у сфері бізнесу, прагнуть виробляти товари, які повністю відповідають вимогам споживачів. Споживачі ж покладаються на фірмові знаки і використовують відомих їм продавців як сертифікаторів якості з метою скорочення витрат на пошук якісної продукції. Однак, незважаючи на це, покупці часто зіштовхуються з такою недоброякісною продукцією, як: автомобілі зі схованими дефектами; сукнями, що нібито не мнуться, а насправді мнуться; новими будинками з тріснутими фундаментами. Бувають і більш трагічні випадки, коли водії отримують травми і навіть гинуть в автомобілях з несправними гальмами. Хто повинен відповідати за такі інциденти?

Підходи до визначення відповідальності за товар

Існують два основних підходи до визначення відповідальності за товар:

1) caveat emptor (нехай застерігається покупець);

2) caveat venditor (нехай застерігається продавець).

У першому випадку покупець змушений узяти на себе відповідальність за недоброякісний або небезпечний товар. У другому випадку продавець повинен узяти на себе відповідальність за недоброякісний або небезпечний товар. Кожний підхід залежить від часу та умов. У минулому товари були менше складними, тому покупець міг оцінити якість товару так само, як і продавець. Тепер же фірми часто наймають торгових агентів, які знають про товари, що купуються, стільки, скільки й їхні продавці. Однак, коли рядовий споживач купує складні товари типу автомобілів, телевізорів, комп'ютерів і т.д., то він, як правило, перебуває в нерівному з продавцем положенні, оскільки продавець краще інформований, ніж покупець. З цієї ж причини законодавство захищає покупців від обману, порушення гарантій та недбалості. Товар, що купується, передбачено обслуговувати, як це було обіцяно під час купівлі, чи його можна буде повернути, відремонтувати або замінити.

Коли витрати на отримання інформації для покупців високі, то юридична відповідальність виробника не тільки ефективна, але й виправдана. Для суспільства дешевше покласти відповідальність на виробника, ніж вимагати від покупців витрачати час та кошти на збирання необхідної інформації.

Однак підхід caveat emptor навіть у наш час, в епоху складної продукції, має все ж певні переваги. По-перше, він спонукає споживачів збирати інформацію про якість товару, тривалість експлуатації її та безпеки. Якщо споживач не відповідатиме за поломки, які відбулися за час експлуатації товару, то він не буде уважним при виборі товару. По-друге, якщо продавець буде відповідатиме за всі поломки, що відбулися за час експлуатації товару, то вартість товару буде занадто високою для споживача.

Одна з проблем відповідальності виробників полягає в тому, що вони не можуть передбачити усіх можливих засобів експлуатації, які стосуються їхньої продукції. Якщо продукція була використана небезпечним способом, що не було передбачено виробником, то він не може нести за це відповідальності. Наприклад, виробник якогось прального порошку може дізнатися, що його продукцію використовують не для прання, а як відбілювач для чищення зубів.