Основи економічної теорії - Козак Ю.Г. - Тема 8. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА ПРИБУТОК ФІРМИ

Ключові поняття

Витрати виробництва; витрати альтернативних можливостей; реальні витрати; умовні витрати; бухгалтерський прибуток; економічний прибуток; нормальний прибуток; короткостроковий та довгостроковий періоди часу; постійні витрати; змінні витрати; загальні витрати; граничні витрати; середні витрати; закон убутної продуктивності.

8.1 Витрати альтернативних можливостей

Витрати на придбання факторів виробництва називаються витратами виробництва. У ринковій економіці ці витрати виступають у грошовій формі. їх ще називають фактичними.

Але економічна наука і господарча практика має справу не тільки з фактичними витратами, а й альтернативними, які часто ще називають витратами упущених можливостей (в економічній літературі витрати позначаються С - від англ. cost).

Для того щоб зрозуміти сутність цього терміну, слід урахувати, що вихідною точкою концепції альтернативних витрат є такі передумови:

1) ресурси, які необхідні для виробництва, обмежені;

2) завжди існують декілька можливостей для застосування всіх (чи практично всіх) ресурсів або факторів виробництва.

Таким чином, використання якого-небудь ресурсу у виробництві стає результатом вибору між декількома альтернативними варіантами застосування цього ресурсу. При цьому підприємець звичайно зрівнює фактичні витрати (як і очікуваний прибуток) з витратами найвигіднішого альтернативного варіанта, тобто з витратами упущених можливостей. Ці альтернативні витрати підприємець начебто протиставляє витратам, які він фактично вже несе.

Зрозуміло, що величина альтернативних витрат найчастіше не збігається з фактичними витратами на придбання ресурсів. Так, окремим підприємцям ресурси можуть діставатися дешевше, ніж усім іншим виробникам: перші купують за державними зниженими цінами, а інші - за ринковими цінами. Тоді фактичні витрати першої групи підприємців будуть дорівнювати грошовим витратам, а витрати альтернативних можливостей повинні враховувати ціни вільного ринку, а не державні (знижені) ціни. Однак точне визначення альтернативних витрат припускає не всяку альтернативу, а ближчу кращу альтернативу. Це означає, що в цьому випадку кожен фактор виробництва повинен бути винагороджений оптимально.

Оскільки завжди існують альтернативи використання обмежених ресурсів, то ціни за них повинні досягнути такого рівня, який запобіг би його використання де-небудь в іншому місці за вищою ціною. Що, наприклад, відбудеться, якщо фірма забажає найняти кваліфікованого механіка десь в Україні і виплачуватиме йому по 20 грн за одну годину? З цього нічого не вийде, тому що кваліфікований механік може заробляти в іншій фірмі 80 грн за одну годину. Ясно, що досвідчений підприємець, який хоче найняти кваліфікованого спеціаліста, повинен запропонувати йому звичайну плату (тобто 8 грн за одну годину) чи навіть більше (див. приклад 8.1) [14].

Приклад 8.1

Чому ресурси повинні бути оплачені як витрати альтернативних можливостей: випадок з пілотами військово-повітряних сил

У цьому параграфі вже було доведено, що за фактори виробництва необхідно платити, виходячи із цін альтернативних витрат (кращу ближчу альтернативу). Цей принцип можна проілюструвати заробітною платою пілотів ВПС США. Військовий льотчик, який має вислугу років (у ранзі капітана), одержував у 1987 р. основну зарплату 2931 дол. плюс 400 дол. льотних, 446 дол. за оплату житла та 112 дол. на харчування, усього 3889 дол. на місяць. Військовий льотчик з 12-річним стажем (полковник) заробляв у цілому за місяць 4986 дол. і міг розраховувати у випадку міг розраховувати відставки на половину місячної плати протягом наступних років.

У 1980-ті роки для пілотів ВПС пенсійні ставки зросли більше ніж на 50%. Незважаючи на це, кількість військових льотчиків, що залишали ВПС і переходили на роботу до цивільної авіації, зростала. Це відбувалося тому, що заробітна плата та пенсія військових льотчиків відставали за своїм розміром від зарплати та пенсій, виплачуваних приватними авіакомпаніями. А ті наймали військових пілотів, пропонуючи їм первісний заробіток нижчий від їхнього воїнського жалування, проте в майбутньому він міг заробляти більше ніж 100 тис. дол. за рік. До того ж пілоти цивільної авіації можуть літати, аж поки їм не виповниться 60 років, тоді як у ВПС відправляють на пенсію набагато раніше.

Тому ВПС зобов'язані пропонувати військовим льотчикам як жалування, так і всі види компенсацій у повній відповідності з принципом оплати витрат альтернативних можливостей, інакше відплив досвідчених льотчиків з ВПС у комерційні авіакомпанії буде продовжуватися.