Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 6. ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА ІНФЛЯЦІЯ

Грошовий обіг - безперервний рух грошей у сфері обігу й виконання ними функцій засобу обігу та платежу. Грошовий обіг здійснюється в межах грошової системи країни і обслуговує обіг всього суспільного сукупного продукту, тобто рух товарів, послуг і інтелектуальної власності та позичкового капіталу. Впродовж багатьох віків він здійснювався у формі металевого грошового обігу, різновидами якого були коштовні монети із золота і срібла. Якщо грошова система спиралася на один метал, то діяла монометалева система грошей. Якщо оберталися два рівноправні коштовні метали - біметалізм. В умовах золотого монометалізму цінність повноцінних грошей в обігу саморегулювалося потребами товарного і платіжного обороту.

Розвиток кредитної системи привів до появи кредитних грошей, різновидами яких стали векселі та чеки. Найдосконалішою формою кредитних грошей стала банкнота (банківський білет) - вексель банку, що спочатку видавався лише в обмін на комерційні векселі, тому після їх сплати банкнота поверталася до банку. Хоч кредитні гроші виступають символами вартості(не мають власної вартості), проте історично виникли на базі металевого грошового обігу і виступали спочатку як знаки золота і знаки кредиту, що у взаємовідносинах між товаровиробниками стали засобом платежу та розрахунку за борговими зобов'язаннями.

Банки зобов'язані були приймати банкноти й обмінювати їх на золоті монети негайно, за вимогою пред'явників. Попередньо право випуску (емісії) банкнот належало багатьом банкам. Але зі зміцненням ролі держави це право законодавчо було закріплене за одним

(державним) або кількома найбільшими банками, що користувалися загальною довірою. Банкноти безперешкодно оберталися на рівні з золотими монетами на всій території країни ї навіть за її кордонами. Але так було лише до початку першої світової війни, коли військові видатки і зумовлені ними дефіцити державних бюджетів країн настільки зросли, що випуск банкнот став здійснюватися під зобов'язання держав, а вільний обмін на золото припинено. Внаслідок цього кількість банкнот в обігу значно перевищила потребу грошей, тому вони так само стали швидко знецінюватись як і паперові гроші.

Паперові гроші - форма грошей, які є знаками або символами повноцінних грошей, що наділені примусовим курсом і випущені для покриття видатків держави. Поява паперових грошей зумовлена відставанням добування коштовних металів від зростаючих потреб у засобах обігу та дороговизною металевого грошового обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу і зношування монет зробили можливими випуски спочатку неповноцінних монет державою, а надалі і паперових білетів державної скарбниці. Паперовими грошима стають і банкноти, емісія яких перевищує реальні потреби обігу в грошах та використовується для покриття бюджетних витрат держави.

Паперові гроші не мають власної вартості, витрати на їх виготовлення, у порівнянні з коштовними монетами, незначні (до 30 центів на виготовлення 100-доларової банкноти). Отриманий державою емісійний дохід називають сеньйоражем. Випущені в обіг паперові гроші набувають представницьку вартість лише в процесі обігу та законодавчого встановлення їх примусового державного курсу. За умов золотого стандарту представницька вартість паперових грошей визначалася вартістю тієї кількості коштовних металів, яку вони заміщували в обігу. Процес відриву паперових грошей від металевої субстанції тривав аж до середини 60-х рр. минулого століття, коли припинився обмін доларів на золото, а Ямайською конференцією країн-членів Міжнародного валютного фонду було задекларовано ліквідацію золотого вмісту грошових одиниць.

У даний час усі національні й міжнародні грошові одиниці існують незалежно від золотого еквівалента. Зберігаючи найменування банкнот, вони за економічним змістом є паперовими грошима, тому що не обмінюються на золото, випускаються не стільки для кредитування товарообороту в обмін на векселі, скільки для покриття державних видатків.

Провідні відмінності паперових грошей від кредитних або банкнот наступні:

1) за походженням: паперові гроші пов'язані з функцією грошей як засобу обігу, а банкноти виникли з функцією засобу платежу;

2) за характером емісії: паперові гроші випускаються для покриття державних видатків, а банкнотами кредитують товаровиробників;

3) за особливостями обігу: випущені паперові гроші осідають у каналах обігу, тоді як банкноти регулярно повертаються до емісійного банку;

4) за відношенням до золота: банкноти протягом багатьох віків вільно обмінювалися, і навпаки, паперовим грошам характерна відсутність такого обміну;

5) паперовим грошам властива нестабільність і знецінення відносно золота, в той же час банкнотам властива стабільність їхньої вартості.

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковій - рух грошей обслуговують банкноти, розмінні монети і паперові гроші (скарбницькі квитки); безготівковий, якщо рух вартості здійснюється без участі наявних готівкових грошей. Безготівкові розрахунки здійснюються переказом грошових коштів з одного рахунка на інший у кредитних закладах на підставі платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів, інкасових доручень. Досить зручним способом розрахунків стало застосування платіжних карток-грошових документів, що засвідчують наявність відповідної суми грошей на банківському рахунку та право власника, не використовуючи готівкових коштів, у будь-який час здійснювати платіжно-розрахункові операції.

Стабільне функціонування грошей забезпечується певною кількістю грошей. Нерозмінні паперові гроші, хоч і є знаками золота чи срібла, але не тієї кількості золота , що потрібна для забезпечення нормального товарообороту. Держава може випустити в обіг будь-яку кількість паперових грошей, але не здатна самовільно визначити їх купівельну силу, тому що в основі законів паперово-грошового обігу лежать закони металевого обігу. Ось чому паперово-грошовий обіг визначається дією двох законів грошового обігу:

- вартість всієї паперово-грошової маси визначається вартістю тієї кількості золота або срібла, котра необхідна в даний час для забезпечення даного розміру товарообороту;

- вартість кожної паперово-грошової одиниці відповідає вартості тієї кількості золота, котра необхідна для обертання, поділена на фактичну кількість грошей в обігу.

Отже, скільки б паперових грошей не випустила держава в обіг, вся їх маса представляє лише ту кількість золота, яка необхідна для обертання у даний час. Якщо паперових грошей емітовано достатню кількість, в країні діють стабільні ціни. Більший випуск грошей в обіг, ніж потрібно у даний момент, викликає стихійну реакцію їх знецінення відносно золота і товарів. Лише цим можна пояснити вкрай нестабільний обіг гривні й інших грошових одиниць та зниження їх купівельної спроможності в процесі інфляції.

Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Загальні передумови виникнення інфляційного процесу можна з'ясувати на прикладі аналізу показників трансакційного рівняння:

Тобто зростання цін може викликатися трьома факторами:

1) зростанням кількості грошей в обігу в надлишковому розмірі;

2) прискоренням швидкості обігу грошей;

3) скороченням фізичного обсягу виробництва.

Особливостями інфляційного зростання цін у 90-і роки XX століття в Україні стали не наслідки війни і циклічні коливання виробничого циклу, а взаємопереплетення низки зовнішніх (зростання цін на світових ринках, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від'ємне сальдо платіжного балансу) та внутрішніх (деформація економіки, монополія держави на грошову емісію, монопольне становище великих виробників та їх диктат цін; непомірні високі податки і кредитні ставки за кредити) причин. Негативний вплив мала також нездатність учасників перебудови замінити вичерпані адміністративні регулятори механізмами ринкового регулювання виробництва, обміну і споживання.

Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Повзуча інфляція - така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад, 5%) і проявляється у постійному зростанні цін. Деякі економісти у нас і за кордоном вважають, що повзуча інфляція до 5% на рік не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, які абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю, може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання цін є формою збалансування попиту та пропозиції. З цим умовно можна погодитися, бо повзуча інфляція і справді не спричиняє швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових і матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції й підтримання рівноваги попиту - пропонування.

Галопуюча інфляція - це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру, здатне швидко деформувати структуру виробництва і реалізації товарів.

Гіперінфляція - надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що, як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів. На передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність, потужність друкарського верстата. За умов гіперінфляції гроші починають втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і кредиту, розвиваються інші стихійні процеси в економіці. Якщо інфляційне зростання цін перевищує темп у 50% щомісячно, а знецінення грошей набуває характеру самовідтворення процесу невпинної емісії у зв'язку із зростанням цін, то класифікують супергіперінфляцію.

Залежно від особливостей зростання цін на різні групи товарів прийнято виділяти збалансовану інфляцію, що виникає внаслідок пропорційної зміни цін на різні товари; незбалансовану інфляцію, в якій зростання цін різних товарів відбувається непропорційно. У випадках передбачливості процесу наростання інфляційних ознак розрізняють очікувану інфляцію. В інших випадках діє нео-чікувана інфляція. Врахування просторових меж інфляції дозволяє класифікувати локальну інфляцію, що діє в межах окремої країни, і світову інфляцію, якщо вона охоплює групу країн або цілі регіони.

Стан економіки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва, високим рівнем безробіття й одночасним підвищенням цін та інших ознак інфляційного процесу, називають стагфляцією.

Потужність інфляційного процесу, як правило, оцінюється за допомогою індексу цін за певний період - рік, квартал, місяць. Найчастіше застосовують індекс цін споживчих товарів (ІСЦ).

^{ісц=х р * аиX р0 * 00.}

Провідним способом упорядкування грошових систем та подолання хворобливого стану грошей стало проведення грошових реформ. Найважливішою метою грошової реформи є відновлення дієздатності функцій грошової одиниці, надання їй характеру єдиного законного платіжного засобу й суттєве підвищення купівельної сили національної валюти. Повна чи часткова перебудова грошової системи країни та поліпшення механізму регулювання грошового обороту завжди вимушена і застосовується тоді коли консервативні способи стабілізації грошей вже вичерпано. На початок 2008 року обмежити галопуючу інфляцію в 16,6% ще можна шляхом раціоналізації окремих елементів механізму організації грошового обороту спільними заходами Національного банку України і Кабінету Міністрів України та запровадженням комплексу антиінфляційних засобів. До них належать: регулювання темпів приросту грошової маси в обігу відповідно до темпів приросту валового внутрішнього продукту, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності підприємств, обмеження кредитної експансії держави і скорочення дефіциту державного бюджету. Важливу роль здатні відіграти стимулювання підприємницької діяльності, зниження рівня оподаткування, заохочення заощаджень населення індексацією доходів. Окрім внутрішніх комплексно пов'язаних засобів обмеження інфляції до відносно безпечних рівнів щорічно у 3-4 %, існують також наддержавні методи і важелі антиінфляційної політики, які найвищого розвитку набули в країнах Європейського співтовариства і які Україна, вступаючи до Світової організації торгівлі та укладаючи угоди про співпрацю з цими країнами, повинна ефективно використати.