Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Глава 9. ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ

Визначальною ознакою ринкової економіки є наявність підприємців. Якщо підприємців немає, то немає і ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки в Україні, як і в інших пострадянських країнах, відродили притаманну людині властивість до особливої господарської діяльності - до підприємництва. До 1991 р. у вітчизняній економічний літературі підприємництво не висвітлювалось. Воно розглядалося лише як одна із характерних ознак капіталістичної економіки і, по суті, ототожнювалося з експлуатацією людини людиною. У колишньому СРСР підприємницька діяльність заборонялась законодавством і вважалась підсудною, кримінальною. Тому не дивно, що у значної частини населення України відношення до підприємництва є негативним. Цей негативізм значною мірою підсилений тим механізмом, за допомогою якого відбувалося становлення підприємництва в усіх пострадянських країнах. Ефективне функціонування ринкової економіки в Україні не можливе без теоретичного з'ясування реальної сутності підприємництва та зміни на цій основі уявлення про нього.

§ 1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Господарська діяльність в умовах ринкової економіки носить підприємницький характер. Господарською діяльністю люди займаються, щоб задовольнити свої потреби. Відомо, що люди можуть задовольняти свої потреби в рамках своєї життєдіяльності, виготовляючи відповідний (досить обмежений) асортимент продукції. Задовольняти свої потреби можна іншим шляхом - простого обміну своєї продукції на іншу продукцію інших виробників. Проте ці способи не спроможні забезпечити постійно зростаючі і все більш різноманітні потреби через такі обставини: а) обмеженість можливостей отримувати все розмаїття благ в рамках індивідуальної трудової діяльності; б) обмеженість благ, що є у власності ініціатора обміну; в) обмеженість благ, які можуть запропонувати до обміну інші люди.

Що ж робити? Виявляється, можна задовольняти свої постійно зростаючі різноманітні потреби обхідним шляхом - завдяки створенню суспільно необхідних (матеріальних і нематеріальних) благ для інших, тобто через виконання соціально значимого замовлення. Іншими словами, ці потреби можна задовольняти тільки шляхом задоволення потреб інших людей. Так поступово виникло підприємництво. Воно являє собою організацію виконання соціального замовлення з його наступною реалізацією з метою, у підсумку, задоволення своїх потреб.

Підприємництво існує там, де люди зі своєї волі, на свій розсуд виробляють товари чи надають послуги. Підприємництво - це особливий рід трудової діяльності людини. Воно поступово виокремилося із загального поняття "трудова діяльність", "праця". Його виокремлення дає підстави підрозділити все зайняте економічною діяльністю населення на виконавців і підприємців. Перші безпосередньо взаємодіють з предметами і засобами праці, видозмінюють їх, створюючи чи то відповідні речі, чи послуги. Вони є виконавцями розпоряджень. їхні знання, вміння, навики мають надзвичайно велике значення для виготовлення продукції високої якості, виконання відповідної роботи з найменшими зусиллями, для подальшого удосконалення засобів праці, технології виробництва. Завдяки їхнім знанням розробляються нові види продукції, технології, здійснюється науково-технічний прогрес. Підприємці взаємодіють не з речовими факторами виробництва, а з людьми, визначаючи мету економічної діяльності, шляхи, способи їх досягнення.

Разом з тим підприємницьку діяльність не можна ототожнювати з традиційною працею по управлінню. Управління, а значить, і праця по управлінню є у будь-якій сфері господарської діяльності. Вона мала місце в первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному суспільствах, натуральному господарстві. Управлінська праця може бути працею по управлінню виробничими комплексами, або працею по управлінню людьми, трудовими колективами тощо. Умовно цю управлінську діяльність можна назвати "управлінською діяльністю" першого порядку.

Ринкова економічна система з її витонченим невблаганним механізмом конкуренції, необхідністю постійно приймати нестандартні, неочікувані для конкурента і ефективні для себе рішення вимагає вміння не тільки йти на ризик, але передбачати та розраховувати його, зводити ризик до мінімуму нестандартними заходами - це є невід'ємний складник сутності підприємництва, чого немає у звичайній, традиційній, стандартній діяльності щодо управління людьми і виробництвом. Усім цим достатньо в повній мірі володіють підприємці, що дає можливість стверджувати: підприємництво - достатньо самостійна, вищого порядку управлінська діяльність. Підприємці складають особливу незначну соціальну групу (страту) сучасного суспільства. Із загальної чисельності зайнятих економічною діяльністю людей частка виконавців є домінуючою, а частка підприємців становить 5-7%.

Що являють собою підприємці - ця нова соціальна група суспільства? В першому наближенні страту підприємців можна поділити на ряд типів. Перший тип представлений підприємцями-власниками чи співвласником підприємства, всього капіталу або його частини. Такий підприємець здійснює управління своїм підприємством. Метою його діяльності є отримання максимального прибутку.

Другий тип підприємців представлений підприємями-орендаторами. Такий підприємець працює на орендованих засобах виробництва. Це може бути фермер, який обробляє землю, взяту в оренду; це може бути майстер, який організував ательє пошиття одягу в орендованому приміщенні; це може бути спортивний клуб, який орендує в школі спортивний зал для проведення занять; це може бути перукарня чи агентство з продажу нерухомості, які працюють в орендованих приміщеннях і т.ін. Метою діяльності підприємця-орендатора є отримання максимально можливого прибутку.

Ці два типи підприємців представляють так званий "малий" і частково "середній" бізнес. Склад цих груп безперервно змінюється внаслідок розорення одних і виникнення інших фірм. їх підприємницький дохід, як правило, невеликий і нерідко цілком співмірний із заробітною платою кваліфікованих найманих працівників. Але за своїм соціальним станом, за рівнем життя та менталітету і, накінець, за виконуваними функціями вони суттєво відрізняються від найманих працівників-виконавців.

Об'єкти їх власності - відносно невеликий капітал, земельна ділянка, високоякісні предмети довготривалого користування, знання тощо. Вони мобільні як з точки зору зміни профілю власного бізнесу, так і здатності до швидкої зміни місця проживання. Для них мале підприємництво є альтернативою найманій праці, це образ їх життя. Разом з тим вони - це те середовище, яке підпирає та поповнює третю групу підприємців.

Третій тип підприємців - це підприємці-власники повного або частини пакета акцій. їх функції - участь у визначенні основних напрямів розвитку фірми за наявної особистої відповідальності за результати діяльності фірми. Особиста відповідальність означає, що у випадку невдачі фірми підприємець втрачає все своє майно. І навпаки, успіх фірми - це його збагачення, зростання престижу, вагомості в суспільстві - це нові можливості діяльності.

Четвертий тип - підприємець-менеджер, людина високої кваліфікації, широких спеціальних та загальних знань, що сьогодні, до речі, є найціннішим капіталом. Він не має ні власного, ні орендованого майна, працює за наймом на великих фірмах, здійснюючи управління ними. Найвідоміші фірми "Дженерал моторз", "Міцу-бісі", "ІБМ" своїми успіхами зобов'язані саме таким підприємцям-менеджерам, створеній ними культурі менеджменту.

Підприємець - це ринковий суб'єкт, який здатний організувати, укласти угоду, уладнати справу, створити щось нове. В широкому розумінні підприємцем часто називають людину, яка вміє щось організувати, створити і т.д., тобто діє в інтересах досягнення головної мети - отримання максимального прибутку.

У такому розумінні підприємництво почало зароджуватися ще в середні віки. Спочатку підприємцями були купці, потім люди, які створювали кустарні виробництва, мануфактури і т.д.

У період промислового перевороту наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. підприємцями стають переважно фабриканти.

Термін "підприємець" введено в науковий оборот ще на початку XVIII ст. французьким вченим Р.Кантіллоном. Головною відмінною ознакою підприємця є ризик. Треба відмітити, що ризик підприємця і ризик взагалі - поняття різні. Ризик взагалі, тобто ризик, що супроводжує кожну людину все життя, можна певною мірою попередити, знизити, застрахувавшись від травм, нещасних випадків страхуванням майна тощо. Підприємницький ризик, на відміну від ризику взагалі, не страхується.

Підприємцем Кантіллон вважав людину, яка бере на себе відповідальність, йде на ризик, приймаючи рішення про організацією нового підприємства, розробку нової ідеї, застосування нової технології, випуск нового виду продукції, послуги тощо. А.Сміт вважав, що підприємець - це власник, котрий зважується ризикувати заради реалізації якої-небудь комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організує виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б.Сея, підприємець - це економічний агент, який комбінує фактори виробництва.

Підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва товару чи послуги, які обіцяють бути прибутковими. Він вирішує важке завдання - прийняття рішення в процесі ведення підприємництва. Підприємець реалізує свій діловий інтерес (отримання прибутку) завдяки новаторству, вводячи на комерційній основі нові виробничі технології, нові форми організації бізнесу, нові товари. Крім того, його діловий інтерес реалізується через ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але і вкладеними коштами. Ризик супроводжує підприємця все його життя.

Й.Шумпетер, Ф.Хайєк вважали підприємця своєрідним соціально-психологічним типом господарника, для якого головне - аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей.

Підприємець - це не тільки професія, але і певний специфічний стан людини з певними нахилами, сформованими комбінацією соціальних сил і соціальних обставин. Він формувався в процесі практичної діяльності. В сучасних умовах одних природних даних для ефективної підприємницької діяльності недостатньо. Сучасний підприємець повинен мати достатньо ґрунтовні знання з багатьох галузей знань: економіки, менеджменту, права, технології тощо, які він може набути у спеціальних висококласних вищих навчальних закладах.

Й.Шумпетер у праці "Теорії економічного розвитку" звертає увагу на те, що підприємець - це той бізнесмен, який робить не те, що роблять інші, і не так, як роблять останні. Це має принципове значення.

Справа в тому, що в повній мірі невизначеність і, відповідно, ризик мають місце не тоді, коли підприємець діє за усталеними і апробованими правилами і нормами, у повній відповідності з буквою закону і підручника, а коли він поступає всупереч традиціям, усталеним нормам, коли вирішує вибрати нове поле діяльності або новий, незвіданий іншим напрям. Так у свій час поступив Б.Гейтс, зайнявшись розробкою і випуском програмного забезпечення для персональних комп'ютерів, і з часом став одним із найбагатших людей США.

Підприємців можна згрупувати не тільки стосовно їх ставлення до власності, але й стосовно мотивації їх діяльності. За цим критерієм підприємців можна підрозділити на такі чотири групи. Першу групу представляють ті підприємці, які переважно у своїй діяльності застосовують тривіальні рішення і тривіальні способи їх реалізації. І лише у "поворотні" моменти своєї діяльності з метою виживання приймають кардинальні рішення і реалізують їх не так, як решта бізнесменів. Мотивацією їх діяльності однозначно є максимізація прибутку. Отримання прибутку для них виступає засобом поліпшення умов свого життя, у першу чергу матеріальних.

Наступну сходинку посідають люди досить ініціативні, але вони знаходяться в рамках традиційного мислення. Вони не спроможні в повній мірі критично осмислити досвід попередніх поколінь. Проявляючи ініціативу, вони переважно керуються відомим медичним правилом: не нашкодити. Це правило прийнятне в медицині, коли на карту ставиться життя людини і ризик обмежений, але в підприємництві воно приносить шкоду. У цієї групи підприємців мотивація дещо інша, ніж у першої групи. У них уже є, нехай навіть у зародковому стані, невеликий елемент іншої мотивації-забезпечення самовираження, внутрішнє задоволення своєю діяльністю.

Наступний щабель ієрархії посідають підприємці, для яких органічною потребою є розробка абсолютно нетрадиційних рішень та реалізація їх нетрадиційними способами і засобами. Мотивація їхньої діяльності не зводиться до забезпечення максимального прибутку. Не менш важливим для них є отримання задоволення від своєї діяльності, жадоба боротьби, перемога над конкурентами, прагнення до влади і нерідко доброчинство.

Четвертий найвищий щабель посідають підприємці, які є супер-елітою бізнесу. Забезпечення максимального прибутку для них не служить безпосередньою метою, це для них пройдений етап. Вони, як ділові люди, здібні, талановиті і настільки утвердились у своєму становищі, що для них вирішення завдання максимізації прибутку не представляє особливих труднощів. Для них головним є інше, що можна виразити двома основними положеннями: 1. Сама підприємницька діяльність є вираженням їхньої сутності, їх нормальним станом. Інакше вони не можуть. 2. їх підприємницька діяльність - це постійне самовираження, пізнання нового, невідомого, постійні відкриття. Разом з тим це і задоволення від жадоби боротьби з конкурентами за нові ідеї, за їх реалізацію, за суспільне визнання. Крім того, це і ненаситна боротьба за владу. Одне усвідомлення того, що влада у тебе в руках, для суперелітних підприємців є гідною платою за щоденну виснажливу працю, за відмову від загальноприйнятих звичних задоволень, за відмову від поліпшення умов свого життя.

Таким чином, мотивація при переході від однієї до іншої групи підприємців поступово змінюється, ускладнюється, але за всіх обставин її ядром залишається отримання максимального прибутку. Підприємництво для всіх його груп є не тільки професією, але і способом самореалізації.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим прагне розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:

по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та мобілізовувати здатність інших людей для творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

по-друге, підприємець може краще працювати на "споживача". Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, але й з майбутніх потреб. При цьому підприємець не просто слідує за потребами споживачів, він активно формує ці потреби і спрямовує суспільне виробництво на їх задоволення.

по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу.

Завдяки праці підприємців задоволення суспільних потреб досягається найефективнішим способом. Тому не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого ворога. Тому і не дивно, що значний корпус підприємців в Україні представлений офіцерами, які вийшли у відставку чи запас.

Американська фірма "Акбер енд компані", досліджуючи "профіль підприємця", визначила такі його основні характеристики:

- готовність до пошуку нових можливостей та ініціативність;

- наполегливість у подоланні перешкод;

- готовність до ризику, до ситуації "виклику";

- орієнтація на ефективність виробництва та якість продукції;

- рішучість та відповідальність;

- цілеспрямованість;

- прагнення бути поінформованим;

- чіткість, планомірність у роботі;

- здатність переконувати людей та налагоджувати контакти;

- незалежність і впевненість у собі.

Виходячи із зазначених характеристик, можна вважати, що підприємець - це людина, яка має організаторські здібності, вміє починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, прагне до нового, незвіданого, зважується на ризик, долає протидію середовища. Реалізація цих здібностей визначає зміст підприємництва. Визначення сутності підприємництва дано у Законі України "Про підприємництво". Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, наданню послуг і заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Нерідко підприємництво називають бізнесом. Ці поняття близькі, але не тотожні. Бізнес (від англ. вusiness- комерційна діяльність, справа, заняття) являє собою будь-яку господарську діяльність, що має своєю метою отримання прибутку або дає іншу вигоду. Підприємництво - це такий вид бізнесу, який пов'язаний з виробництвом чогось нового (товарів, послуг) з новаторством, яке пов'язане з ризиковим вкладанням своїх коштів, а отже, взяттям на себе особистого ризику.

Підприємництво ототожнюють також з комерційною діяльністю. Комерційну діяльність можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні комерційна діяльність - це одна з форм бізнесу, яка пов'язана безпосередньо з реалізацією продукції, зі сферою торгівлі, з уже виробленим продуктом. Його зусилля спрямовані на пошук нових ринків, нових способів доведення продукту до споживача.

У вузькому розумінні комерційна діяльність - це частина будь-якого бізнесу, яка стосується укладення торговельних угод ( кожна фірма має свій комерційний відділ).

Таким чином, підприємницька діяльність, бізнес-діяльність, комерційна діяльність тісно між собою пов'язані, відзначаються спільністю та деякими відмінностями. Основне що їх об'єднує - це те, що вони представляють своєрідний вид трудової діяльності, метою якої є отримання прибутку. Підприємницька діяльність - це діяльність підприємця. Він є її центральною фігурою. Тому результати підприємницької діяльності визначаються, в першу чергу, підприємцем, тими ознаками, які йому притаманні, та рівнем їх розвитку. Можна навести сотні прикладів, коли підприємства виробляють один і той же вид продукції, знаходяться в одному правовому полі, але мають різні результати. Те ж саме можна сказати і про результати роботи торговельних підприємств. В Україні у 2006 р. 30,6% торговельних підприємств і підприємств з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; 35,8% готелів та ресторанів вважалися збитковими.

Поняття "підприємець" близьке такому економічному поняттю, як "господар". Адже господар - лише той, хто намагається примножити багатство і заради цього сам займається підприємницькою діяльністю або доручає цю справу іншому, хто може краще за нього виконати цю роль. Збіг понять власника й підприємця характерний, передусім, для дрібного підприємництва. У великому бізнесі, як правило, відбувається відособлення власника і підприємця. Керівник підприємства, який виконує підприємницькі функції, може і не бути власником. В основі розмежування функцій власника й підприємця лежить відокремлення капіталу-функція від капіталу-власності.

Сутність підприємництва виявляється у таких його функціях: творчій, ресурсній, організаційній.

Творча функція проявляється у сприянні генерувати та реалізовувати нові ідеї, техніко-економічні та наукові розробки, проекти, пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації для виробництва товарів чи послуг, його націленості на їх найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, технології, організації та управління.

Організаційна функція підприємництва виявляється у забезпеченні поєднання ресурсів виробництва в оптимальному співвідношенні та у здійсненні повсякчасного контролю за їх використанням.

Реалізація цих функцій та подальший розвиток підприємництва може здійснюватися лише за певних конкретних умов.