Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 4. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ ПІСЛЯВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Кожний економічний цикл і, відповідно, криза є індивідуальні і історично неповторні за своїми характеристиками. Так, економіка США за 1854-1982 рр. пережила 30 циклів. Тривалість кожного з них в середньому становила дещо більше 4-х років. Але кожний цикл відрізнявся тривалістю періоду кризи (стиснення) і періоду піднесення (розширення). Стиснення тривало в середньому 18 місяців, а розширення - 33 місяці. Виявилася чітка тенденція скорочення періоду стиснення і збільшення періоду розширення.

У 1854-1919 рр., коли відбулося 16 циклів, стиснення (криза) тривало в середньому 22 місяці, а розширення - 27 місяців.; у 19191945 рр. (6 циклів), відповідно, - 18 і 35 місяців; у 1945-1982 рр. (8 циклів) - 11 і 45 місяців. Ця тенденція властива і циклам мирного часу.

У мирні роки економіка США пережила 25 циклів. Середня тривалість стиснення становила 19 місяців, а розширення тривало 27 місяців; відповідно, у 1854-1919 рр. таких циклів було 11 і середня тривалість стиснення дорівнювала 22 місяцям, а розширення - 24 місяцям, у 1919-1945 рр. (п'ять циклів) стиснення тривало в середньому 20 місяців, розширення - 26 місяців, у 1945-1982 рр. (6 циклів) середня тривалість стиснення становила 11 місяців, розширення - 34 місяці. Після кризи 1990-1992 рр. економічне піднесення тривало до 2001р.

Як бачимо, середня тривалість періоду стиснення економіки в мирні роки і в цілому з урахуванням криз, що припадали на роки, коли США вели війни, фактично не відрізняється. Тривалість періодів розширення в циклах мирного часу є коротшою.

Таким чином, першою особливістю економічних циклів другої половини ХХ століття порівняно з економічними циклами попереднього періоду є скорочення фази спаду виробництва. Так, у 18541938 рр. економіка США знаходилась у фазах спаду виробництва 45% всього календарного часу, а у 1945-1989 рр. - лише 26%.

Іншою особливістю є зменшення амплітуди коливань обсягів виробництва відносно тренду - зменшилися зростання у фазі піднесення і падіння у фазі спаду. Так, якщо зростання ВВП США у фазі піднесення у 1919-1938 рр. становило 30,1%, то у 1948-1982 рр., 20,9%, а його скорочення у фазах спаду у ці періоди зменшилось з 14,1 до 2,5%. Спад 1990-1991 рр. продовжувався майже 9 місяців і привів до скорочення реального ВВП всього на 1,4%. Цей спад був більш короткий і більш помірний, ніж два попередніх спади 1973-1975 рр. і 1981-1982 рр. Перша економічна криза в ХХІ ст., яка охопила економіку США та інші високорозвинені країни, у 2001-2002 рр. була також досить помірною. Темп приросту реального ВВП у 2001 р. становив 0,3% порівняно з 3,6% у середньому за 1993-2000 рр. У 2001 р. приріст реального ВВП зменшився на 2,9 відсоткових пункти порівняно з 2000 р., але падіння темпів не привело до абсолютного зменшення виробництва, тобто до від'ємної позначки. У наступні роки економіка США увійшла у фазу розширення. У 2002 р. приріст ВВП становив 2,2%, у 2003 р. - 4,4% , у 2004р. - 3,7%.

Характер криз економіки США у ХХ ст. розкривають дані таблиці 18.2.

Таблиця 18.2

Характер криз економіки США

Циклічність розвитку економіки по-різному впливає на стан різних галузей. Від спаду найбільше страдають галузі, що виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування. Це пов'язано з тим, що в періоди економічних труднощів люди схильні відкладати на майбутнє придбання таких товарів, віддаючи перевагу збереженню грошей і їх використанню для задоволення більш насущних потреб. У цьому разі падіння попиту на дорогі продукти призводить до скорочення виробництва і зайнятості у відповідних галузях.

Таким чином, спостереження за ходом циклів показує, що в сучасних умовах картина циклу суттєво модифікується. Однак характер модифікації не обмежується лише зміною тривалості і глибини економічних коливань. Змінюється сама конфігурація циклу, його відтворювальні функції, що суттєво відрізняє теперішній цикл від класичного циклу, тобто від циклу вільної конкуренції. У класичного циклу, як відмічалося, початковою і ключовою циклоутво-рюючою фазою була криза. Вона була не лише формою тимчасового розв'язання суперечностей ринкової економіки, але й умовою прогресивного оновлення основного капіталу, зменшення витрат виробництва, оновлення і поліпшення якості, а також конкурентоспроможності продукції. Свою "очищувальну" функцію класична криза виконувала головним чином за допомогою механізму цін. Зниження цін на товари і фактори виробництва служило основою для встановлення нових цінових пропорцій. Пристосування до них здійснювалося, в першу чергу, в процесі знецінення основного капіталу. Коли відбувалося масове оновлення основного капіталу, ціни знову підвищувались.

Зміна конфігурації економічного циклу в другій половині ХХ ст. пов'язане з дією таких факторів:

а) монополізацією ринків;

б) державним регулюванням економіки;

в) науково-технічним прогресом;

г) глобалізацією (інтернаціоналізацією) виробництва.

Вплив монополізації проявляється в тому, що падіння виробництва відбувається при збереженні монопольно високих цін. Спостереження показують, що жодна післявоєнна криза (крім 1948-1949 рр.) не супроводжувалась зниженням цін. Підвищення рівня цін йде від кризи до кризи, від одного до другого циклу.

Оскільки ціни не знижуються, то фірми мають можливість отримувати прибутки навіть за умови скорочення обсягу виробництва. В той же час збереження високого рівня цін утруднює процес оновлення основного капіталу. Тому в сучасних умовах криза не може до кінця виконати свою "очисну" функцію, не стає вихідним пунктом масового оновлення техніки і технології, а значить, не сприяє звільненню економіки від старого виробничого апарату.

Вперше помітний вплив монополістичної структури ринків на цикл проявився у 1929-1933 рр., коли наступне за депресією пожвавлення не перейшло у фазу піднесення, і у 1938 р. економіка США скотилась у нову кризу.

Досвід Великої депресії і наступні післявоєнні кризи показують, що монополії, підірвавши стару ринкову форму циклу, особливо механізм виходу з кризи, не змогли самостійно справитись з породженими ними проблемами. Це вимагало втручання держави, яка вперше стала використовувати антициклічне регулювання саме в 30-і роки. Правда, як і передбачав Дж.Кейнс, це втручання було запізнілим і неадекватним, через що цикл був перерваний новим спадом.

Регулювальна роль держави проявляється в тому, що в антици-клічних цілях вона використовує, перш за все, бюджетну політику. Під час кризи для стимулювання зростання виробництва вона різко збільшує замовлення приватним фірмам, а також державне будівництво.

Держава активно використовує також податкові важелі. У період кризи з метою стимулювання підприємців збільшувати інвестиції, а домогосподарств, відповідно, попит на споживчі товари, держава у законодавчому порядку знижує податкові ставки, в періоди піднесення з метою недопущення "перегріву" економіки - їх збільшення. Ці методи отримали назву стабілізаційної політики.

Одним із важливих важелів регулювальної політики держави є застосування методу прискореної амортизації основного капіталу, що означає включення в амортизаційні відрахування не тільки вартості, еквівалентної фізичному і моральному зносу засобів праці, але й частини прибутку. Таке завищення амортизаційних відрахувань веде до збільшення у підприємств власних джерел фінансування капітальних вкладень, прискоренню процесу оновлення знарядь праці.

Іншим інструментом антициклічного регулювання держави є застосування кредитної політики, яка здійснюється за допомогою зміни облікової ставки, тобто відсоткової ставки, яку бере Національний банк при наданні кредитів комерційним банкам. Зниження облікової ставки веде до зниження відсоткових ставок по всіх кредитах, у тому числі і по споживчому, і таким чином сприяє збільшенню інвестицій і розширенню продажу товарів у кредит, що стимулює зростання виробництва.

На характер економічних циклів суттєвий вплив має науково-технічний прогрес (НТП) Всезростаючі темпи НТП зумовлюють прискорення оновлення основного капіталу, яке спостерігається на всіх фазах циклу, включаючи і фазу кризи. На відміну від ХІХ ст. і першої половини ХХ ст., коли оновлення основного капіталу здійснювалося через певні проміжки часу, нині воно здійснюється постійно, оновлення основного капіталу носить плинний характер. Це, у свою чергу, спричинюється різною тривалістю життя різних елементів основного виробничого капіталу, споживчих товарів довгострокового користування, а також зростанням частки сфери послуг в економіці країни. В результаті надвиробництво товарів, як характерна риса кризи, змінюється надвиробництвом капіталу і хронічним недовантаженням потужностей. Це веде до розмивання класичної, пофазної динаміки циклу і циклічного характеру відтворення в цілому.

Неабияку роль у формуванні змісту і характеру розвитку економічного циклу відіграє військово-промисловий комплекс. При цьому він по-різному впливає на економічний процес у тих країнах, де його частка у ВВП є незначною, і в тих, де вона велика. Разом з тим відмітимо, що економічна наука ще не здійснила всебічного аналізу впливу військово-промислового комплексу, мілітаризації економіки в цілому на характер розвитку економіки країни. Але незаперечним залишається одне, що непродуктивне використання все більшої маси обмежених матеріальних і людських ресурсів не може не позначатися на динаміці цивільних галузей і економіки країни в цілому.

Короткі економічні цикли

На відміну від циклів середньої тривалості, що відображають функціонування основного капіталу, матеріальною основою коротких циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері обігу фінансових активів. Граничними пунктами коротких циклів є фінансові кризи, останній з яких відбувся у 1997-1998 рр., охопивши країни Південно-Східної Азії, прокотившись по Японії, Південній Кореї, Росії, зачепивши Україну. Малі цикли накладаються на середні. Але при цьому криза малого циклу може накладатися на кризу середнього циклу, поглиблюючи останню, або може не збігатися з нею. В першому випадку малі цикли є складовим елементом економічної кризи, а в другому - розвиваються на основі іманентних суперечностей грошово-кредитної системи, зокрема порушення рівноваги, що формується на монетарному та фінансовому ринках.

Грошові кризи виявляють себе як кризи платіжних коштів, позичкового капіталу і як кризи грошового обігу. Вони починають формуватися в періоди масового оновлення основного капіталу, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення економічного циклу, коли все швидше зростає попит на гроші. Наслідком цього є збільшення кредитної заборгованості суб'єктів ринкової економіки, злет банківського відсотка, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск інфляції, біржові потрясіння. Історична практика свідчить, що грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно через 3-4 роки після кризи середньострокового циклу. У цьому випадку середньостроковий цикл розпадається на складові - малі економічні цикли.