Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 1. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ВІДТВОРЕННЯ

Глобальні структурні зрушення у світовій економіці, масштабна трансформація інституційних основ світового ринку, розвиток інтеграційних процесів, що мають на меті створення єдиних планетарних механізмів з універсальною системою регулювання, впродовж останніх двох десятиріч привели до усвідомлення світовим співтовариством необхідності формування якісно нових соціальних, ресурсних, екологічних та інших критеріїв і стандартів. Відбувається бурхливий розвиток ринку знань, постійно зростає роль наукомістких технологій, система пріоритетів розвитку науки і техніки спрямована на капіталізацію витрат, що вкладаються в людину.

Для визначення тенденцій людського розвитку, закономірностей функціонування ринку праці, проблем зайнятості та безробіття необхідно проаналізувати основні економічні категорії, що безпосередньо відносяться до сфери діяльності людських ресурсів. Еволюція наукової думки свідчить про поступове зміщення пріоритетів суспільного розвитку від матеріального добробуту людини до забезпечення гармонійного її розвитку. Поступово економічна наука почала визнавати пріоритетність проблем забезпечення людського розвитку як "мети багатства" (А.Маршалл).

Введення Т. Шульцем до наукового обігу категорії людського капіталу як сукупності знань та кваліфікацій, що виконують функції засобів виробництва та предметів тривалого користування, сприяло розвитку концепції людського капіталу. Нагромадження цього капіталу відбувається, насамперед, за рахунок вкладення інвестицій у набуття знань та кваліфікацій шляхом отримання освіти, забезпечення належної охорони здоров'я. Це, відповідно, створює умови для розвитку фізичних та інтелектуальних здібностей людини та їх всебічної реалізації.

Зміна технологічних укладів супроводжувалася зміною ролі людини у суспільстві, сприяла формуванню ставлення до людського капіталу як дієвого чинника економічного зростання. Теорія розвитку людських ресурсів, що передбачала необхідність врахування проблем демографії, охорони здоров'я, зайнятості, освіти, професійної підготовки та перепідготовки, доходів населення, стала закономірним етапом еволюції концепції людського розвитку. Ця концепція визначає як мету забезпечення сталого зростання якості життя населення, можливостей жити довго і не хворіти, мати доступ до нагромаджених людством знань тощо. Основними інструментами оптимізації зв'язку між економічним зростанням і людським розвитком, згідно з цією концепцією, є, насамперед: збільшення інвестицій в освіту, охорону здоров'я, професійну підготовку з метою реалізації здібностей людини; забезпечення справедливого розподілу доходів; збалансування соціальних витрат та зміцнення економічної бази соціальної сфери; розширення можливостей людей здійснювати вибір у політичній, соціальній та економічній сферах.

Важливим аспектом дослідження стану розвитку людського капіталу виступає аналіз демографічних проблем як основи забезпечення відтворення населення країни.

§ 1. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ВІДТВОРЕННЯ

Населення (народонаселення) - це сукупність людей, що проживають у межах певної території (регіону, країни, континенту). Демографія (наука про населення) вивчає процеси народжуваності та смертності, закономірності змін цих подій, створення та розпад сімей (шлюби та розлучення), зміни місця проживання (міграція), що безпосередньо впливають на відтворення населення.

Відтворення населення - це процес постійного та безперервного оновлення людських поколінь, що відбувається у конкретних історичних умовах, у соціально-економічному та природному середовищі; це - єдність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких свідчить про кількісні та якісні зміни населення. Наслідком процесів відтворення, які відбуваються за певних конкретно-історичних умов, є формування складу населення за віком, статтю, місцем проживання, шлюбним станом.

У процесі відтворення населення розрізняють чотири основні різновиди руху населення, який визначається особливостями зміни його кількісних та якісних характеристик: природний, механічний

(міграційний), соціальний та економічний. Інформація про природний та міграційний рух населення отримується з двох основних джерел. По-перше, це дані переписів населення, які проводяться методом опитування за місцем проживання з метою отримання відомостей про чисельність, склад, місце проживання населення. Згідно з цими даними визначається чисельність та склад наявного (яке перебуває на визначений момент на даній території) та постійного (яке постійно мешкає у даному населеному пункті) населення. Другим джерелом інформації про природний та міграційний рух населення є поточний облік, який здійснюється на основі обліків актів громадянського стану (народження, смерті, шлюби і розлучення) та документів, що реєструють переїзди громадян.

Природний рух населення характеризується процесами народжуваності, смертності, шлюбності та розлучень. Демографічна ситуація в країні може бути охарактеризована на основі визначення спеціальних демографічних коефіцієнтів.

Для характеристики вікової структури населення використовується коефіцієнт демоекономічного навантаження, що розраховується як співвідношення населення молодшого та старшого від працездатного віку (дітей та літніх людей) і працездатного. Країни з високою народжуваністю характеризуються найвищими коефіцієнтами навантаження внаслідок утримання високої частки дітей у населенні (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні загальний коефіцієнт демоекономічного навантаження становив 73%) (рис. 19.1).

Для характеристики інтенсивності процесів відтворення населення використовують коефіцієнти народжуваності, смертності, шлюбності, розлучуваності, прибуття та вибуття населення. Коефіцієнт народжуваності розраховується як співвідношення кількості народжень і середньої чисельності жінок у дітородному віці 15-49 років.

Аналогічним чином розраховуються коефіцієнти смертності, прибуття та вибуття. Сучасний рівень народжуваності забезпечує лише половину того, що необхідний для простого відтворення населення, тобто для заміни покоління батьків тією ж чисельністю покоління дітей. Сумарний показник народжуваності зменшився з 1,9 дитини у розрахунку на 1 жінку в 1989 році до 1,2 - у 2005 році. Негативним чинником впливу на людський потенціал країни є високий

Рис. 19.1. Динаміка зміни демографічної структури населення за ознакою

працездатності

Джерело: Рівень освіти населення України (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року). Держкомстат України За ред. О.Г.Осауленко. - ДП "Інформаційно-аналітичне агентство", 2003. - - Видавництво "ІНФОДИСК", 2003. - С. 13-17; Розподіл постійного населення України за статтю та віком (станом на 1 січня 2007 р.). Статистичний збірник. - Державний комітет статистики, 2007. - С. 8-9.

рівень смертності чоловіків у працездатному віці (внаслідок хвороб системи кровообігу та зовнішніх дій).

Зміни чисельності та складу населення відбуваються в результаті міграційного руху населення (просторового переміщення населення зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час), викликаного різними причинами політичного, економічного та релігійного характеру. Найважливішою ознакою міграції є перетинання адміністративних кордонів, залежно від чого розрізняють зовнішню (пов'язану з перетином державного кордону) та внутрішньодержавну (що відбувається у межах держави) міграції.

Таблиця 19.1

Обсяги внутрішньодержавної та зовнішньої міграції у 1995-2006рр.

тис. осіб

За територіальною ознакою розрізняють міграцію міського та сільського населення, міжміську міграцію, міграцію у межах сільської місцевості, міграцію у межах "місто - село". Виокремлюють також внутрішньообласну та міжобласну, міжрайонну та внутріш-ньорайонну міграції.

За тривалістю переміщень робочої сили розрізняють постійну (незворотну) міграцію, що характерна, насамперед, для переміщень сільських жителів до міст, міжконтинентальну міграцію та зворотну міграцію - викликані роботою за контрактом або навчанням переїзди.

За способом реалізації міграція розподіляється на організовану (за сприянням державних, приватних або громадських структур) та неорганізовану (індивідуальну), що здійснюється без організаційної та матеріальної підтримки установ.

За мотивами переїзду міграція розподіляється на трудову (міграцію кваліфікованих працівників та міграцію некваліфікованої робочої сили), навчальну та міграцію біженців та вимушених переселенців (рис. 19.2).

Для оцінки масштабів міграції використовуються такі показники:

o потік міграції по прибуттю - чисельність прибулих;

o потік міграції по вибуттю - чисельність вибулих;

o міграційний оборот - сума прибулих та вибулих, або загальна чисельність осіб, що змінили місце проживання;

o сальдо міграції - різниця між чисельностями прибулих та вибулих, або результативність міграційного руху.

Згідно з класифікацією В.Бенінга, виділяється чотири основних типи міграції:

Рис. 19.2. Види міграцій

o міграція кваліфікованої та напівкваліфікованої робочої сили для тимчасової роботи за контрактом;

o міграція для постійної роботи за кордоном з метою створення робочих місць;

o переміщення менеджерів і професіоналів у рамках транснаціональних корпорацій;

o міграція з метою отримання професійної освіти, що організується більш розвиненими країнами з метою просування на зарубіжні ринки технологій, устаткування, методів управ-ління¹.

Масштаби міграції (еміграції) населення залежать від стану економічного розвитку країни, соціальної та політичної стабільності, виваженості етнічної та тендерної політики.

Соціальний рух населення проявляється через зміну освітньої, професійної, національної та інших структур населення внаслідок дії зовнішніх та внутрішніх чинників; це перехід людей з одних соціальних груп до інших, що призводить до зміни їхніх соціальних ознак. Економічний рух населення, обумовлений економічними чинниками, призводить до зміни його трудової активності та відповідного збільшення / зменшення ресурсів для праці.

Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення, взаємопов'язані між собою, визначають зміну кількісних та якісних характеристик населення.

Основними типами відтворення, характерними для природного руху населення, є традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний) типи.

Для традиційного типу відтворення характерні високий рівень нерегульованої народжуваності та високий рівень смертності, обумовлені недостатнім розвитком медицини, утримання низького рівня життя. Сучасний тип відтворення, який виникає в результаті прискорення темпів економічного розвитку, підвищенням рівня життя населення, прогресу у сфері освіти та охорони здоров'я, характеризується збільшенням середньої тривалості життя, зниженням рівня смертності, зростанням частки людей старшого віку у структурі населення.

Існує три режими відтворення населення: розширене, просте та звужене.

Для розширеного відтворення характерне перевищення народжуваності над смертністю, що, відповідно, результується у природному прирості населення. Просте відтворення населення означає практично незмінну кількість населення, яка формується в результаті однакових темпів народжуваності та смертності. Звужене відтворення (депопуляція) характеризується переважанням показників смертності над показниками народжуваності, що призводить до абсолютного зменшення кількості населення.

Україна, як і більшість європейських країн, переживає процеси депопуляції та старіння населення, передумови яких були закладені ще у 60-х роках минулого століття. Однак демографічна ситуація в Україні характеризується загостренням демографічної кризи, обумовленої як впливом загальносвітових тенденцій постаріння, депопуляції, так і погіршення якісних характеристик населення в ході трансформаційних змін суспільства. Демографічний базис сучасного трудового потенціалу України формується під впливом критично низького рівня народжуваності, скорочення чисельності населення у працездатному віці та зростання частки старших вікових груп у його структурі.