Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 3. МОДЕЛЬ РИНКУ ПРАЦІ

Трудовий потенціал як демоекономічна категорія та інтегральна характеристика якості населення відображає сукупність демографічних, соціальних та інших характеристик і якостей трудоактивного населення, що реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу, трудових відносин та суспільної діяльності. Кількісним відображенням наявного трудового потенціалу у певний період розвитку країни може служити чисельність економічно активного населення як сукупна пропозиція робочої сили.

Основними чинниками структурних зрушень у складі трудового потенціалу за час існування України як незалежної держави є, передусім, загальне скорочення демографічного потенціалу України, з одного боку, та зміна параметрів розвитку ринку праці, з другого.

Ринок як економічна категорія характеризує систему економічних відносин між продавцями та покупцями товарів і послуг, у процесі яких формується ринкова ціна на об'єкт обміну та відбувається перехід товару чи послуги до іншої власності. Враховуючи, що здатність до праці виступає своєрідним товаром, на ринку праці взаємодіють продавці (наймані працівники), які пропонують для продажу даний товар, та покупці (роботодавці), які купують цей товар, пропонуючи відповідні умови найму (за ціною).

Залежно від ступеня взаємодії основних складників механізму функціонування ринку праці - попиту, пропозиції та ціни робочої сили, - формується відповідний тип конкурентних відносин. Суб'єктами конкурентних відносин виступають як роботодавці, що конкурують між собою за висококваліфікованих, освічених працівників з високим рівнем конкурентоспроможності, так і працівники, які конкурують між собою за обмежену кількість робочих місць з відповідними функціональними характеристиками, прийнятними умовами найму та оплати праці. Роботодавці, формуючи обсяги попиту на робочу силу, та наймані працівники, забезпечуючи контроль над її пропозицією, зацікавлені у посиленні конкуренції між представниками протилежних сторін.

Конкуренція на ринку праці (з позицій попиту) проявляється, насамперед, через посилення змагальності між роботодавцями за найм працівників високого рівня кваліфікації. При цьому у разі виникнення або зникнення надлишку попиту на робочу силу над її пропозицією рівень конкуренції між роботодавцями значно посилюється. Слід підкреслити, що конкурентні позиції роботодавців на ринку праці визначаються рівнем умов найму та оплати праці, що пропонуються найманим працівникам. При цьому цінова конкуренція проявляється, насамперед, через намагання роботодавців мінімізувати витрати на робочу силу.

Конкуренція на ринку праці (з боку пропозиції) як спроба досягнення винагороди шляхом відсторонення чи випередження суперників, які прагнуть досягнути ідентичної мети, означає суперництво у сфері зайняття кращих, більш високооплачуваних робочих місць. Конкуренція індивідів являє собою один із методів регулювання та, відповідно, розподілу робочої сили та робочих місць на ринку праці. Перевищення обсягів пропозиції робочої сили над попитом, що призводить до дефіциту нових робочих місць на ринку праці, обумовлює загострення суперництва між працівниками.

§ 3. МОДЕЛЬ РИНКУ ПРАЦІ

Модель ринку праці досконалої конкуренції, на якому оперує безліч покупців та продавців послуг робочої сили, які мають вільний доступ до отримання інформаційних послуг про стан ринку праці, обсяги попиту та пропозиції, вважається найбільш абстрактною моделлю. Зайнятість на ринку праці при цьому регулюється єдиною ставкою оплати праці. Разом з тим, більш ефективне використання робочої сили роботодавцем дозволяє йому отримувати споживчий надлишок від її використання, та, відповідно, більш високо оцінювати її витрати.

В умовах збереження єдиної ставки оплати праці ціна послуг робочої сили стає об'єктом конкуренції між представниками однієї професії та фахівцями приблизно однакового рівня кваліфікації, в результаті чого забезпечується відкритість ринку робочих місць для конкуренції. У даному разі виграшними стають цінові переваги, оскільки в ході конкурентної боротьби перемагає фахівець, який пропонує свою робочу силу дешевше. Це обумовлено тим, що роботодавець може без зусиль найняти іншого працівника, оскільки товари на цьому ринку взаємозамінні.

Однак оскільки в реальному економічному середовищі модель досконало конкурентного ринку у чистому вигляді практично не існує, не може існувати єдиного рівня оплати для представників тих чи інших професійно-кваліфікаційних груп. Наймаючи фахівців на ринках, наближених до моделі досконалої конкуренції, роботодавці оплачують їх послуги у відносно широкому діапазоні. Причому вибір ставки залежатиме, насамперед, від стратегії підприємств: у разі успішної маркетингової стратегії підприємство матиме змогу вибирати верхню ставку цього діапазону, тоді як погіршення результатів господарської діяльності призведе до відповідного зниження ставки оплати праці.

В умовах монопольного ринку праці, який характеризується збереженням привілейованого стану окремих суб'єктів ринку праці, монополісти використовують своє становище для отримання певних вигод. Монопольне становище фахівців на ринку праці проявляється через можливість професіоналів-універсалів диктувати роботодавцю відповідні вимоги до умов їхньої зайнятості. Причому утримання монопольного становища притаманне не тільки окремим індивідам, але й трудовим колективам підприємств через збереження їх відносної економічної відособленості, яка в подальшому може посилюватися по ходу зміцнення позицій профспілок на даних підприємствах.

Разом з тим розширення можливостей професійного зростання окремих груп працівників (через існування особистісних особливостей функціонування індивідуальної робочої сили) забезпечує їх трудовим функціям унікальний характер, що обумовлює їх монопольне становище у відповідному сегменті ринку праці. Важливе місце у процесі розвитку трудового потенціалу працівника, поряд з трудовими навичками, має наявність відповідних психофізіологічних якостей, які дозволяють працівнику порівняно швидко приймати творчі управлінські рішення.

Водночас необхідно розмежовувати природну монополію, яка передбачає забезпечення умов для рівноправної конкуренції працівників з боку пропозиції робочої сили, та штучно створену монополію як результат використання певних економічних та позаекономічних методів господарювання. Наслідком цього розподілу виступає забезпечення стійких конкурентних переваг більш досвідченим фахівцям, які претендують на отримання вищої заробітної плати. Найбільш дієвим чинником досягнення монопольного становища на ринку праці, що дозволяє утримувати стійкі конкурентні переваги, виступає мотивованість працівника до підвищення рівня кваліфікації.

Модель монопсонії на ринку праці відзначається збереженням привелійованого становища роботодавця на ринку праці, обумовленого існуванням регіональних або професійно-кваліфікаційних обмежень реалізації попиту. Насамперед, це стосується обмеження можливостей найму працівників певними професійно-кваліфікаційними або регіональними рамками (зокрема, пред'явлення роботодавцем специфічного попиту на робочу силу певного рівня кваліфікації, монопольного використання окремими підприємствами вигідного географічного розташування). Домінуюче становище роботодавців на монопсонічному ринку праці обумовлює гнучкість його ставлення до продиктованої зовнішнім ринком праці ціни послуг робочої сили. Утримання ставок заробітної плати на нижчому рівні, ніж в умовах досконалої конкуренції, призводить до скорочення обсягів зайнятості на монопсонічних ринках у порівнянні з конкурентними. Відповідно, це значно ослаблює інтенсивність конкуренції, та в подальшому може призвести до погіршення якості найнятої робочої сили.

Двостороння монополія на ринку праці передбачає існування взаємозалежності між роботодавцями та працівниками, обумовленої обмеженістю обсягів пропозиції робочих місць. В умовах обмеженості фінансових можливостей розширення обсягів виробництва наймані працівники погоджуються на менш вигідні умови праці, оскільки їх працевлаштування досить ускладнене. Натомість, скорочення обсягів пропозиції робочої сили призводить до відповідного зростання потреби в представниках певних професій, які, використовуючи привілейованість свого становища, висувають підвищені вимоги до рівня оплати їхньої праці.

Неоднорідність професійно-кваліфікаційних якостей працівників та наявних робочих місць в умовах монополістичної конкуренції проявляється через існування міжпрофесійних відмінностей фахівців різних професій, збереження кваліфікаційної та регіональної специфіки трудової діяльності працівників. Разом з тим необхідно враховувати існуючу якісну неоднорідність робочих місць і професійно-кваліфікаційних особливостей найманої робочої сили та рівень вимог до працівників з боку роботодавців. При цьому слід виділяти як об'єктивні кваліфікаційні параметри робочої сили, так і суб'єктивні вимоги роботодавців, які пред'являються до працівників. Рівень суб'єктивних вимог роботодавців до найманої робочої сили та виділення якісних параметрів обумовлюють відповідну диференціацію робочої сили за певними ознаками.

В умовах монополістичного ринку праці можливості взаємозаміщення (ротації) працівників значно обмежені, оскільки низькокваліфіковані працівники не в змозі заміщувати більш кваліфіковану робочу силу (тобто суттєво обмежена взаємозамінність спеціалістів різної кваліфікації). Вузька спеціалізація суттєво обмежує можливості працевлаштування цих працівників за професією, що, відповідно, створює можливості для монополізації попиту на фахівців з боку роботодавців.

Послаблення тенденцій до монополізації ринку праці, обумовлених професійно-кваліфікаційними характеристиками робочої сили, безпосередньо пов'язане з тенденціями універсалізації працівників, що передбачає можливість швидко адаптуватися до нових умов трудової діяльності. Недостатній рівень професійно-кваліфікаційної мобільності значно обмежує функціональні можливості працівника, та, відповідно, загрожує ослабленням його конкурентних позицій в ході конкурентної боротьби за робочі місця. Натомість, високі адаптаційні можливості фахівців виступають необхідною передумовою зростання їх професійно-кваліфікаційної мобільності, що в подальшому сприятиме підвищенню рівня їх конкурентоспроможності.

Збереження в умовах перехідної економіки України елементів притаманної командно-адміністративній економіці надмірної монополізації державою сфери праці, яка проявлялася через обмеженість можливостей вибору сфер та режимів зайнятості, обумовило психологічну несприйнятливість певним контингентом економічно активного населення можливості роботи в умовах конкуренції.

Разом з тим в умовах стрімкого скорочення обсягів сукупного попиту на робочу силу, зменшенню якого сприяли розриви традиційних виробничих зв'язків між підприємствами, значне скорочення масштабів державного субсидування підприємств, зміна структури цін на фактори виробництва, відбулося різке загострення конкуренції на ринку праці. Інтенсивність конкуренції роботодавців та найманих працівників на ринку праці суттєво посилюється внаслідок активізації трансформаційних процесів у сфері зайнятості, які призводять до диверсифікації форм власності. Це обумовлює, насамперед, збільшення мотивованості працівників до отримання більш високого рівня оплати праці та роботодавців - до максимізації прибутків при мінімізації рівня витрат.

Ринкова інфраструктура як сукупність інститутів, які встановлюють контакти між суб'єктами ринку, базуючись на загальних правилах, законах та нормативних актах, забезпечує ефективне функціонування суб'єктів ринку праці. Взаємозв'язок ринкової інфраструктури та ринку праці проявляється через її вплив на сукупний попит на робочу силу (кількість та якість робочих місць); професійно-кваліфікаційний склад робочої сили; мобільність робочої сили (характер та інтенсивність вільного перерозподілу між галузями та регіонами); сприяння зайнятості населення. Зокрема, це стосується впливу на обсяги сукупного попиту на робочу силу, що, відповідно, збільшує конкуренцію між роботодавцями за кваліфіковану робочу силу. Попит формується роботодавцями залежно від стану розвиненості ринків виробів, капіталу та праці. Пропозиція робочої сили також залежить від розвиненості цих інститутів, оскільки вони визначають можливості вибору потенційних кандидатів на заміщення вільних робочих місць.

Ринок праці виступає своєрідним індикатором ефективності функціонування ринкової економіки та її інфраструктури, окремі інститути якої різнопланово впливають на функціональні складники ринку праці (попит, пропозиція та ціна послуг робочої сили). Сила конкуренції, яка безпосередньо залежить від ступеня взаємодії цих складників, варіюється під впливом функціонування інститутів ринкової інфраструктури, які, у свою чергу, сприяють розвитку або, навпаки, гальмують розвиток конкурентних відносин на ринку праці.

Виходячи з вищезазначеного, ринок праці у розширеному трактуванні - це система суспільних відносин, соціальних норм та інститутів, що забезпечує нормальне відтворення та ефективне використання робочої сили в результаті узгодження ціни та умов праці між роботодавцями та найманими працівниками. У вужчому трактуванні ринок праці може розглядатися як система соціально-економічних відносин між роботодавцями - власниками засобів виробництва - та найманими працівниками - власниками робочої сили - щодо задоволення попиту перших на робочу силу, а других - на робочі місця.

Інколи поняття ринку праці обмежують лише сферою працевлаштування тих людей, які у даний момент часу активно шукають роботу, що, відповідно, звужує сферу ринку праці до проблем лише безробіття. Загалом на ринку праці взаємодіють роботодавці (як власники засобів виробництва) та наймані працівники, які формують та узгоджують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Основними складниками ринку праці є сукупна пропозиція робочої сили, сукупний попит на робочу силу, вартість та ціна робочої сили.