Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 5. НЕПОВНА ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ

У контексті гнучкого ринку праці виділяється неповна зайнятість, якій властиві характерні риси нестандартної зайнятості. Неповністю зайнятими можуть вважатися лише особи найманої праці, якщо вони систематично працюють менше від нормативно визначеної тривалості робочого дня (тижня).

У трансформаційних економіках країн неповна зайнятість проявляється, насамперед, у формі адміністративних відпусток як альтернативи повному безробіттю, з одного боку, та результату неповного використання продуктивних сил суспільства. Іншою формою неповної зайнятості, яка застосовувалася в перехідній економіці України, було скорочення робочого часу (тижня). Однак більшість працюючих в умовах неповної зайнятості використовували вивільнений час не для відпочинку, а для роботи в іншому місці. Тобто поширення неповної зайнятості (на противагу вимушеній неповній зайнятості як альтернативи безробіттю) в Україні часто супроводжувалося розвитком вторинної зайнятості, що передбачала додаткову (вторинну) форму використання робочої сили вже залученого до трудової діяльності працівника, яка приносила додатковий дохід.

Загалом усі вищеперелічені форми нестандартної зайнятості, характерні для трансформаційної економіки України, застосовувалися для мінімізації наслідків стрімкого зростання безробіття. Серед найбільш важливих для компенсації негативних наслідків економічної лібералізації слід відзначити неформальну зайнятість. Неформальний сектор, згідно з Резолюцією МОП, визначається як сукупність виробничих одиниць, зайнятих виробництвом товарів та послуг з основною метою забезпечити роботою та доходом населення. Одночасно неформальний сектор став важливою формою адаптації до нових відносин для більшості населення, засобом економічного виживання для найменш підготовлених до переходу до ринкових відносин (пенсіонерів, сімей з дітьми, молоді, яка вперше виходить на ринок праці тощо). Про масштаби неформального сектора в економіці України свідчать такі дані: загальна чисельність зайнятих - 4,6 млн. осіб, з них - 54% мають повну загальну освіту, 12,7% - неповну вищу, 6% - повну вищу освіту. Галузевий розподіл зайнятого в неформальному секторі населення виглядає таким чином (рис. 19.5).

Рис. 19.5. Зайнятість населення віком 15-70 років у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності у 2005-2006 рр. (у % до всього населення, зайнятого у неформальному секторі)

Найбільш високою дотепер залишається частка зайнятих у аграрній сфері неформального сектора економіки (майже 72%), поступово збільшується частка зайнятих в будівництві. Однак у його нинішньому вигляді неформальний сектор навряд спроможний повною мірою виконувати функції довготермінового соціального амортизатора. Основна причина цього полягає у скороченні частки індивідуального і дрібного виробництва, у домінуванні торговельно-посередницької діяльності, яка не в змозі забезпечити ефективне господарювання та отримання стабільно високих доходів. Загалом цей сектор дотепер виконує функції буфера між зайнятістю та безробіттям.

Безробітні (за методологією МОП) - це особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які не мали роботи; активно шукали роботу або намагались організувати власну справу протягом обстежуваного періоду; були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Рівень безробіття (за методологією МОП) розраховується як відношення (у відсотках) кількості безробітних певної вікової групи до економічно активного населення (робочої сили) відповідного віку.

де Ві_и - рівень безробіття; и - кількість безробітних; Б - кількість зайнятих;

Б. - кількість економічно активного населення.

А

Необхідно зазначити, що функціонування ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і власників робочої сили, і її споживачів передбачає існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби цього резерву залежать від конкретних економічних і соціально-демографічних особливостей регіону. Штучна підтримка економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче призводить до зниження ефективності виробництва, інфляції попиту тощо. Саме тому невід'ємною рисою функціонування будь-якої моделі ринку праці є природне безробіття, яке, на думку М.Фрідмена, відповідає такому "...рівню безробіття, що є сумісним із реальними природними умовами функціонування ринку праці". Сучасна теорія зайнятості і ринку праці загальноприйнятною вважає норму природного безробіття для країн Західної Європи на рівні 4-5%, Північної Америки - 6,5-7%. При цьому у зв'язку із глобалізацією економіки і формуванням транснаціональних ринків праці, із поширенням міграції та зростанням мобільності робочої сили, із розвитком систем соціального захисту безробітних суттєво зростає і природна норма безробіття.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту, називається природним безробіттям. Природне безробіття складається із фрикційного, пов'язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації економіки, насамперед, правовою системою.

Існування фрикційного безробіття пов'язане із необхідністю встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї, що, відповідно, обов'язково передбачає певний час на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. Головна ознака фрикційного безробіття - його короткотривалість: як правило, тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів. У США, наприклад, наприкінці 1980-х років за загального рівня безробіття 5,5-6,5% (близько 7 млн осіб) приблизно половина була без роботи менше 5 тижнів. До складу фрикційних безробітних належать особи, які звільнилися за власним бажанням; звільнені з ініціативи власника підприємства; ті, що очікують поновлення на колишньому місці роботи; які знайшли роботу, але ще не приступили до неї; які вперше з'явилися на ринку праці.

Інституційне безробіття безпосередньо пов'язане з державною політикою на ринку праці, із системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю населення щодо наявних вакансій і можливостей.

На противагу природному безробіттю, яке є певною мірою добровільним і не спричиняється до суттєвих негативних наслідків, існує вимушене, довготривале безробіття, яке потребує докорінних або часткових змін способу життя. Серед вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

Технологічне безробіття виникає внаслідок запровадження нових технологій, в основному на тих виробництвах, де технологічна заміна працівника механізмом найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише спричиняється до вивільнення працівників, а й створює нові робочі місця. Тому масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі, ніж скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу. Зокрема, у США на кожні 160 тис. скорочених робочих місць припадає 140 тис. новостворених.

Структурне безробіття виникає в результаті масштабних структурних зрушень економіки, швидкої зміни структури потреби в робочій силі. Структурне безробіття проявляється через якісну невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції. Поширення структурного безробіття призводить до змін орієнтацій та способу життя багатьох представників різних професійних груп. Саме тому офіційні гарантії постраждалим від структурного безробіття залишаються одним із центральних компонентів державної політики зайнятості. Законом України про зайнятість передбачені посилені соціальні гарантії для осіб, що втратили роботу у зв'язку з реорганізацією виробництва. Але згадані гарантії пов'язані переважно з додатковими розмірами допомоги і не можуть вирішити проблем зайнятості за умов структурної перебудови.

Регіональне безробіття обумовлене переважною концентрацією в окремих територіальних одиницях таких видів економічної діяльності, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі.

Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу й характеризується недостатністю сукупних витрат. Основною причиною циклічного безробіття є рецесія (спад) в економіці, коли фактичний ВВП менший за потенційний ВВП, та означає, що загальний (фактичний) рівень безробіття вищий за природний рівень.

Загальний (фактичний) рівень безробіття розраховується як відсоткове відношення загальної кількості безробітних (фрикційних + структурних + циклічних) до загальної кількості економічно активного населення або як сума рівнів безробіття усіх типів

Серед наслідків перебування у стані безробіття слід відзначити, насамперед, неможливість протягом тривалого часу знайти роботу, втрата доходу, поступова декваліфікація, можливість недоотримання доходів у майбутньому. Виокремлюють економічні та неекономічні наслідки безробіття.

Економічні наслідки безробіття на суспільному рівні проявляються через недовироблення ВВП, відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, існування високого рівня циклічного безробіття, що є проявом макроекономічної нестабільності та свідчить про неповну зайнятість ресурсів. Оцінка відставання фактичного ВВП від ВВП потенційного, який був би вироблений за умов зниження рівня циклічного безробіття, здійснюється за допомогою закону Оукена, який визначає залежність між відставанням фактичного обсягу ВВП та рівнем циклічного безробіття.

де У - фактичний ВВП;

У* - потенційний ВВП;

в - коефіцієнт Оукена, який показує, на скільки відсотків скорочується фактичний ВВП у порівнянні з потенційним (на скільки відсотків збільшиться відставання, якщо загальний (фактичний) рівень безробіття збільшиться на 1%;

и - загальний (фактичний) рівень безробіття;

и - природний рівень безробіття.

Безробіття є серйозною макроекономічною проблемою, вирішення якої потребує з боку держави вжиття заходів антициклічної політики, спрямованої на згладжування циклічних коливань в економіці, недопущення глибоких спадів, проведення дієвих структурних зрушень в економіці. Характерною ознакою безробіття в країнах із перехідною економікою є його довготривалість, застійний характер. Частка тих, хто не мав роботи більше одного року, у загальній кількості безробітних, як правило, істотно вища, ніж в економічно розвинених країнах. Розповсюдження довготривалого безробіття, характерного для кризового етапу розвитку економік більшості країн з перехідною економікою, є наслідком недостатньо динамічного розвитку економіки, скорочення сукупного попиту на робочу силу; структурних зрушень в економіці, розвитку ринку праці.

Рівень зареєстрованого безробіття визначається як відношення чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості населення, до середньорічної чисельності населення працездатного віку. Аналіз його співвідношення з показником рівня безробіття (за методологією МОП) надає змогу оцінити ефективність державної політики щодо запобігання масовому безробіттю та ступінь довіри громадян до держави стосовно питання працевлаштування і соціального страхування від безробіття, особливо на регіональному рівні. Невисокий рівень зареєстрованого безробіття, який складав у 2007 році 3,3% порівняно з 6,4% рівня безробіття, розрахованого за методологією МОП, характеризує лише окремий сегмент зареєстрованого ринку праці, який входить до складу повного ринку праці.

Разом з тим у складі населення у віці 15-70 років також виокремлюється така категорія як економічно неактивне населення (поза робочою силою). До складу цієї категорії включаються особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, до складу яких включаються: 1) учні та студенти; 2) пенсіонери по інвалідності, на пільгових умовах або за віком до 70 років; 3) особи, зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; 4) зневірені (особи, які не мали роботи, готові приступити до неї, але впродовж останнього місяця припинили пошук роботи тому, що тривалий час не можуть її знайти); 5) інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, хто шукає роботу, але не готовий приступити до неї впродовж найближчих двох тижнів.

Загальна ситуація на ринку праці може бути охарактеризована на основі таких даних (таблиця 19.3).

Таблиця 19.3 Основні показники розвитку ринку праці в Україні у 2006-2007рр.