Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 4. ПРОПОНУВАННЯ ТА ЗАЙНЯТІСТЬ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

До складу сукупної пропозиції робочої сили (Labour Force) включається населення віком від 15 до 70 років, яке у даний момент часу пропонує послуги робочої сили з метою виробництва товарів і послуг та отримання адекватної винагороди у грошовій або натуральній формі.

Загалом усе населення країни (регіону) у віці 15-70 років розподіляється на три основні категорії: зайняті, безробітні (які у сукупності формують економічно активне населення) та економічно неактивні (рис. 19.3).

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція на ринку праці визначається обсягами безробітних, які активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівників, які намагаються змінити місце роботи; осіб, які бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Пропозиція робочої сили характеризується показниками кількісного та якісного складу працездатного населення (за статтю, віком, освітою, професіях тощо), яке не має роботи та пропонує свою робочу силу до найму або намагається започаткувати підприємницьку діяльність з метою самостійного забезпечення себе роботою¹.

¹ Статистика ринку праці: міжнародні стандарти та національний досвід. Навчальний посібник / За ред. Н.С.Власенко. - К.: ТОВ "Август Трейд", 2006. - С. 45.

Рис. 19.3. Розподіл населення у віці 15-70 років

Працездатність (Ability to Work, Capacity for Work) - це здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров'ю. При цьому існують загальна працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу за звичайних умов праці, професійна працездатність - здатність до виконання певних професійних (кваліфікаційних) функцій, та спеціальна працездатність - здатність працювати у певних природних або виробничих умовах.

Водночас слід розрізняти повну, часткову та залишкову працездатність, що передбачають здатність до праці без обмежень (повна) чи з обмеженнями (часткова). Для людей з обмеженими фізичними можливостями, осіб літнього віку характерна залишкова працездатність як різновид часткової. При цьому необхідно враховувати, що новітні досягнення науки та техніки, освітніх технологій значно розширюють межі працездатності, та забезпечують можливості інтеграції до трудової діяльності інвалідам. Для країн з соціально орієнтованою економікою характерна орієнтація на залучення осіб з обмеженими фізичними можливостями до виконання надомної праці, забезпечення поступової адаптації до суспільного життя.

Згідно з методологією Міжнародної організації праці (МОП), розподіл населення у віці від 15 до 70 років на категорії зайнятих, безробітних та економічно неактивних здійснюється на основі даних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності. Узагальнення відповідей опитуваних членів домогосподарств на запитання, пов'язані з визначенням статусу економічної активності, зайнятості, безробіття, економічної не-активності, професійно-кваліфікаційної ознаки, освітніх критеріїв, дозволяє провести групування за визначеними категоріями.

Економічно активне населення включає в себе населення віком від 15 до 70 років включно, яке упродовж певного періоду часу формує пропозицію робочої сили на ринку праці. До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як "зайняті" та "безробітні" (у визначенні МОП).

При цьому слід враховувати, що найважливішим індикатором збалансованості ринку праці є зайнятість робочої сили.

За методологією Міжнародної організації праці, до складу зайнятих включаються особи віком від 15 до 70 років, які працювали впродовж обстежуваного тижня не менше однієї години: 1) за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально, в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві; 2) працювали безкоштовно на підприємстві / або в особистому сімейному господарстві) з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності; 3) особи, які формально мали робоче місце, але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них обставин.

В умовах обмеженості ресурсів неможливо забезпечити повну зайнятість людських ресурсів, оскільки необхідно здійснювати вибір між виробництвом тих чи інших товарів, що, відповідно, передбачає необхідність вибору між залученням до виробництва робочої сили тієї чи іншої професії/кваліфікації. Водночас слід враховувати, що забезпечення повного обсягу виробництва означає ефективний розподіл існуючих ресурсів, тобто максимально ефективного використання ресурсів. Це стосується також і використання людських ресурсів, тобто забезпечення продуктивної зайнятості робочої сили з метою оптимізації випуску продукції. Одним з найважливіших інструментів досягнення поставленого завдання є використання сегментаційного підходу до розподілу робочої сили.

Сегментація ринку праці означає наявність у його складі чітко окреслених підсистем, які розвиваються за загальними законами, однак одночасно мають свою специфіку. Сегменти характеризуються різним впливом окремих факторів на попит та пропозицію робочої сили, певними обмеженнями обміну руху робочої сили і робочих місць між сегментами. Ринок праці може бути сегментова-ний за різними ознаками, наприклад, існують сегменти за статусами зайнятості - найманої праці та праці не за наймом; за ознаками кваліфікації - кваліфікованої і некваліфікованої праці; за галузевими ознаками - індустріальний, сільськогосподарський та сфера обслуговування; за демографічними ознаками - стать, вікові групи; за географічними ознаками - регіони, міська та сільська місцевість. При цьому кожний сегмент динамічно розвивається, і, відповідно, окремі елементи можуть переходити з одного сегмента до іншого.

За статусом зайнятості зайняте населення розподіляється на працюючих не за наймом (до складу яких входять роботодавці, самозайняті та безкоштовно працюючі члени сім'ї) і працюючих за наймом (найманих працівників).

Працюючі за наймом - це особи, які уклали письмовий (або усний) трудовий договір (контракт) з адміністрацією підприємства, установи, організації, фізичною особою про умови трудової діяльності, за яку працівник отримує оплату.

Працюючі не за наймом у секторі самостійної зайнятості - особи, які самостійно здійснюють свою трудову діяльність, відповідають за результативність та ефективність цієї діяльності, а також за виконання зобов'язань щодо інших осіб.

У країнах з посттрансінформаційною економікою значною залишається частка найманих працівників, тоді як частка працюючих не за наймом у секторі самостійної зайнятості традиційно залишається невисокою, що обумовлене, насамперед, успадкованою від адміністративної економіки концентрацією робочих місць у промисловому секторі, тоді як сектор послуг розвивався недостатньо динамічно.

Галузева (секторальна) сегментація ринку праці передбачає розподіл зайнятих за видами економічної діяльності. Порівняно з початком 1990 рр. в Україні найбільше скоротилася чисельність зайнятих в будівництві, промисловості, сільському господарстві (майже вдвічі). Разом з тим з початком процесу макроекономічної стабілізації поступово ситуація із зайнятістю почала вирівнюватися, про що свідчать такі дані (рис. 19.4).

Однак утримання достатньо високої частки зайнятих в аграрному секторі економіки не є свідченням переходу до інноваційної структури зайнятості, для якої характерний пріоритетний розвиток сфери послуг.

Згідно з методологією МОП, сегментація за кваліфікаційними ознаками передбачає виокремлення 9 сегментів, які розрізняються за якістю пропозиції робочої сили та попиту на неї:

o законодавці, вищі державні службовці, керівники;

o професіонали;

o фахівці;

o технічні службовці;

o робітники сфери обслуговування та торгівлі;

o кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства;

o інструментальники;

o оператори та складальники устаткування і машин;

o представники найпростіших професій.

Неефективність структурних реформ в українській економіці, повільні темпи інституціональних змін, нерозвиненість інфраструктури призвели до деформації професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, що проявляється через збереження значних обсягів малокваліфікованої праці (таблиця 19.2).

Таблиця 19.2

Динаміка зрушень в професійно-кваліфікаційній структурі зайнятих в економіці України за 1999-2006рр.*

Нові тенденції розвитку економіки, обумовлені структурними зрушеннями, спад попиту на робочу силу в одних сферах економічної діяльності та динамічний розвиток інших зумовили необхідність виникнення нестандартних форм функціонування ринків праці. Для багатьох розвинених країн характерне збільшення гнучкості (флексибілізації) ринку праці. Концепція гнучкого ринку, на противагу класичній моделі ринку праці, яка на фазі економічного спаду передбачає забезпечення збалансованості шляхом зниження зайнятості або зарплати, пропонує такі інструменти адаптації суб'єктів господарювання до нових умов:

o нестандартні форми зайнятості;

o гнучкі форми найму на роботу;

o розвиток різних форм професійної підготовки та перепідготовки працівників;

o стимулювання всіх форм мобільності робочої сили, включаючи територіальну і міждержавну трудову міграцію.

Розвиток гнучкого ринку праці передбачає можливість реалізації економічної активності за рахунок перевищення меж нормальної тривалості робочого дня (тижня) і цілорічної зайнятості, укладання тимчасових трудових контрактів тощо. Гнучкі форми організації ринку праці, виступаючи своєрідним буфером між зайнятістю та безробіттям, дозволяють суспільству на макрорівні знизити гостроту проблем безробіття, забезпечивши можливість найбільш уразливим верствам населення отримувати дохід, підтримувати рівень своєї кваліфікації та працездатності, зберігати соціальний статус. На мікрорівні гнучкі форми організації ринку праці дозволяють підприємству маніпулювати обсягом робочої сили, що використовується, не створюючи соціальної напруги внаслідок звільнення працівників.

Серед гнучких форм зайнятості слід відзначити:

o зайнятість, пов'язана зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, безкоштовно працюючі члени сім'ї тощо);

o зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (надомна праця);

o зайнятість за нестандартними організаційними формами (нестандартний робочий день або тиждень, строкові контракти та

ін.).