Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 7. ПОПИТ НА РОБОЧУ СИЛУ

Попит на робочу силу - це сукупна потреба роботодавців у працівниках для виробництва товарів та послуг відповідно до попиту на ці товари та послуги. Обсяг попиту на робочу силу визначається кількістю та якістю робочих місць, що існують в економіці і функціонують або потребують заповнення. При цьому розрізняють ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті працівниками, але неефективні робочі місця. Різниця між сукупним та ефективним попитом на робочу силу віддзеркалює надлишок робочої сили, тобто частину прихованого безробіття.

Основна частина сукупного попиту і пропозиції робочої сили в кожний конкретний відрізок часу є задоволеною, що власне і забезпечує функціонування економіки. Менша його частина у зв'язку з рухом робочих місць та робочої сили - вибуття старих і введення нових робочих місць, припинення населенням трудової діяльності та виходу (або повернення) на ринок праці, звільнень та переходів на нові місця роботи - виявляється вакантною і потребує поєднання пропозиції та попиту.

Попит на робочу силу (потреба у робочій силі) формується існуючими робочими місцями та вакансіями і характеризує обсяг та структуру суспільної потреби у робочій силі, представленої на ринку праці та забезпеченої відповідними засобами виробництва, оплатою праці, благами та послугами. Попит на робочу силу відображає потребу роботодавців у працівниках для заповнення робочих місць та вакансій.

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни (навіть і неефективних), тоді як ефективний попит визначається кількістю лише економічно доцільних робочих місць. Разом з тим поточний попит визначається потребою на працівників для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання одноразових робіт.

Залежно від ступеня задоволення попиту на робочу силу формуються співвідношення між відповідними сегментами ринку праці. Задоволений попит роботодавців у працівниках формує сегмент ринку праці, до якого відноситься зайняте населення. Другий, специфічний сегмент ринку праці, характеризується тим, що, з одного боку, існує потреба роботодавців у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакансій), а з другого боку, - безробітні, які претендують на ці робочі місця та вакансії.

Слід відмітити, що вищезазначена модель взаємодії сегментів ринку праці є спрощеною. Реальна ситуація на ринку праці характеризується наявністю невідповідностей та диспропорцій між якістю робочої сили та попитом на неї, які розкриваються у моделі структурних диспропорцій ринку праці у секторі зайнятості.

Кон'юнктура ринку праці - це реальна ситуація, що характеризує співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили, яка склалася під впливом різноманітних чинників (політичних, соціально-економічних, демографічних, природно - кліматичних, географічних, етнічних тощо). Зміна кон'юнктури ринку праці обумовлена багатьма чинниками, серед яких найважливішими є загальний стан економіки; галузева структура економіки; рівень науково-технічного розвитку країни; рівень життя населення; розвиненість інфраструктури; розвиток ринкових відносин. Суттєвий вплив на формування кон'юнктури ринку праці здійснює сукупність конкретних умов, характерних для того чи іншого економічного циклу відтворення (піднесення, спад, криза, депресія), які є вирішальними з точки зору розміру та форм існування резерву робочої сили.

Загалом, ситуація на ринку праці визначається співвідношенням попиту та пропозиції робочої сили. Диспропорції між цими двома компонентами, як будь-яке економічне явище, можуть як негативно, так і позитивно впливати на розвиток ринку праці. Так, відсутність попиту на робочу силу, в першу чергу, призводить до посилення безробіття (як явного, так і прихованого). Однак у разі якщо зазначене явище носить структурний характер (відсутність попиту на низькокваліфікованих працівників тощо), за умови відповідного державного регулювання воно може стимулювати нарощування потенціалу робочої сили через підвищення рівня її професійно-кваліфікаційної підготовки. Трудова міграція залишається вагомим інструментом зниження тиску на ринки праці регіонів - донорів. Однак зазначений процес у разі відсутності регулюючого впливу з боку держави може призводити до негативних наслідків, насамперед, зростання соціальної напруги у регіонах - реципієнтах робочої сили. Контролюючий вплив державного регулювання на ринку праці повинен забезпечуватися шляхом удосконалення нормативно-законодавчої бази з метою забезпечення соціального захисту населення від безробіття та його наслідків.