Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Інтернаціоналізація і міжнародний поділ праці

Розвиток світового господарства і міжнародних економічних відносин формується на основі міжнародного поділу праці, глибинною закономірністю якого є зростання взаємозв'язку між країнами світу. Процес посилення взаємозв'язку і взаємозалежності між суб'єктами МЕВ та національними господарствами або економіками різних країн отримав назву інтернаціоналізації господарського життя.

Інтернаціоналізація виробництва і капіталу - це поняття в більшій мірі кількості, ніж якості: інтернаціоналізація може здійснюватися в межах декількох країн або між більшістю країн світу.

Процес інтернаціоналізації обумовлений розвитком та поглибленням міжнародного поділу праці: простий обмін товарами перетворився у стійкі міжнародні торговельні відносини, які переростали в інтернаціональне переміщення капіталу і створення нових виробництв, що привело до тісної виробничої та науково-технічної кооперації. В результаті національні економіки "проникають" одна в одну.

Якщо розглянути сутність міжнародного поділу праці (МПП), то найбільш просте визначення цього поняття - відокремлення видів трудової діяльності з подальшим обміном результатами між країнами. По суті справи, МПП (як і будь-який поділ праці) являє собою єдність двох процесів - розчленування і об'єднання виробництва, відособлення і поєднання різних видів трудової діяльності в їх взаємодії, взаємодоповненні. МПП здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил.

Міжнародний поділ праці - це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що спирається на стійку економічно вигідну спеціалізацію окремих держав і веде до взаємного обміну результатами господарської діяльності між ними у певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Розвиток МПП обумовлений прагненням до економічних вигод. Основні з них - це

o отримання різниці між світовою і внутрішньою ціною експортних товарів;

o економія внутрішніх витрат за рахунок відмови від національного виробництва і використання більш дешевого імпорту;

o доступ до ресурсів, яких у країні недостатньо.

Теоретичні аспекти участі країн в МПП розроблені ще в працях видатних англійських економістів А.Сміта та Д.Рікардо. На думку А.Сміта, можливості виробництва пов'язані з природними та набутими перевагами. Принцип свободи торгівлі дозволяє країні зосередити свої зусилля на тих товарах, які вона може виробити з меншими витратами (абсолютні переваги) і відмовитися від виробництва товарів, за якими вона таких переваг не має. В результаті складається міжнародний поділ праці, який приводить до збільшення міжнародної торгівлі.

Подальший розвиток теорія А.Сміта одержала в працях Д.Рікардо. У своїй теорії відносних порівняльних переваг Д.Рікардо довів можливість і вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни перед іншою, але й у тому випадку, коли такі переваги відсутні. Відносна порівняльна перевага має місце, якщо країна може здійснювати виробництво даного товару з меншими альтернативними витратами, тобто витратами, які були б використані на виробництво продукту А і від якого відмовились на користь отримання додаткової одиниці продукту Б. Якщо країна прагне отримати вигоду від участі в міжнародній торгівлі, їй варто спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, за якими вина має менші альтернативні витрати, тобто відносні порівняльні переваги.

Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу праці були природнокліматичні фактори: відмінності між країнами в наявності природних багатств, кліматичні умови, величина території, кількість населення, географічне положення. На початку ХХ ст. основними факторами МПП стали соціально-економічні: рівень розвитку продуктивних сил, рівень індустріального розвитку тощо. З другої половини ХХ ст. головними факторами формування МПП стали такі, що пов'язані з науково-технічним прогресом: рівень розвитку науки і техніки, ступінь морального зносу основних фондів, рівень розвитку науково-дослідних і експериментально-конструкторських розробок, рівень технологічної диверсифікації тощо. Зменшення значення природних та географічних факторів для МПП є особливо очевидним на прикладі Японії та нових індустріальних країн (Південної Кореї, Сингапуру, Тайваню, Індонезії та ін.), спеціалізація яких практично не пов'язана з наявністю природних ресурсів.

Вплив НТП на міжнародний поділ праці виявляється також у тому, що можливості окремих країн у створенні надмірно багатогалузевих комплексів обмежуються величезною номенклатурою продукції промислових галузей. Сьогодні жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї або переважної номенклатури. Найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва.

Розширюється сфера міжнародного виробничого співробітництва, кооперації, що обумовлено спеціалізацією не на кінцевому продукті, а за компонентами і комплектуючими. В сучасному машинобудуванні тільки 15-20% всіх деталей машин є оригінальними, а решта - взаємозамінні деталі, або деталі з уніфікованими технічними характеристиками для машин та обладнання багатьох типів.

Основними формами МПП є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація виробництва - це така форма, за якої відбувається концентрація певного виробництва в окремих країнах і регулярне забезпечення нею світового ринку.

Залежно від глибини МПП виділяють такі форми міжнародної спеціалізації: предметну (на випуску цілком закінченої і готової до споживання продукції); подетальну (на виробництві частин, вузлів, деталей продукції); технологічну (спеціалізація на окремих технологічних процесах - складанні, фарбуванні, зварюванні, штампуванні тощо).

Головний фактор поглиблення спеціалізації - економія на масштабах виробництва. Підраховано, що в галузях обробної промисловості подвоєння обсягів випуску забезпечує, в середньому, зниження витрат на одиницю продукції на 10%, а також зростання ефективності на 40% (за рахунок нагромадження досвіду, економії матеріалів, навчання персоналу).

Розвиток міжнародної спеціалізації формує умови для міжнародного кооперування. Міжнародна кооперація - це процес формування стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, у результаті якого здійснюється спільна діяльність по створенню елементів готової продукції. Основними ознаками міжнародної кооперації є:

o попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

o розподіл між партнерами завдань у межах погодженої програми;

o координація господарської діяльності підприємств-партнерів;

o тривалість, стабільність і регулярність відносин.

Розвиток інтернаціоналізації господарських зв'язків знаходить вираз не тільки у поглибленні міжнародного поділу праці, а й у розширенні та розвитку форм міжнародних економічних відносин: активно розвивається торгівля послугами, науково-технічною інформацією, торгівля ліцензіями (право на користування науково-технічними винаходами, технологіями), розширюється сфера надання фінансових послуг, зростають коопераційні зв'язки у виробничій та науково-технічній сфері. В орбіту міжнародних відносин втягуються середні та малі фірми за активної підтримки держави, виникають і розвиваються нові форми власності (спільні підприємства). Все це приводить до неухильного зростання частки зовнішньоторговельного обороту у національному продукті кожної з країн.

Слід пам'ятати, що, з одного боку, інтернаціоналізація раціоналізує та оптимізує умови виробництва, дозволяє за рахунок спеціалізації та кооперації скоротити витрати на одиницю продукції, покращити задоволення потреб споживачів у різноманітних товарах, підвищити продуктивність праці та загальні обсяги виробництва. Проте з другого боку, посилюється залежність національної економіки від світового господарства, оскільки умови збуту визначаються не тільки внутрішніми умовами, але й станом попиту на неї в інших країнах, на інших ринках.

Результатом інтернаціоналізації виробництва і капіталу є глобалізація світової економіки, яка являє собою кількісний та якісний процес зростання масштабів і розширення меж світогосподарських зв'язків. Явище глобалізації можна розглядати з двох сторін: на макроекономічному рівні - прагнення країн та окремих регіонів до поширення економічної активності за власні межі (ознаки: лібералізація торгівлі, інвестування, створення зон вільного підприємництва); на мікроекономічному рівні - розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку. На відміну від міжнаціональної або багатонаціональної орієнтації глобалізація означає єдиний підхід до освоєння світового ринку.

Глобалізація виробництва під впливом НТП приводить до того, що окремі національні економіки все більше інтегруються у світове господарство, прагнуть знайти в ньому свою нішу. Все більш інтернаціонального характеру набуває рух робочої сили, підготовка кадрів, обмін спеціалістами.

Особливого розмаху досягла глобалізація фінансових ринків. Обсяги міжнародних фінансових потоків перевищує обсяги міжнародної торгівлі у співвідношенні 60:1, в той же час приріст обсягів міжнародної торгівлі з року в рік перевищує прирости світового ВВП більше як на 5 процентних пунктів. На початку ХХІ століття глобалізація світової економіки набула нових рис у порівнянні з 80-90-ми роками:

o лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та міжнародних розрахунків охоплює все нові країни, в першу чергу, країни колишнього "соціалістичного" табору;

o активно виявляється тенденція до уніфікації та стандартизації: все ширше використовуються єдині стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську та статистичну зв'язність; стандарти розповсюджуються на освіту та культуру;

o міжнародні економічні організації впроваджують єдині критерії макроекономічної політики, іде уніфікація вимог до податкової політики, до політики у сфері зайнятості та ін.

Дослідження закономірностей формування цих світогосподарських зав'язків та перспектив їхнього розвитку показує, що генеральною тенденцією розвитку світового господарства є рух до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічному зближенню та об'єднанню окремих країн спочатку в регіональний, а потім в єдиний світовий господарський комплекс.

Проте процес глобалізації, який означає зростаючу взаємозалежність економік окремих країн, прискорення обміну товарами, послугами, капіталами, інформацією, формує і нові проблеми. Так, глобалізація посилює позиції, в першу чергу, розвинених країн, створює їм додаткові переваги, проте і дає можливість менш розвиненим країнам прискорити свій економічний розвиток, використовуючи потенціал розвинених країн.