Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Вивіз капіталу

Велику роль у вирішенні проблеми реструктуризації трансформаційної економіки відіграють прямі іноземні інвестиції. Роль прямих іноземних інвестицій, в першу чергу, полягає у можливості надання сучасних технологій, які допоможуть виробляти конкурентну продукцію, що буде користуватись попитом на зовнішніх ринках. В Угорщини, наприклад, серед підприємств, які ведуть експортну діяльність, 80% - це підприємства з іноземними інвестиціями.

В постсоціалістичних країнах, які активно здійснювали політику реструктуризації, таких як Польща, Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія, іноземні інвестиції становили 20-30% всіх джерел формування капіталу, в Україні на початку ХХІ ст. - менше 10%. Таке становище обумовлене несприятливим інвестиційним кліматом в Україні. За рейтингами інвестиційної привабливості впродовж останніх 10 років Україна посідає 150-і-160-і місця. Основними елементами непривабливості економіки є нестабільність (мінливість) законодавчої бази, дуже високий податковий тиск, високий рівень адміністративних обмежень та корумпованість управлінських структур.

Однією з найбільш поширених форм вкладення прямих іноземних інвестицій в економіку України є створення спільних підприємств (СП). їх кількість на початок 2008 р. складала понад 7 тис. Найбільше СП створено з фірмами Німеччини, Росії, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток мережі СП ставить на меті як довгострокові цілі, так і короткострокові завдання. До поточних короткострокових завдань можна віднести:

- ліквідацію дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг України;

- збільшення високооплачуваних робочих місць;

- іноземної валюти та за її рахунок розширення експорту. До завдань перспективного характеру можна віднести:

- отримання передових технологій, ноу-хау;

- надання інвестицій у галузі, що гостро потребують інвестиційних вкладень;

- отримання новітніх управлінських технологій;

- підвищення рівня кваліфікацій робітників;

- підвищення якості та конкурентоспроможності продукції;

- розвиток експортноорієнтованого сектора економіки України;

Розподіл прямих іноземних інвестицій за галузями економіки України ні в 2000 р., ні в 2007 р. не відповідав вимогам формування високотехнічного експортноорінтованого сектора. Основні потоки іноземних інвестицій були спрямовані не у наукомісткі галузі, а у внутрішню торгівлю та харчову промисловість (приблизно по 20%), тобто в галузі, які працюють на внутрішній ринок. В машинобудування та металообробку було спрямовано 9%, у розвиток фінансово-кредитної сфери - більше 6%, в інші галузі - менше, ніж по 6% загального обсягу прямих іноземних інвестицій.

На сьогодні не отримано значного соціально-економічного досвіду від діяльності СП і в інших напрямках. Шляхом створення спільних підприємств передбачалося отримати доступ до новітньої техніки, технології та менеджменту. Проте обсяги новітніх знань досить скромні та істотно не впливають на рівень технологічного розвитку країни. Реалізуючи свою продукцію за кордоном, спільні підприємства поки що не прагнуть отриманий прибуток інвестувати в економіку України, а найчастіше залишають його на рахунках в іноземних банках.

Міжнародна науково-технічна та виробнича кооперація

Економіка України на початок ХХІ ст. вимагає докорінної технологічної і технічної модернізації промисловості та переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Для цього необхідне максимально ефективне використання як науково-технічного потенціалу країни, так і можливостей міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації, міжнародного обміну науково-технічними знаннями.

Якщо за кількісними показниками забезпеченості спеціалістами з вищою та середньою технічною освітою Україна знаходиться в перших рядах цивілізованих країн, то за іншими якісними складниками - рівень фінансування наукових досліджень, їх матеріально-технічна база, організація системи впроваджень результатів науково-дослідних розробок у виробництво - помітно відстає. В Україні ця величина склала як в 2000, так і в 2007 р. менше 1% ВВП.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації можливий у таких формах:

o обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами;

o використання науково-технічних коопераційних зв'язків щодо модернізації та будівництва підприємств матеріального та нематеріального виробництва;

o співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної та економічної інформації, створення спільних баз даних.

Для розвитку науково-технічної та науково-виробничої сфери в Україні необхідно:

o дотримуватися встановлених законом норм фінансування освіти і науки як фундаменту забезпечення конкурентоспроможності країни у задекларованому розмірі 1,7% ВВП. Інакше країна втратить шанс бути рівноправним партнером на світовому ринку і буде технологічно залежати від розвинених країн. Цей рівень фінансування необхідно також поступово підвищувати, як це роблять передові країни;

o застосовувати децентралізований підхід до надання умов професійного навчання. Децентралізація і регіоналізація освіти потенційно надасть можливість краще визначити потреби регіональної економіки, задовольнити потреби населення і забезпечити зацікавленість громадськості. При цьому слід звернути увагу на особливості різних регіонів при використанні фінансових механізмів і стимулюванні взаємодії на регіональному і місцевому рівнях у сфері управління освітніми установами;

o створити кілька національних наукових центрів високого рівня, які забезпечили б розвиток державних пріоритетів інноваційного розвитку. Такі центри можна створити на основі вже існуючих установ;

o здійснювати підтримку і розвиток інноваційного підприємництва шляхом застосування методів державного стимулювання для збільшення частки приватних витрат на науково-технічні дослідження в Україні. Для цього, передусім, слід визначитися з пріоритетними напрямами інноваційного розвитку, створити умови для активізації їх розвитку. Це надасть можливість поступово сформувати попит на наукові розробки з боку реального сектора економіки;

o сприяти формуванню повноцінної національної інноваційної системи і, зокрема, розвиненої інфраструктури (технопарки, бізнес-інкубатори, центри технологічного трансферу) для створення і розвитку взаємозв'язків між наукою і виробничою сферою.

Необхідне прийняття реально діючої Державної програми розвитку, яка б передбачала як один з напрямків міжнародне співробітництво в галузі науки, освіти й новітніх технологій, що забезпечувалося б відповідною системою угод. Це дасть можливість узгоджувати і концентрувати науково-технічний та інтелектуальний потенціал України на тих напрямках науково-технічного прогресу, де країна має конкурентні переваги. В межах цієї програми можна визначити на кожному з великих наукових напрямків головну науково-дослідну організацію, яка б спрямовувала і координувала дослідження.

У межах програми має бути відпрацьована система замовлень науково-дослідним інститутам на розробку новітніх технологій, високоефективних матеріалів, машин та устаткування, приладів, предметів споживання з відповідним фінансуванням, включаючи забезпечення замовлень з-за кордону (з країн СНД, Східної Європи, Близького Сходу). Спільні науково-виробничі проекти можливі у галузях машинобудування, електротехнічній, нафтогазовій, лісопереробній, космічній, сільськогосподарській та ін.

Починаючи з другої половини ХХ ст. спостерігається справжній прорив у академічній сфері відносин між Україною і розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, Заходу і Сходу. Десятки вузів, навчальних центрів, бізнес-шкіл, коледжів, училищ налагодили плідне співробітництво в навчальній, організаційно-методичній, науковій, фінансовій сферах з університетами і коледжами Канади, США, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії, Австралії, Японії, Китаю та ін. Із-за кордону в Україну по лінії міжвузівських зв'язків приїжджають вчені для проведення лекцій, консультацій, відбувається обмін стажистами, аспірантами, студентами. Практикуються й інші форми наукового співробітництва - проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, круглих столів; підготовка інтернаціональними колективами авторів підручників, монографій, проектів тощо.

Не менш важливу роль у розвитку економіки України відіграє міжнародна виробнича кооперація, яка останнім часом набула стрімкого розвитку. Міжнародна практика свідчить, що коопераційні угоди доцільні й економічно обґрунтовані у випадках, коли:

o у країні відсутня сировина чи інші матеріали, необхідні для виробництва даної продукції;

o якщо у структурі готової продукції частка зарубіжних поставок перевищує 50%;

o якщо за технічними та експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться за коопераційними поставками, кращі, ніж національні аналоги.

Виходячи з реального стану традиційних коопераційних зв'язків у межах республік СНД, обсяги яких зберігаються на рівні 20% міжреспубліканського обороту (цей показник у країнах ЄС дещо менший - 18%), слід і в майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих галузях, де рівень інтеграції найвищий: машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна та мікроелектронна промисловість. Більшість галузей машинобудування України на 50% залежать від коопераційних поставок з інших республік.

Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися у трьох формах. Перша - на ґрунті вже існуючої спеціалізації (предметної, подетальної, технологічної), зберігши взаємні зобов'язання, закріплені у контрактній формі на відповідний період. Друга - на базі єдиного технологічного циклу, коли підприємства різних країн є нерозривними ланками технологічного ланцюжка. Тут підприємства можуть бути трансформовані у трансдержавні організаційно-господарські структури за типом ТНК, зв'язки між якими здійснюються у вигляді внутрішньокорпораційних поставок. Третя - спільні розробка, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм із створенням спільних підприємств у різних галузях.

Масштаби коопераційного співробітництва України з розвиненими країнами незначні. Таке становище зумовлено невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних та валютно-фінансових аспектів співробітництва, а головне - відсутністю зацікавленості західних підприємців щодо контактів з Україною.

Важлива роль у системі сучасних міжнародних економічних відносин належить технологічному обміну. Він охоплює продаж ліцензій на різні види промислової власності, ноу-хау, надання інженерно-консультаційних послуг та ін. Використання прогресивних зарубіжних технологій - це ефективний спосіб у короткі строки здійснити оновлення виробничих фордів, підняти їх технічний рівень.