Політична економія - Щетинін А.І. - 6.1. Перетворення грошей на капітал. Загальна формула руху капіталу і її суперечності

1. Перетворення грошей на капітал. Загальна формула руху капіталу і її

суперечності.

2. Робоча сила як товар. Процес створення додаткової вартості.

3. Заробітна плата як перетворена форма вартості товару робоча сила.

4. Форми і системи заробітної плати.

6.1. Перетворення грошей на капітал. Загальна формула руху капіталу і її суперечності

Процес суспільного виробництва в умовах ринкової економіки функціонує на базі взаємодії трьох основних факторів виробництва: капіталу, найманої праці і землі. Вони знаходяться в тісному взаємозв'язку і саме через їх взаємодію в ринкових умовах здійснюється суспільне відтворення. Але капітал як економічна категорія не зводиться тільки до речового фактору виробництва. Ця категорія значно ширша і відображає глибинні відносини між людьми, які виникають у процесі товарного виробництва.

Термін капітал (нім. - kapital, фр. - capital) означає головне майно, головна сума і походить від латинського слова capitalis - головний. У цьому значенні цей термін починає вживатись з XII ст, але з розвитком товарного виробництва він використовується в більш вузькому значені. Уже на початку XVII ст під капіталом розуміють грошове багатство купця або виробника. Отже, спочатку капітал ототожнюють з найбільш поширеною формою, а саме з грошима. Але гроші - це продукт товарного виробництва і самі по собі не є капіталом. Тільки за певних історичних умов вони перетворюються на капітал.

Уперше і на високому науковому рівні проблему перетворення грошей на капітал аналізує К.Маркс у своїй геніальній праці "Капітал". Він присвячує цьому увесь другий розділ, який так і називається: "Перетворення грошей на капітал".

Як великий учений-діалектик, К.Маркс для аналізу процесу перетворення грошей на капітал бере масові, мільярди раз повторювані явища, а саме зміну форм вартості товару (метаморфоз товару) у процесі його руху. Цей рух може бути визначений двома метаморфозами. Перший - це рух товару і грошей, який може бути визначений за формулою Т-Г-Т. Так, будь-який товаровиробник в умовах суспільного поділу праці спочатку продає вироблений ним товар, а на виручені гроші купує інший товар, іншу споживчу вартість. Але поряд з цим метаморфозом існує й інший, який можна визначити за формулою Г- Т-Г. Дійсно, скажімо, той самий купець на свої гроші купує товар, а потім його продає і знову отримує гроші.

Саме ці два мільярди раз повторювані, тобто абсолютно типові форми товарного обігу К.Маркс порівнює між собою. Спочатку він виявляє те спільне, що притаманне обом формам, а саме:

o кожен з метаморфозів складається з одних і тих самих протилежних фаз: продажу і купівлі;

o кожна з фаз включає одні і ті самі речові елементи: товар, гроші і двох суб'єктів в одних і тих самих економічних масках (продавець і покупець);

o єдність фаз досягається завдяки діям трьох контрагентів, із яких один тільки продає, другий тільки купує, а третій поперемінно і купує, і продає.

Але окрім цього спільного ці дві форми товарного обігу мають і відмінності. Вони полягають у такому:

o для кожного метаморфозу послідовність протилежних фаз є зворотною;

o в одному випадку товар, а в іншому гроші утворюють початковий і кінцевий пункти руху;

o роль посередника в одній формі виконує товар, а в іншій - гроші;

o у формі Т-Г-Т гроші витрачаються остаточно, а у формі Г- Т-Г вони тільки авансуються;

o кругообіг Т-Г-Т повністю закінчено. Витрата грошей не має жодного стосунку до їх зворотного припливу. Навпаки, у формі Г- Т-Г зворотний приплив грошей обумовлений самим характером їх витрати;

o у метаморфозі Т-Г-Т кінцеві пункти мають одну й ту саму економічну форму (товар), але різняться між собою як споживчі вартості. Саме це (обмін різних споживчих вартостей) і є причиною та метою цього кругообігу. У метаморфозі Г-Т-Г кінцеві пункти теж мають одну і ту саму економічну форму (гроші), але якісно не відрізняються. Очевидно, що вони різняться кількісно. При цьому кількісна відмінність може бути чітко визначена. Наприкінці руху кількість грошей обов'язково має бути більшою, ніж та, яка починала цей кругообіг. Ніхто не буде вводити в обіг свої гроші, піддавати себе ризику тільки для того, щоб отримати такі самі (кількісно) гроші. Тим більше не може прагнути до отримання меншої суми від тої, що була введена в обіг.

Таким чином, кругообіг Г-Т-Г має бути поданий як Г-Т-Г ', де Г '=Г+ДГ, тобто в кінці повертається витрачена сума грошей та плюс деяке прирощення (АГ). Цей надлишок над початковою сумою К. Маркс називає додатковою вартістю. Водночас це самозростання грошей перетворює гроші на капітал. Капітал - це самозростаюча вартість. Це гроші, які приносять нові (більші) гроші. Отже, рух грошей, представлений метаморфозом Г-Т-Г ', - це рух грошей як капіталу.

Зробивши цей фундаментальний висновок, К.Маркс визначає найважливіші особливості капіталу як самозростаючої вартості. Вони полягають у такому:

Перша особливість. Вартість, яка в кругообігу Г-Т-Г' самозросла, може зростати й далі, тільки пройшовши новий кругообіг. Іншими словами, якщо хтось увів в обіг 100грн. і вони в кінці руху Г-Т-Г ' зросли до 110грн., то ці 110грн. мають таку саму потребу в самозростанні, як і перші 100грн., але це може статися тільки як наслідок уже нового руху за тією самою формулою. Отже, рух капіталу, робить висновок К.Маркс, не має меж.

Друга особливість. Гроші - це загальний еквівалент, який є носієм, утіленням вартості товару і ця вартість перетворюється на самостійний суб'єкт руху. "Вона отримала магічну властивість створювати вартість унаслідок того, що сама є вартістю. Вона приносить живих дітей або, у крайньому разі, кладе золоті крашанки" [Капітал т.1, с.165].

Третя особливість. Оскільки кінцевою метою для власника грошей є їх самозростання, то речова форма того посередника (а це товар, який відіграє цю роль у кругообігу Г-Т-Г ') не цікавить підприємця або капіталіста. Споживча вартість товару тут не має значення. Власник капіталу байдужий до неї, це може бути і хліб, і зброя, і наркотики, і будь-який інший товар, аби тільки він слугував кінцевій меті - самозростанню грошей.

Четверта особливість. Вона полягає в тому, що формула Г-Т- Г ' відображає рух будь-якої конкретної форми капіталу. Тобто і промисловий, і торговельний, і позичковий капітал рухаються за цією формулою. І це дійсно так, бо промисловий капіталіст на свої гроші купує товар (робочу силу і засоби виробництва). За їх допомогою створює новий товар, нову споживчу вартість і продає цей товар, отримуючи в кінці гроші за кількістю більші, ніж та сума, яку він увів на початку в обіг. Те саме робить і купець. Дещо коротшим (але суть від цього не змінюється) є рух позичкового капіталу. Він наведений такою ж, але скороченою (лапідарною) формулою Г-Г '. Усе це дало К.Марксу право назвати формулу Г-Т-Г ' загальною формулою руху капіталу.

Загальна формула руху капіталу має свою суперечність. Вона полягає в тому, що приріст вартості не може відбутись в обігу, але це перетворення не може відбутись і поза цим обігом. Перетворення грошей на капітал відбувається і в обігу, і водночас поза обігом.

Розглянемо аргументацію з цього приводу. На поверхні приріст вартості, тобто перетворення грошей на капітал, відбувається в процесі обігу. Хтось купив товар за ціною нижчою за вартість і в такий спосіб отримав додаткову вартість. Припустимо, що капіталіст купив товар за ціною нижчою від його вартості на 10 %. У цьому випадку він отримає певний прибуток, але рух капіталу передбачає, що капіталіст не тільки постійно купує, але й постійно продає товар, а це означає, що ці 10 % він витратить, продаючи свій товар, бо прибуток отримують усі капіталісти. Отже, у цьому випадку приріст вартості не відбувається.

Припустимо, що капіталіст А дуже спритний і йому вдається якимось чином купувати товари дешевше від їх вартості, а продавати за вартістю, а то й дорожче. Він дійсно отримає прибуток. Але додаткову вартість отримують усі капіталісти, і те, що є можливим щодо одного конкретного капіталіста, є неможливим стосовно всього класу капіталістів.

Не може виникнути капітал і від самого метаморфозу товару. Товар, перетворюючись на гроші, тільки змінює свою форму. Цей метаморфоз товару полягає в тому, що вартість товару, втілена в якійсь конкретній споживчій вартості, перетворюючись набуває форми грошей. Це перетворення однієї і тієї самої вартості ніяк не може її збільшити. Не може це відбутись і в самих грошах, адже вони тільки відображають (реалізують) вартість товару. Як дзеркало відображає наше обличчя, коли ми дивимось в нього, і нічого більше, так і гроші відображають тільки вартість товару Усі наведені неспростовні аргументи дають можливість зробити висновок, що у сфері обміну не створюється додаткова вартість, отже, не виникає капітал.

Але приріст вартості, тобто перетворення грошей на капітал, не може відбутись і поза сферою обігу. Це другий бік суперечності загальної формули капіталу. Розглянемо це більш детально. У процесі виробництва вартість товару внаслідок того, що до цього товару додана нова порція праці, змінюється. Наприклад, шкіра має певну вартість. Якщо з цієї шкіри пошити чоботи, то це буде новий товар і він буде мати вартість більшу, ніж вартість шкіри. Але отримати цю нову вартість поза сферою обміну товаровиробник не може. Тільки вступивши у відносини товарообміну з іншими власниками товару, він може отримати цю нову вартість, а разом з нею і додаткову вартість. Іншими словами, перетворитись на капітал поза сферою обігу гроші не можуть. "Таким чином, капітал не може виникнути з обігу і так само не може виникнути поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу" [Капітал т.1, с.176].

Як же вирішуються суперечності загальної формули капіталу? Подальший блискучий науковий аналіз, який здійснює К Маркс, дає відповідь на це питання. Але перш ніж перейти до нього, необхідно зробити одне дуже важливе зауваження.

Самозростання грошей, тобто виникнення додаткової вартості, на перший погляд, вступає в суперечність з законом вартості, адже цей закон передбачає обмін еквівалентів. Хоча в кожному конкретному випадку ціна відхиляється від вартості вверх або вниз (бо будь-який економічний закон не здійснюється в чистому вигляді) - ці різноспрямовані відхилення взаємно врівноважуються й обмін здійснюється як обмін еквівалентів. Ця суперечність із законом вартості є лише уявною. К.Маркс доводить, що виникнення додаткової вартості, тобто процес самозростання вартості, не тільки не суперечить дії закону вартості, а навпаки, повністю відповідає вимогам цього закону.