Політична економія - Щетинін А.І. - 15.2. Становлення і розвиток монополістичного капіталізму

Наступний етап у розвитку товарного виробництва отримав назву монополістичного капіталізму. Він починає формуватись в останній третині XIX ст., і перехід до цього етапу пов'язаний з революційними змінами в продуктивних силах. У цей період відбулася науково-технічна революція. За короткий історичний час було винайдено спосіб передачі електроенергії на відстань, двигун внутрішнього згорання, брати Райт вперше піднялись у небо на літаку, винайдено радіо. З'явилися трамвай, автомобіль, тепловоз, а в металургійному виробництві - бесемерівський та мартенівський способи виплавки сталі. На фоні цих величезних зрушень у продуктивних силах конкуренція приводила до концентрації капіталу і виробництва. Згодом з'являється і таке явище, як централізація капіталу, коли окремі підприємці заради збільшення прибутку об'єднують свої капітали. Це об'єднання було як добровільним, так і недобровільним, яке здійснювалось унаслідок поглинання однією більш потужною фірмою іншої, менш сильної. На базі концентрації та централізації капіталу та виробництва виникають монополії. Це великі потужні підприємства, які виготовляли таку частку продукції, що давала їм можливість установлювати ціни на ринку й отримувати надприбутки.

Слід зазначити, що поява монополій є об'єктивним явищем, яке обумовлено дією економічних законів товарного виробництва. Гонитва за прибутком, дія закону додаткової вартості породжують конкурентну боротьбу, наслідком якої є концентрація виробництва й капіталу. Ці явища в умовах науково-технічної революції надзвичайно посилюються і ведуть до виникнення промислових монополій.

Процес концентрації і централізації виробництва та капіталу був суперечливим і дуже різноманітним. Це привело до появи різних форм монополістичних об'єднань. До найбільш простих форм монополістичних об'єднань слід віднести такі як рінги, корнери, пули, конвенції. Вони являли собою, як правило, тимчасові угоди між капіталістами з метою отримання максимального прибутку. Коли мета досягалась, такі об'єднання розпадались, бо тимчасовий характер їх існування обумовлювався вже в момент їх створення. Учасники таких об'єднань найчастіше домовлялись про єдині ціни, за якими вони будуть продавати свій товар протягом певного періоду.

У подальшому формуються більш стійкі й організаційно доволі складні форми монополістичних об'єднань. Класичними формами таких об'єднань стали картелі, синдикати, трести й концерни.

Картель - це об'єднання підприємств, як правило, однієї галузі, у якому кожен учасник зберігає власні виробничу й комерційну самостійність. Учасники такого об'єднання, як правило, домовляються про встановлення єдиної монопольно високої ціни. Це є головною базою для отримання монопольно високого прибутку. Але рішення про високі ціни практично завжди доповнюється угодою про поділ ринку збуту, обмеження виробництва продукції шляхом установлення відповідних квот для кожного члена картельного об'єднання, а також санкції проти тих його учасників, хто порушує встановлені правила.

Картельна форма монопольних об'єднань мала місце в багатьох країнах, але найбільш поширеними були картелі в Німеччині. Особливо це посилилось з приходом до влади в 1933 р. Гітлера. Його уряд проводив програму примусового картелювання.

Синдикат - це така форма монопольного об'єднання, учасники якого зберігають свою виробничу самостійність, але втрачають комерційну. Це досягається шляхом створення спільної організації зі збуту продукції, що приводить до зменшення витрат на реалізацію продукції для кожного члена такого об'єднання і прискорює сам процес реалізації. Наслідком цього є зростання прибутку.

Найбільш поширені синдикати були в царській Росії. Дуже потужні й відомі - були такі синдикати, як "Продамент", "Продвугілля", "Продвагон" та ін. Вони забезпечували реалізацію відповідних товарів і давали їх учасникам величезні прибутки.

Трест являє собою таку організаційну форму монополістичного об'єднання, у якому його учасники втрачають свою і комерційну, і виробничу самостійність. Поява трестів приводить до певної модифікації відносин капіталістичної власності. Приватний власник передає свою власність тресту, а взамін отримує акції, які роблять його співвласником цього монополістичного об'єднання. Трести об'єднують як підприємства однієї галузі, так і виробників різних галузей. Останнє особливо характерне для тих підприємств, які пов'язані між собою вертикальними виробничими зв'язками. Наприклад, об'єднуються підприємства, що видобувають залізну руду, вугілля, і ті, які виплавляють сталь. На базі такого об'єднання виникають комбінати, які не тільки забезпечують монопольно високі прибутки їх власникам, але й посилюють їх становище на ринку. Особливо це помітно в умовах криз, через те, що комбінат має більше простору до пристосування до змін ринкової кон'юнктури і може в більш широкому діапазоні маневрувати цінами.

Трести набули найбільшого поширення в СІНА. Цю країну невипадково називають країною трестів. Потужність і масштабність цих об'єднань вражає. Так, на підприємствах американського стального треста "Юнайтед Стейтс етил корпорейшн", який було створено в 1901 р., усередині XX ст. працювало майже чверть мільйона працівників.

Найбільш високий рівень монополістичного об'єднання поданий концерном. Він являє собою об'єднання, як правило, підприємств різних галузей на основі фінансової залежності. Це досягається найчастіше шляхом скуповування концерном контрольного пакету акцій інших підприємств, які в такий спосіб потрапляють під його контроль і входять до цього об'єднання.

Особливістю концерна є його багато функціональність. Як правило, він охоплює не тільки виробників продукції, а й ті компанії, що займаються її транспортуванням та збутом, а також банки і фінансові установи. Поряд із цим концерни характеризуються також тим, що вони утворюються не шляхом укладання відповідної угоди, а шляхом купівлі контрольного пакету акцій. У цих умовах компанії і фірми, що входять до певного концерну, формально зберігають свою незалежність, що посилює концерн, бо за певних обставин дає можливість перекласти ризик на окреме підприємство і тим самим суттєво обмежити свою відповідальність.

Виникнення монополії приводить до суттєвих змін у суспільному виробництві, які є наслідком зміни у відносинах капіталістичної власності. По-перше, монополістичний капітал, а відтак, і його представ-ник-монополіст, установлюють своє панування в суспільному виробництві. По-друге, відбувається поєднання промислового й банківського капіталу та утворення фінансового капіталу. Усе це призвело до надзвичайного посилення монополістичного капіталу і суттєвого ускладнення та загострення соціальних суперечностей, притаманних капіталістичній економіці.

Як уже було підкреслено, монополія виникає як наслідок концентрації і централізації виробництва, що, у свою чергу, породжується конкурентною боротьбою. У цьому сенсі вона є антитезою конкуренції, але повністю її знищити не може. Конкуренція залишається в тих сферах виробництва, які ще не охоплені або мало охоплені монополіями. Такі сфери є, і це, перш за все, сільське господарство, роздрібна торгівля, сфера послуг тощо. Це традиційна конкурентна боротьба, яка була притаманна домонополістичному капіталізму і яка була панівним видом конкуренції.

Поряд з цим видом конкурентної боротьби запекле суперництво точиться між монополіями і немонополізованими підприємствами галузі, які ще називають аутсайдерами. Зрозуміло, що сила монополій і сила аутсайдерів мало порівнювані, проте цей вид конкуренції не зникає. Причина полягає в тому, що, з одного боку, високі ціни, які встановлюють монополії, дають можливість існувати й аутсайдерам з їх, як правило, більшими витратами на виробництво. З іншого боку, у процесі довгого (протягом століть) розвитку товарного виробництва в капіталістичному суспільстві сформувався стійкий стереотип, що заполонив свідомість широких верств населення. Його суть полягає в тому, що стати підприємцем, мати "свою справу" - це і є найвищий масовий варіант самовираження. Це формує постійне прагнення до підприємницької діяльності і на практиці означає, що на зміну збанкрутілим аутсайдерам знову й знову приходять нові.

Жорстока конкурентна боротьба йде і між монополіями як в одній галузі, так і між монополіями різних галузей. Останнє пов'язано, перш за все, з тим, що розвиток науки зробив можливим випуск товарів-замінників, які ще називають товарами-субститутами. Часто такі товари-замінники набувають таких властивостей, які притаманні первісному товару. Так, рибальські сітки, зроблені із штучного матеріалу, набагато ефективніші від тих, що сплетені з природного матеріалу. Усе це посилює конкурентну боротьбу.

Сама монополізація включає під час свого утворення різних власників, частка яких у монополістичному об'єднанні є різною, що стає ще однією з причин конкурентної боротьби, яка точиться вже всередині самих монополій.

Підсумовуючи усе вище викладене, можна стверджувати, що монополія не ліквідує конкуренції, але суттєво ускладнює та видозмінює її. Найважливішим наслідком цих змін стає значне послаблення конкуренції як механізму, що є підґрунтям саморегулювання ринкової економіки. Отже, конкуренція зберігається, але механізм її дії зазнає суттєвих змін, які завдають суспільному відтворенню, організованому на ринкових засадах, великих втрат.

Монополія, як відомо, установлює монопольно високі ціни, і за їх рахунок отримує надприбутки. У цьому сенсі виникає питання про дію закону вартості. Він зберігає свою дію, хоча й модифікується через утворення монопольних цін. Як і в умовах домонополістичного капіталізму, основою ціни є вартість. Так, монополія може значно підвищити ціну, відхиляючи її від вартості і отримуючи в такий спосіб надприбуток. Але ці дії монополії теж обмежені, бо є певні умови, з якими доводиться рахуватись.

По-перше, це дія закону попиту, який із зростанням ціни на товар, за інших незмінних чинників, зменшує попит, спричиняє його скорочення, а відтак, і зменшення прибутку виробника.

По-друге, це постійна загроза, що стоїть перед будь-яким виробником у можливості налагодження випуску конкурентом товару-субституту з прийнятною для споживача ціною реалізації.

По-третє, цінова конкуренція є надзвичайно небезпечною за своїми наслідками, вимагає великих витрат і стримує монополію від встановлення занадто високих цін, бо вони посилюють присутність на ринку конкурентів.

Але попри це монопольна ціна відрізняється від вартості і дає можливість отримати монопольний прибуток. Що ж є його джерелом і який механізм забезпечує його отримання монополією? Джерелом є праця найманого виробника, але витрачена на немонополізованих підприємствах. Надходить же вона до монополістів через перерозподіл. Ще К.Маркс у своєму "Капіталі" звертає на це увагу. Він пише, що "монопольна ціна певних товарів лише б перенесла частку прибутку виробників інших товарів на товари з монопольною ціною" (Маркс К, Капітал, с. 432).

Таким чином, монополія не знищує дію об'єктивних законів товарного виробництва, але суттєво модифікує форми їх прояву. Що ж стосується всього суспільного відтворення, то вплив монополії є неоднозначним.

З одного боку, поява монополій стає потужним поштовхом для розвитку продуктивних сил. Монополії формуються на базі великого виробництва. Саме воно є його виробничо-економічною базою і водночас відкриває нові можливості щодо ефективного використання продуктивних сил. Конкретно це пов'язано з такими моментами:

o перш за все, монополія як великомасштабне виробництво здійснює масовий випуск продукції великими серіями;

o серійність виробництва, у свою чергу, веде до ефективного застосування принципово нової техніки і технологій;

o на базі великомасштабного серійного виробництва подальший розвиток отримує розподіл праці, а відтак, і спеціалізація виробництва;

o наслідком спеціалізації стає посилення її зворотного боку - кооперації виробництва, яка втягує в орбіту монополій і аутсайдерів (не-монополізовані підприємства);

o посилення виробничого комбінування, що виходить за межі власне монополій, суттєво змінює все суспільне виробництво в напрямі його більш ефективної організації;

o зростання суспільного характеру виробництва піднімає на новий щабель якість продукції, що виробляється. Поширеною стає сертифікація продукції і широке застосування стандартів;

o зосередивши великі фінансові ресурси, монополії активно сприяють розвитку науки, безпосередньо поєднуючи її з виробництвом.

Загальним наслідком цих позитивних моментів, які пов'язані з монополією, став потужний розвиток продуктивних сил. Відбулася трансформація капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм. Ця нова модель ринкової економіки, не змінивши товарної форми суспільного виробництва, внесла суттєві зміни в саму організацію його функціонування.

Але панування монополій призвело також до певних негативних наслідків як з погляду механізму функціонування ринкової економіки, так і з погляду посилення соціальних суперечностей у суспільстві.

Перш за все, монополії, які з'явились унаслідок конкурентної боротьби, внесли суттєві зміни в саму конкуренцію. Вони обмежили вільну конкуренцію і змінили її характер. Якщо раніше вона була спрямована на витіснення конкурента з ринку, то тепер - на його знищення. Це, у свою чергу, вплинуло на механізм саморегулювання ринкової економіки, адже вільна конкуренція була його важливим складовим елементом.

Ускладнення суспільного виробництва, посилення його суспільного характеру і неможливість через видозмінену й обмежену конкуренцію забезпечити автоматичне саморегулювання виробництва призвели до посилення економічних криз, що, урешті-решт, призвело до світової економічної кризи 1929-1933 рр.

Негативні соціальні наслідки панування монополій виявилися, насамперед, у тому, що представники монополістичного капіталу отримували надприбутки за рахунок можливості встановлення високих цін на свою продукцію. Це за певних обставин могло стати і реально ставало гальмом запровадження у виробництво новітніх досягнень науки і техніки, які б могли суттєво зменшити вартість, а відтак, і ціну продукції, що виготовлялась монополіями.

Ще більш помітні ті негативні явища, які є наслідком розвитку монополій і стосуються всієї сукупності виробничих відносин суспільства. Перш за все, монополія отримує можливість підвищити норму додаткової вартості на своїх підприємствах. Удосконалюючи виробництво, застосовуючи новітні досягнення, монополія здатна суттєво інтенсифікувати витрати робочої сили. І це досягається не тільки за рахунок досить примітивного прискорення руху конвеєра, а й за рахунок широкого використання інтелектуальних здібностей людини.

Поряд з цим у монополії є реальні можливості за рахунок цін, споживчого кредиту й інших подібних методів перерозподіляти на свою користь частину необхідного продукту, який отримує найманий робітник. З появою монополій, а разом з цим і монополістичної верхівки, посилюється розмежування в середовищі самих власників засобів виробництва. Монополістичний капітал отримує надприбутки і за рахунок тієї частини підприємців, які не входять у структуру монополій. Усе це ускладнює й загострює соціальні суперечності в суспільстві.

Посилення соціальних суперечностей зумовило до зростання (порівняно з домонополістичним періодом) рівня організації найманих робітників. Це привело до певних позитивних наслідків, одним з яких стало прийняття законів проти монополій. Уже наприкінці XIX ст. в СІНА і Канаді формується перше антимонопольне законодавство.

Але узагальнюючим результатом повновладдя монополістичного капіталу стало загострення соціальних суперечностей. Протистояння інтересів різних соціальних груп суспільства сягає величезних масштабів. Певною мірою і Велика депресія 1929-1933 рр., і дві світові війни були викликані тими суперечностями, що сформувалися між гігантським розвитком продуктивних сил, якого вони досягли на монополістичному етапі розвитку ринкової економіки, і виробничими відносинами, що вже не відповідали рівню й характеру розвитку цих продуктивних сил.