Політична економія - Щетинін А.І. - 15.3. Державно-монополістичний капіталізм і становлення економіки змішаного типу

Стадія монополістичного капіталізму завершується у високорозвинених країнах у першій половині XX ст. На зміну приходить епоха державно-монополістичного капіталізму. Саме такий термін для визначення цього етапу в розвитку товарного виробництва стає досить поширеним у наукових колах і особливо активно підтримується представниками марксистського напряму економічної теорії. Але поряд із цим з'явились і широко використовуються для характеристики сучасного етапу в розвитку капіталістичної системи такі терміни, як "змішана економіка" та "соціально орієнтована ринкова економіка". Яке з цих визначень найбільш повно відображає сутність сучасного етапу в розвитку капіталізма, з'ясуємо нижче, після того, як охарактеризуємо як причини, що обумовили цей етап, так і конкретні його особливості.

Основою трансформації монополістичного капіталізму в нову стадію розвитку є розвиток продуктивних сил. Саме з середини минулого століття починається науково-технічна революція, яка охоплює всі сфери суспільного життя. Автоматизація виробництва, продукування штучних матеріалів із заданими наперед властивостями, атомна енергетика, електронно-обчислювальні машини, освоєння космосу - ось далеко не повний перелік великих досягнень людства, зроблених у надзвичайно стислий історичний період. Ці, а також інші великі досягнення докорінно змінили речовий фактор виробництва. Він тепер у великій кількості галузей поданий автоматизованими системами з виробництва продукції. Якщо в умовах монополістичного капіталізму у виробництві панувала механізація, яка вивільняла людину від функцій з безпосереднього впливу на предмети праці, залишаючи за ним функції контролю, управління й регулювання виробничих процесів, то автоматизація ставить людину над виробничим процесом. Вона часто не тільки звільняє його від управлінських і контрольних функцій, а й значно посилює емоційні та інтелектуальні здібності людини.

Революційний характер нової техніки привів до докорінних змін у робочій силі. Свій прояв вони знайшли, перш за все, у такому:

o різко зросла частка науково-технічних працівників у загальній кількості економічно активного населення;

o кваліфікаційна структура сукупного робітника змінилась у бік працівників високої кваліфікації;

o сформувалася кваліфікація нового типу, яка передбачає широку загальноосвітню підготовку й спеціальну професійну підготовку;

o суттєво посилилася роль тих складових сукупної робочої сили, які пов'язані з менталітетом нації, з тими її особливостями, які притаманні культурі і традиціям конкретного народу.

Зміни в продуктивних силах знайшли своє відображення в масштабах виробництва і в організаційно-виробничій структурі господарюючих суб'єктів. Практично зникають такі монополістичні структури, як картелі та синдикати. Натомість з'являються картельні угоди вже між великими монополіями. Дуже часто вони виходять за національні кордони і створюють надпотужні транснаціональні корпорації (ТНК). В їх утворенні чітко відображається процес усуспільнення виробництва, але вже в межах усього світового господарства.

Кардинальні зміни в розвитку продуктивних сил вимагають і суттєвих змін у всій сукупності виробничих відносин. Особливістю цього етапу в розвитку капіталізму є те, що ці зміни в розвинених країнах відбуваються переважно еволюційним шляхом, хоча часто й супроводжуються гострим соціальним протистоянням. Головна причина такого відносно мирного реформування виробничих відносин і набуття ними форм, адекватних сучасному рівню розвитку продуктивних сил, полягає в такому:

o організованість найманих працівників досягла такого рівня, який дозволяє їм реально відстоювати свої права і поліпшувати власне матеріальне становище;

o сучасне виробництво вимагає високого рівня культури найманого робітника, змінює саму структуру сукупної робочої сили в бік зростання науково-технічного персоналу, залучає найманого робітника до управління виробництвом. Усе це суттєво поліпшує рівень задоволення потреб людини, веде до вдосконалення виробничих відносин і суттєво посилює демократизацію суспільства;

♦ посилення суспільного поділу праці веде до зменшення напруження в протистоянні малого та середнього бізнесу і монополій. Останні не без вигоди для себе включають цей бізнес у свою систему організації виробництва, переоснащуючи й модернізуючи ці ланки суспільного виробництва;

♦ відбувається помітна зміна в економічному базисі суспільства, а саме у відносинах власності. Це відображається в певній диффузії капіталістичної власності, бо частина (хоча й мала) об'єктів такої власності через акції переходить до досить широких верств населення. Це не змінює природи монополій і не загрожує власності монополістів, але суттєво демократизує суспільство. Поряд з цим відбувається розвиток колективної та державної власності. Усе це разом помітно пристосовує відносини власності до рівня розвитку сучасних продуктивних сил, робить їх більш відповідними цьому рівню;

♦ у розвинених країнах у післявоєнний період різко посилилася роль держави, яка безпосередньо втручається в економіку, долаючи негативні наслідки ринкової організації виробництва. В умовах високого рівня демократизації всієї сукупності суспільних відносин держава вже не виступає тільки захисником інтересів великих власників (капіталістів), а реально орієнтується на інтереси широких верств населення.

З огляду на ці зміни повернемося до термінології, що фіксує особливості сучасного визначення характеру капіталістичного виробництва. У цьому сенсі термін "державно-монополістичний капіталізм", безсумнівно, має право на існування, бо він відображає реальну взаємодію держави й монополій з метою підтримки останніх, як у системі національного виробництва, так і за його межами, на світовому ринковому просторі. Але цей термін має і певний недолік, бо акцентує увагу на одному, хай і дуже важливому аспекті. Проте цільова спрямованість державного втручання в економіку (як, до речі, і її взаємодія з монополіями) знаходиться не тільки в площині інтересів монополії. Воно значно ширше й зорієнтовано на інтереси всіх верств населення.

Що ж стосується терміна "змішана економіка", то він робить наголос на певному протистоянні державної і приватної власності. Але це протистояння досить умовне, і не виходить за межі сутності, бо в ринковій економіці кожна з форм власності (у тому числі й державна) мають власну "нішу", власні особливості, які роблять організацію виробництва й суспільного життя загалом на базі кожної з них найбільш ефективною в тій чи іншій сфері.

Найбільш повно характеризує сучасний стан розвитку капіталістичного виробництва термін "соціально орієнтована ринкова економіка". Дійсно, цей термін фіксує, по-перше, головну ознаку сучасного капіталізму, яка залишається за своєю глибинною суттю незмінною, а саме наявність товарної ринкової форми організації суспільного виробництва. Сюди входить і конкуренція, і монополізація як її наслідок і певне злиття монополії з державою. Усе це внутрішні ознаки розвитку цілісного, а саме ринкової економіки. З іншого боку, цей термін чітко визначає загальну функціональну спрямованість розвитку всієї системи сучасного ринкового господарства. Воно дійсно зорієнтовано на людину, на забезпечення її добробуту й досягнення справедливості, яка в межах ринкової економіки не може бути повною, але може мати досить високий рівень.

Отже, соціально орієнтована ринкова економіка, з одного боку, є наслідком розвитку продуктивних сил і однією з найбільш оптимальних форм їх реалізації. Вона втілює у своєму економічному організмі як переваги ринкового механізму саморегулювання, так і позитивні сторони державного втручання в економіку. Цей симбіоз стихійно-автоматичної і планової організації суспільного виробництва відображає як високий рівень самоорганізації приватної власності з її внутрішнім плануванням, високим рівнем раціоналізму, ощадливості й постійного потягу до підвищення ефективності виробництва, так і високий рівень усуспільнення виробництва, який вимагає координації дій усіх учасників суспільного відтворення у пошуку найбільш оптимальної організації всього економічного й соціального життя суспільства.

Поряд з цим соціально орієнтована ринкова економіка, як кінцеву мету свого функціонування визначає розвиток людини та її добробут. Це є не тільки наслідком потягу людства до соціальної справедливості. Головною причиною такої орієнтації є само виробництво. Рівень його розвитку як неодмінну умову вимагає наявність високоорганізованої, висококваліфікованої робочої сили, яка реалізує у виробництві не стільки свої енергетичні й транспортні функції (це все давно перекладено на плечі машин), і навіть значною мірою управлінські функції, скільки свої розумово-творчі функції. Це робить розвиток людини, задоволення її багатоманітних потреб, демократизацію її життя необхідною передумовою економічного зростання. Більше того, ефективність функціонування суспільного виробництва в окремій країні начною мірою залежить вже не тільки від професійно-кваліфікаційного ступеня розвитку робочої сили, а й від можливості використання всього спектра особливостей культурного й духовного розвитку конкретної нації. Це часто стає вирішальним моментом у досягненні високих результатів економічного й соціального розвитку конкретної нації. Підтвердженням цьому може бути та сама Японія, держава з відносно невеликою територією, удвічі меншою, ніж територія України, яка досить бідна на природні корисні копалини, але яка досягла небачених економічних і соціальних результатів і є однією з найбільш потужних держав світу.