Політична економія - Щетинін А.І. - 15.5. Перехідна економіка, її ознаки і моделі

Як відомо, поряд з капіталістичною ринковою економікою більше, ніж півстоліття, існувала система неринкової економіки. Це були країни соціалістичного табору з централізованою, тотально плановою економікою. Ринкова організація економічного життя теоретично заперечувалась як неефективна і як така, що породжувала в суспільстві експлуатацію, майнову диференціацію і несправедливість. У практичному житті ринкові відносини існували, але вони були дуже обмеженими і, головне, розглядались теоретиками соціалізму як рудименти минулого, які невдовзі повинні були остаточно зникнути.

Слід відзначити, що ідеї соціалізму, початок яким поклали великі гуманісти минулого Т.Мор, Т.Кампанела, Сен-Сімон й інші і які вже науково обгрунтували К.Маркс і Ф Енгельс, безсумнівно, привабливі. Бо вони, по суті, утілюють споконвічну мрію людства про суспільство, де всі будуть працювати, де буде панувати рівність і справедливість, де кожна людина зможе мати все необхідне для реалізації своєї людської сутності і своїх талантів. Така система, на думку класиків марксизму, мала спиратися на планово організоване суспільне виробництво, яке б базувалось виключно на суспільній власності. Відчуття кожним громадянином того, що він є реальним співвласником усього, що є в його державі, повинно було підняти свідомість людини, стимули до праці, відповідальність і інше на таку висоту, яка б забезпечила значно вищий, ніж за капіталізму, рівень продуктивності праці, а отже, і перемогу цього нового способу організації суспільного виробництва. Висновок про те, що вільна людина, власник усіх матеріальних благ у суспільстві, може працювати значно ефективніше, ніж та ,що продала свою робочу силу власнику засобів виробництва - безсумнівно, правильний. Але, на превеликий жаль, спроба реалізувати це в країнах соціалістичного табору зазнала поразки. Продуктивність праці в цих країнах виявилася набагато нижчою, ніж за умов ринкової організації виробництва, і соціалізм не зміг економічно перемогти капіталізм. Головна причина поразки не в самій ідеї, а скоріше в тому, що для її реалізації(тим більше, такої раптової, яка почалася відразу після кривавих революційних переворотів) ще не настав час. Пересічний громадянин ще неготовий до реалізації себе як власника усього, що є в суспільстві. Це й стало причиною невдачі цього великого соціального експерименту, хоча зрозуміло, що були й інші додаткові фактори, які стали перепоною на шляху його реалізації.

Отже, для цілої низки країн , що належали до соціалістичного табору, уже у 80-ті роки все більш зрозумілим ставало те, що соціалізм програв своє економічне змагання з капіталізмом. Це усвідомлення, посилене й прискорене великими соціальними суперечностями, що виникли в СРСР й інших країнах на фоні зростаючого дефіциту і бідності, привели до розуміння необхідності відмови від тотально-планової системи та переходу до ринкової організації суспільного виробництва. Для цих країн почався досить тривалий і, головне, складний і суперечливий перехідний період, якому й притаманна перехідна економіка. Вона має певні особливості, але щоб їх охарактеризувати, слід зупинитись на тому, що сам перехід здійснювався двома основними шляхами: еволюційним, поступовим і більш швидким, за допомогою так званої шокової терапії.

Розглянемо перший шлях на прикладі Китаю, як країни, де еволюційний спосіб переходу був найбільш чітко реалізований, а головне, привів до дуже позитивних наслідків. Китайська модель переходу до ринкової економіки, здійснена у величезній країні з її колосальними проблемами, мабуть, найбільш повно й виразно втілила в собі як переваги, так і недоліки еволюційного шляху переходу до ринкової економіки.

Сьогодні комуністичний Китай успішно розбудовує ринкову економіку. Ця модель привертає до себе увагу, перш за все, поєднанням соціалізму марксистського гатунку з ринковими відносинами, які самим К.Марксом однозначно відкидались в організації економіки майбутнього (комуністичного) суспільства. Вона цікава й через те, що Китай - країна з більше ніж міліардним населенням, де навіть забезпечення населення їжею - уже колосальна проблема, не говорячи вже про все інше. І незважаючи ні на що, Китай не просто вирішив ці надскладні завдання, а й вирішив їх на високому рівні, забезпечивши своїм громадянам достатньо високий рівень життя. Слід відзначити, що до початку реформ, а вони почалися в 70-ті р. XX ст., Китай пережив два великі потрясіння. Перше - під час "великого стрибка" 1959-1961 рр., відомого доменними печами на сільських подвір'ях і голодом, який забрав майже 30 млн. життів. Друге пов'язано з культурною революцією, що розпочалася всередині 60-х р. і мала на меті створення нової соціалістичної моралі і нової економіки без матеріального стимулювання робітників. Цей етап теж закінчився безрезультатно, якщо не враховувати гоніння на інтелігенцію, цитатники Маоцзе Дуна й сотні тисяч знищених горобців.

Реформування економіки Китаю привело до виникнення специфічної моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки. У літературі її часто називають соціалістично-ринковою економікою. її найбільшою особливістю є збереження влади комуністичної партії, яка відіграє велику роль у функціонуванні й розвитку національної економіки. Влада Китаю повною мірою зуміла використати під час розбудови ринкової економіки вже добре напрацьовану (принаймні ідеологічно) соціальну орієнтацію суспільного виробництва. Комуністична партія Китаю все більше спирається на ринкові механізми, хоча ознаки соціалістичного минулого ще дають про себе знати. Так, банківська система є державною, планування, принаймні, за формою, ще зберегло вигляд п'ятирічок, хоча по суті це вже індикативне планування.

Поряд з цим характерною особливістю цієї перехідної економіки, а точніше, самого переходу до ринку, є поступовість ринкових перетворень. Уже на початку 70-х р. минулого століття один з ідеологів Комуністичної партії Китаю Ден Сяо Пін виступив з тезою про те, що соціалізм і товарне виробництво сумісні. У Радянському Союзі це було розцінено як реформізм, та Китай поволі, але впевнено став розбудовувати ринкові відносини.

В основу перетворень економіки Китаю, окрім керівництва цим процесом з боку комуністичної партії, було покладено реформування відносин власності. У сільському господарстві було введено сімейний підряд і селянам передано невеликі наділи (у середньому 0,44га). Передача землі селянам (а її отримали більше 800млн селян) у довгострокову оренду відкрила шлях для організації приватного виробництва в аграрній сфері. Тільки на початку селянин був зобов'язаний частину своєї продукції продавати державі,але згодом це було відмінено, а ціни лібералізовані. Наслідки такого реформування вражаючі.

Тільки за перші 10 років (1979-1989 pp.) виробництво зерна збільшилось на 100млн. тонн, а валова продукція сільського господарства зросла в 1,9 раза. В наступні 10 років валова продукція сільського господарства зросла в 1,7 раза, а виробництво найважливіших продуктів у розрахунку на душу населення збільшилось: м'яса - майже у 2 раза, молока - у 2 раза, яєць - у 2,7 раза.

Реформування аграрних відносин було доповнено роздержавленням і переводом на ринкові рейки китайської промисловості. По суті механізм функціонування економіки став переважно ринковим. Про це свідчить хоча б той факт, що частка ринкових цін, які формуються під дією законів попиту й пропозиції, сьогодні становить близько 90 %.

Важливою особливістю китайської моделі є широке залучення іноземного капіталу, перш за все, у вільні економічні зони. Китай з цього погляду має ту особливість, що етнічний капітал існує в багатьох країнах, а китайська діаспора характеризується стійкістю національних традицій, мови, звичаїв тощо. Усе це забезпечило потужний приплив іноземного і водночас значною мірою китайського капіталу на материковий Китай. Посилило китайську модель і повернення Китаю в 1997 р. Гонконгу, де китайське керівництво не стало змінювати сформовану там рафіновану ринкову економіку.

Успіхи Китаю вражають, і недалеко той час, коли ця величезна держава з майже півторамільярдним населенням за розміром ВВП вийде на перше місце, випередивши СІНА. Уже сьогодні це велика супердержава, яка активно реалізує свої економічні інтереси на території російського Сибіру і Далекого Сходу, і є певні ознаки того, що Китай значною мірою використає величезний потенціал слабонаселеної території сучасної Російської імперії.

Китай швидко опановує і ринок Росії. Але, якщо раніше, за часів Радянського Союзу, в експорті Китаю в основному переважали сільськогосподарська продукція і сировина, а також продукція легкої промисловості, то тепер асортимент істотно змінився в бік машин та обладнання, товарів широкого вжитку тощо. При цьому вже в 2004 р. частка високотехнологічних промислових товарів у китайському експорті становила 30 %. За прогнозами експертів, уже через 5-10 років ВВП Китаю зрівняється з ВВП СІНА. Сьогодні частка ВВП Китаю у світовому ВВП дорівнює 9 %.

Відзначаючи дійсно великі досягнення Китаю на шляху еволюційної, поступової розбудови ринкової економіки, слід підкреслити і певні недоліки. Вони зводяться до повільних темпів розвитку демократії й епізодичного прояву жорстоких насильницьких дій (як розстріл страйкуючих студентів на площі Тен ан Мин), притаманних комуністичним режимам. Це й зрозуміло, бо державна машина, яка була спрямована на будівництво світлого майбутнього переважно насильницькими методами, не може зразу відмовитись від таких методів. Демократія в цю країну неодмінно прийде, як прийде і партійний плюралізм, коли в країні дійсно сформується середній клас і клас великих власників.

Еволюційний шлях переходу до ринкової економіки був притаманний і деяким іншим країнам колишнього соціалістичного табору. Він виявився найменш конфліктним і доволі успішним за наслідками. Таким шляхом пішла, наприклад, Угорщина, хоча, на відміну від Китаю, Комуністична партія цієї країни повністю залишилась осторонь ринкових перетворень, особливо з початку 90-х рр. XX ст.

Поряд із цим еволюційним шляхом переходу до ринкової економіки значна частина країн соціалістичного табору пішла шляхом так званої шокової терапії. До цих країн слід віднести Польщу, прибалтійські республіки, Росію, Україну й деякі інші. Загальний спектр реформувань тут відрізнявся значною амплітудою від своєрідної імплантації комуністично-бюрократичної верхівки в політичні й бізнесові структури суспільства, до проведення люстрації і реституції. Але спільним для цих країн став шлях різкого, стислого в часі переходу до основних принципових засад ринкової економіки (лібералізація цін, поспішна й законодавчо погано відрегульована приватизація, відмова від багатьох інститутів суспільства, які забезпечували високий соціальний захист населення, руйнація усталених виробничих зв'язків між ланками всієї господарської системи тощо). Найбільш суттєвим наслідком такого поспіху стала економічна криза, величезна інфляція, жебрацтво широких верств населення, розкрадання державного майна номенклатурними працівниками колишнього державного й партійного апарату і просто карними злочинцями, формування жадібної і безпринципної олігархічної еліти суспільства.

Але слід зауважити, що для деяких країн, як то Чехія, Словакія, Польща, де ринкові засади і приватна власність, хоча й в обмежених масштабах, але все ж існували навіть за часів соціалізму, цей шлях був більш-менш виправданим. Це підтверджує той факт, що цим країнам вдалося загалом подолати кризові явища за відносно короткий проміжок часу.

Сьогодні практично в усіх країнах колишнього соціалістичного табору (хіба що за винятком Куби, Кореї та Білорусії) загалом уже сформовані основні засади ринкової економіки. Але ця економіка ще несе в собі залишки попередніх форм, має ще дуже недосконалий ринковий механізм і містить велику кількість рудиментів централізованої або планової господарської системи. Таку економіку прийнято визначати терміном "перехідна".

Перехідна економіка - це така економіка, в якій здійснюються інтенсивні процеси трансформації одного економічного ладу в інший. Для неї характерні певні процеси, які є об'єктивними й притаманними усім країнам з перехідною економікою. Серед них слід назвати:

o переважання процесів, які відображають становлення принципово нових економічних зв'язків;

o наявність таких зв'язків та елементів народногосподарської структури, які втілюють у собі вже минулий, віджилий спосіб функціонування суспільного виробництва;

o дуже висока чутливість суспільного виробництва до змін у кон'юнктурі світового ринку й неможливість реально вплинути на нього з метою зменшення можливих негативних наслідків для національної економіки;

o недостатній рівень вирішення соціальних проблем, що породжує досить високий рівень соціального напруження.

Окрім цих основних рис, притаманних будь-якій країні з перехідною економікою, кожна з них має і певні особливості, що обумовлені попереднім розвитком економіки, політичними чинниками й іншими моментами. Саме врахування цієї специфіки, з огляду на їх вплив на об'єктивні закономірності перехідного періоду, повинно стати основою для розробки та реалізації стратегії розвитку країн, що йдуть шляхом розбудови соціально орієнтованої економіки.

Нові категорії та поняття

Капіталізм вільної конкуренції

"Невидима рука" А.Сміта

Луддити

Монополія

Картель

Синдикат

Трест

Концерн

Фінансовий капітал Аутсайдери Монопольна ціна

Державно-монополістичний капіталізм

Змішана економіка Транснаціональні корпорації

Соціальне ринкове господарство Неолібералізм

Модель демократичного соціалізму Японська модель соціально орієнтованої ринкової економіки Дзайбацу Синтоїзм Патерналізм

Пожиттєвий найм робочої сили Еволюційний шлях переходу до ринкової економіки

Шлях шокової терапії в розбудові ринкової економіки Люстрація Реституція