Політична економія - Щетинін А.І. - 15.4. Деякі моделі соціально орієнтованої ринкової економіки та їх особливості

Розвиток ринкової, або ж як ми традиційно говоримо, капіталістичної економіки в сучасних умовах реалізується в різних конкретних формах функціонування національної економіки. Усі вони характеризуються високим рівнем розвитку продуктивних сил, але кожна з них в організації взаємодії всіх факторів економічного зростання має певну специфіку. Це багатограння об'єктивного (розвиток продуктивних сил) відображає можливості суб'єктивного забезпечення найбільш ефективного розвитку суспільства з огляду на конкретні перешкоди для такого розвитку й на особливі умови, що можуть забезпечити прискорення розвитку суспільного відтворення. Розглянемо найбільш рафіновані і, головне, найбільш ефективні моделі організації соціально орієнтованої ринкової економіки в окремих країнах.

Одна з перших сучасних моделей соціально орієнтованої ринкової економіки сформувалася в післявоєнній Німеччині й отримала назву "Соціальне ринкове господарство". Його теоретичною базою стали ідеї неолібералізму і його теоретиків - В.Ойкена, Л.Ерхарда та ін. Як відомо, неолібералізм базується на принципі індивідуальної свободи, який, у свою чергу, грунтується на приватній власності, високій культурі поведінки індивіда, його повазі до закону, чесності, відданості своїй професії тощо. У центрі "соціального ринкового господарства" стоїть людина, яка вільна у своїх діях, незалежна від будь-якого диктату влади, здатна реалізувати свій творчий потенціал, людина, що реалізує свою людську сутність у вільному змаганні з іншими. Саме така людина за твердженням Л.Ерхарда, здатна забезпечити високий рівень ефективності функціонування економіки.

Що ж стосується держави, то вона повинна, перш за все, створити для діяльності кожного сприятливе макросередовище, яке б було адекватне ринковій економіці. Це досягається, насамперед, шляхом захисту вільної конкуренції. Цей принцип розповсюджується й на тих, хто за якихось умов потрапив у скрутне становище. Держава не рятує нікого від ринкових ризиків і не допомагає у випадку втрат, які стали наслідком прорахунків самого господарюючого суб'єкта. Держава допомагає тільки тим, хто потрапив у таке становище тільки через незалежні від нього обставини і тільки в масштабах, необхідних йому для подальшої самостійної діяльності.

Поряд із цим у соціально орієнтованому господарстві перерозподільчі функції держави певним чином обмежені та спрямовані на втілення філософії цієї моделі, а саме створення рівних умов для самореалізації вільної, незалежної від держави, законослухняної і творчої людини.

Ця модель історично виправдала себе й забезпечила високий рівень розвитку економіки Німеччини. Третє місце у світі за абсолютними розмірами ВВП, високий рівень життя населення й потужні соціальні досягнення в цій країні є яскравим тому підтвердженням.

Утілена в життя в Німеччині соціально орієнтована ринкова модель стала успішною передусім унаслідок того, що ті форми організації виробничих відносин, які формувались у цій державі, відкривали найбільш широкий простір для розвитку продуктивних сил в їх сучасному стані. Це стало основною причиною здобутків соціально-економічного розвитку даної країни. Але не слід забувати, що успіху в реалізації німецької моделі соціально орієнтованої ринкової економіки сприяла й низка інших, не визначальних, але дуже важливих чинників. Серед них заборона Німеччині мати велику армію, що суттєво зменшило в німецькій державі витрати на непродуктивні цілі, дуже потужна фінансова допомога цій країні з боку СІНА за так званим планом Маршалла тощо. Серед останніх можна назвати для прикладу й той факт, що практично все вціліле обладнання за репараціями було вивезено в СРСР, а натомість Німеччина могла за допомогою американського капіталу відновлювати свою промислову базу на новітніх за тих часів технологіях і в такий спосіб забезпечила собі масове оновлення основного капіталу.

Друга успішна модель соціально орієнтованої ринкової економіки сформувалася у Швеції. На відміну від німецької моделі, вона характеризується більш рафінованою спрямованістю на пересічного громадянина й бажанням досягти максимально можливої в ринкових умовах соціальної справедливості.

Шведська модель ринкової економіки сформувалась у XX ст. За мету було поставлено досягнення високого рівня життя всіх верств населення. При цьому саме держава мала забезпечити цей рівень. Реформування економіки почалось в 30-ті роки минулого століття.

Шведська модель отримала назву "демократичний соціалізм". В її основі було, з одного боку, збереження ринкової економіки, яка базується на приватній власності (95 % усіх підприємств Швеції належать приватним власникам). З іншого боку, це потужна соціалізація сфери розподілу національного доходу через використання податково-трансфертного механізму. У Швеції держава своїм громадянам надає безкоштовне комфортабельне житло. Якщо ж громадянин орендує житлове приміщення, то держава повністю компенсує орендну плату. Багато споживчих товарів дотується, що робить їх доступними для широких верств населення.

Щоб забезпечити рівність і високий рівень соціального захисту населення, була введена високопрогресивна система податків. Максимальна ставка оподаткування особистих доходів склала 86 %. Механізм державного втручання в економіку був зосереджений на підтримці цін в аграрному секторі, ужитті заходів для послаблення циклічності розвитку економіки, досягненні повної зайнятості й розбудові соціально справедливої системи соціального захисту. Остання зосередилася на страхуванні населення від хвороб, безробіття, нещасних випадків на виробництві. Водночас було введено загальну народну пенсію, а також безплатну освіту й медичне обслуговування у формі обов'язкового медичного страхування. Народна пенсія означає, що вона сплачується в разі досягнення відповідного вікового рубежу не як колишньому працівнику, а як громадянину, тобто не залежить ані від зарплати, ані від стажу його роботи. Поряд із цим була запроваджена допомога дітям, і держава взяла на себе витрати, пов'язані з підвищенням кваліфікації та перекваліфікації тих, хто став безробітним.

Реалізація цих заходів дала можливість потужно підняти рівень життя населення й перетворити Швецію на одну з найрозвинутіших країн. Шведську модель часто називають соціалістичною ринковою економікою, і в цьому є певний сенс, бо саме в цій країні найбільш повною мірою реалізовано принципи справедливості й рівності, але не на основі бідності, а навпаки. Достатньо зазначити, що на початку XXI ст. у Швеції розмір ВВП на одного жителя дорівнював більше 20 000 дол. США. Середня тривалість життя в чоловіків становила 77 років, а в жінок - 83 роки. При цьому економіка країни залишається ринковою. Як і раніше, 95 % усіх підприємств Швеції знаходиться в приватній власності. Держава не втручається в діяльність підприємств і не прагне формувати певну структуру національної економіки. Вона, перш за все, здійснює перерозподільча процеси й забезпечує соціальний захист населення.

Характеризуючи шведську модель соціально орієнтованої ринкової економіки як форму успішної реалізації принципів рівності і справедливості, слід відзначити, що вона наприкінці минулого століття зазнала суворих випробувань, які країна успішно подолала. Так, на початку 90-х рр. економіка Швеції характеризувалася багатьма негативними явищами. До них слід віднести різке зменшення темпів економічного зростання, високий рівень інфляції, безробіття, яке з урахуванням прихованого досягало майже 13 %, дефіцит державного бюджету, що досяг на початку 1990-х р. 15 %. Ці негативні процеси були наслідком певних причин - як внутрішніх, так і зовнішніх.

До внутрішніх причин слід віднести те, що перерозподіл більшої частини ВВП (54 %) через державний бюджет призводить до нарощування бюрократичного апарату і, головне, до не завжди ефективної витрати коштів як, наприклад, у вигляді допомоги господарствам з неефективною організацією виробництва. У цьому ж напрямі діяли й потужні соціальні виплати, які призводили до розвитку в населення споживацької психології.

До зовнішніх причин слід віднести енергетичну кризу наприкінці XX ст. Різке подорожчання нафти на світовому ринку мало для Швеції дуже негативні наслідки. У цьому напрямі діяла й нестійка кон'юнктура світового ринку, особливо щодо традиційних товарів шведського експорту (ліс, залізна руда). Вихід на ринок сировини нових держав призвів до падіння цін на багато видів сировинної продукції. Але Швеція вжила низку ефективних заходів. Серед них - зменшення податкового тиску і перехід від високопрогресивного до прогресивного оподаткування. Перебудова соціального страхування на основі підвищення його ефективності й адресності. Велику роль зіграло й те, що економіка країни після її вступу в Європейський Союз отримала нові шанси. Ці шанси були успішно використані і у Швеції. Поряд з видобувною промисловістю з'явилося потужне машинобудування, світового рівня досягло транспортне машинобудування. Значних успіхів ця країна досягла у випуску хімічних та фармацевтичних виробів, у виробництві електротоварів тощо. Сьогодні за рівнем конкурентоспроможності економіка Швеції займає третє місце після Франції та СПІА. У цій державі на початку XXI ст. сформувався характерний для високорозвинених країн розподіл сфер економіки й зайнятих у народному господарстві. Так, частка послуг у ВВП становить 69 %, а кількість зайнятих - 74 %. Водночас промисловість і сільське господарство становлять у ВВП відповідно 29 % і 2 %, а частка зайнятого населення у цих сферах - 24 % і 2 % відповідно.

Високі досягнення має ця країна і в забезпеченні багатьох соціальних гарантій, левова частка яких формується за рахунок держави. Так, заробітна плата у Швеції в доходах сім'ї в 1995 р. становила усього 35 %, а інші 65 % задовольнялись за рахунок соціальних трансфертів і безкоштовних послуг (Лінабек Л. Шведський експеримент. - М. 1998. - С 7).

Успішна реалізація соціально орієнтованої ринкової економіки у Швеції була забезпечена не тільки науково обгрунтованою теорією економічного розвитку й виваженою та відповідальною політикою уряду цієї країни, а й особливостями історичного процесу формування шведської нації.

Перш за все, основні риси національного характеру формувались у Швеції в суворих умовах життя. Малопридатні для сільського господарства бідні землі, суворий клімат сприяли формуванню високої ощадливості і раціональності у використанні ресурсів, почуття відповідальності за інших. Унаслідок цього шведів характеризує не індивідуальний, а скоріше колективний менталітет, схильність більше до співпраці, ніж до змагання й конкуренції.

Особливе місце в успішній реалізації соціально орієнтованої ринкової економіки займає Японія. Японська модель є досить специфічною, але вона є і однією з найефективніших. Особливо це помітно, якщо сьогоднішні успіхи цієї країни розглянути в історичній ретро-спективі. Достатньо сказати, що після Другої світової війни промислове виробництво Японії становило усього 10 % від довоєнного рівня, а його частка у світовому виробництві була близько 1 %. Країна лежала в руїнах і зазнала величезної трагедії внаслідок атомних бомбардувань міст Хіросіма і Нагасакі. Але вже в 1959 р. за рівнем ВВП ця країна вийшла на довоєнний рівень. У наступні роки вона досягла нечуваних висот, що стало приводом назвати це "японським дивом". Ця відносно невелика країна, яка за територією вдвічі менша за Україну, на якій до того ж проживає втричі більше населення (127млн. осіб), країна, що за природно-ресурсним потенціалом не йде ні в яке порівняння з багатою Україною, сьогодні за економічним потенціалом поступається тільки СІНА. її ВНП уже у 2002 р. сягнув 4,2 трлн. дол. СІНА, а виробництво ВНП на душу населення склало 33 850 дол. СІНА, що є 6-м результатом у світі. Середня тривалість життя в чоловіків досягає 78 років, а в жінок - 84 роки. У чому ж особливості цієї моделі ринкової економіки і які чинники спряли таким разючим досягненням?

Перша особливість японської моделі полягає в тому, що держава сприяє створенню надпотужних корпорацій, які формувались навколо банку, що ставав центром такого угруповання. Це так звані кейрецу або дзайбацу, які, по суті, являють собою потужні фінансово-промислові групи. Дзайбацу тісно пов'язані з урядом через колишніх урядовців, які входять у керівництво цих груп. Не втручаючись у поточну діяльність корпорацій, держава дуже помітно посилювала їх розвиток, допомагаючи вирішувати стратегічні питання. Перш за все, уряд всіляко сприяв проникненню цих корпорацій на міжнародні ринки і закріпленню їх там. Зменшення податків і пільгові позики сприяли розвитку експортного потенціалу країни. Висока "японська" якість товарів, у поєднанні з їх відносно низькою вартістю через дешеву робочу силу, дозволили цій країні значною мірою захопити ринки високорозвинених країн. Автомобільні, текстильні й інші торговельні війни між Японією і СІНА стали певним проявом цієї експансії. При цьому уряд Японії завжди відстоював принципові позиції своїх експортерів.

Друга особливість пов'язана з тим, що держава зосередила свої зусилля (це особливо характерно для її сучасного стану) на структурній перебудові національної економіки. Продумана й добре забезпечена фінансами держави політика розвитку нових галузей, трудомісткого та наукомісткого виробництва дала свої результати. Ця політика супроводжувалась виведенням частини виробництв за кордон, масовою перекваліфікацією робочої сили, реорганізацією збиткових підприємств. Японська електроніка, роботи, машини й багато інших видів продукції, які потребують відносно небагато матеріальних ресурсів і надбагато наукових і високопрофесійних знань, стали яскравим підтвердженням успішно реалізованої політики структурної перебудови суспільного виробництва.

Третя особливість полягає в тому, що держава бере на себе важливу місію зі збирання й доведення до підприємців великого масиву інформації, необхідної для успішного ведення бізнесу. В умовах глобалізації економіки й швидкої зміни кон'юнктури на світових ринках це дає можливість підприємцям чітко орієнтуватись у ситуації. Зрозуміло, що сам бізнес, навіть організований у певні соціальні інститути, не здатний вирішувати ці стратегічні завдання.

Слід зазначити, що все це відбувалося на фоні дуже позитивних якісних змін в японському суспільстві після закінчення Другої світової війни. До цих фактів слід віднести демілітаризацію Японії, що привело до значного скорочення витрат на військо, і те, що укладена з СІНА японсько-американська угода брала "під парасольку" американської військової машини безпеку Японії. Важливим важелем потужного розвитку економіки Японії стали й широкі демократичні перетворення в цій державі. Це і реформування політичної організації суспільства, і його відкритість до нового, прогресивного й масштабного реформування аграрних відносин. Останнє виявилося в тому, що була проведена радикальна земельна реформа. У великих землевласників земля була викуплена державою і роздана селянам за відносно невелику плату. Це невеликі ділянки (середній розмір наділу 0,64га), але вони забезпечили селянину потужний соціальний захист. При цьому Японії вдалося вирішити два надскладні завдання. Перше - не допустити монополізації землі. Сьогодні 95 % селян, які отримали в 60-ті рр. XX ст. землю, залишаються її власниками. Важливо й те, що така ситуація не стала перепоною для формування різних за розмірами сільськогосподарських підприємств, у тому числі таких, які мають через оренду по кілька тисяч гектарів землі. Друге - це те, що не було допущено спекуляції землею. Держава через свої нормативні акти практично унеможливила спекуляцію, а це означає, що не виникло проблеми обезземелювання селян і виникнення додаткового безробіття.

Японська модель має ще одну перевагу в тому, що вона спирається на такі особливості, які скоріше є унікальними, ніж загальними. По-перше, робоча сила сформована так, що в процесі свого відтворення вона націлена на постійне самостійне вдосконалення. Японець все життя чомусь навчається, і на підвищення своєї кваліфікації, поновлення знань, розширення культурного кругозору він витрачає більшу частину свого дозвілля. Як це доречно і в унісон вимогам часу і вимогам науково-технічної революції! При чому цей потяг до знань є внутрішньо притаманним особі, громадянину цієї країни і не потребує (принаймні як в інших країнах) громіздкої, витратної і не завжди дійової системи стимулювання до такої поведінки. Мабуть, це є певним наслідком історичного розвитку. Японія, як відомо, до 1853 р. була повністю закрита для іноземців, яких просто виселили з країни, і тому пересічному громадянину цієї країни все цікаво, усе він хоче знати стосовно того світу, який йому так недавно відкрився.

По-друге, специфікою цієї країни стосовно її національної економіки є особливості норм поведінки японців. Вони базуються на одному з основних релігійних постулатів синтоїзму, який полягає в обов'язковості дотримання основних норм поведінки. Це привело до формування такої риси пересічного громадянина цієї країни, як повага до старших за віком і посадою. У цьому ж напрямі формування відповідальної і поважної поведінки діяв і вплив самураїв, які завжди були важливою частиною японської еліти і привнесли в підприємницьке середовище такі самурайські чесноти, як відданість справі, порядність, відповідальність тощо.

По-третє, в Японії сформовано певний стереотип відносин власника підприємства чи фірми і найманого робітника. Він знайшов свій вираз у понятті "патерналізм", і в реальній дійсності виявляється в можливості будь-кого з найманих працівників прийти до хазяїна на чашку кави чи саке з своїми проблемами. Це також сприяло підвищенню соціального партнерства і поширенню різноманітних систем оплати праці, як, наприклад, системи людських відносин.

По-четверте, Японія стала країною, де затвердився японський варіант поєднання робочої сили і засобів виробництва. По суті, він нічим не відрізняється від того, що притаманно капіталізму і що розкрив у своєму аналізі К.Маркс. Це поєднання реалізується через купівлю власником засобів виробництва специфічного товару - робоча сила. Але конкретна форма такого поєднання тут особлива. Вона відображається в системі найму робітника на фірму на все життя. Таке закріплення стимулюється надбавками до заробітної плати, які можуть набагато перевищувати основну заробітну плату. Ця система сприяла зменшенню соціальних конфліктів, формуванню духу колективізму, відданості своїй фірмі тощо. Проте, як відзначають вітчизняні фахівці, ця система в умовах сьогоднішнього динамічного суспільного виробництва має певні недоліки:

o динамізм сучасного виробництва змушує швидко міняти професійну структуру зайнятих, і робітник, якого переводять на інше робоче місце, може стати менш ефективним у процесі реалізації своєї здатності до праці;

o для системи пожиттєвого найму притаманне просування по службі в чіткій відповідності до стажу роботи й віку. Це гальмує просування по службі більш здібних та молодих і веде до певних втрат від того, що з віком людина зменшує свою адекватну реакцію на нове. Це приблизно так, як і в період афінської демократії, коли громадську посаду обіймали по черзі, що було дуже справедливо, але не вело до появи лідерів;

o у корпораціях намагаються залучати до прийняття рішення і до поліпшення організації виробництва членів робочого колективу. Це дає змогу залучити нові ідеї або отримати, як модно сьогодні говорити, ефект синергії. Але ці рішення ухвалюються вищою керівною ланкою аж до керівника фірми, що значно уповільнює прийняття рішення.

Ці недоліки призводять до того, що система пожиттєвого найму сьогодні вже відходить на другий план. Нею охоплюється в сучасній Японії тільки приблизно 25 % працюючих за наймом.

Підсумовуючи матеріал щодо характеристики найбільш удалих моделей реалізації соціально орієнтованої економіки, слід підкреслити таке:

o у розглянутих конкретних формах втілення й реалізації об'єктивних економічних закономірностей, притаманних сучасному етапові розвитку капіталізму, найбільш повно відобразилися пошук і свідоме вдосконалення всього комплексу виробничих відносин з метою досягнення їх відповідності характеру й рівню розвитку сучасних продуктивних сил;

♦ подальше посилення усуспільнення виробництва вимагає активного втручання в господарче життя держави, яка й забезпечує постійне вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог з боку продуктивних сил, яким притаманна висока динаміка розвитку;

♦ найбільш повно й успішно соціально орієнтована ринкова економіка реалізується в тих країнах (і тут зразком є Японія), де постійне й свідоме реформування виробничих відносин з боку держави враховує як новітні тенденції в розвитку продуктивних сил і, перш за все, їх глобалізацію, так і ті преваги та особливості, що базуються на традиціях і досягнутому рівні культури в суспільстві.