Політична економія - Щетинін А.І. - 16.3. Міжнародна торгівля та її економічні основи

У процесі формування світового господарства виникають і діють міжнародні економічні відносини. Вони, як і всередині будь-якої країни, безпосередньо пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням. Але у світовому господарстві початок їх формування пов'язаний з обміном, бо саме обмін товарами між різними країнами став першою формою організації міжнародної співпраці різних країн.

Міжнародна торгівля виникає задовго до нашої ери і відіграє в розвитку окремих країн важливу роль. Це були, як правило, довгострокові зв'язки різних країн, які дозволяли країнам збільшувати загальний обсяг національного виробництва.

Перше теоретичне осмислення процесу міжнародної торгівлі належить меркантелістам. Представники цього напряму економічної думки аналізували міжнародну торгівлю в період первинного нагромадження капіталу і саме з цього погляду оцінювали зовнішню торгівлю. Вони вважали, що багатство країни - це золото і срібло, які в той час були грошовими металами, а для збільшення цього багатства необхідно якомога більше експортувати товарів і навпаки зменшувати імпорт.

Теорія меркантилістів відображала процес первинного нагромадження капіталу і мала позитивне значення. Але вона не відображала того факту, що торговельний обмін між різними країнами є взаємовигідним. Подальший розвиток теорії міжнародної торгівлі пов'язаний з видатним англійським економістом А.Смітом. Він сформулював теорію абсолютних переваг, суть якої полягала в тому, що країні вигідно експортувати ті товари, при виробництві яких у неї національні витрати виробництва менші, ніж в інших країн.

У подальшому теорію міжнародної торгівлі розвиває Д.Рікардо. Він формулює положення, яке знайшло свою назву, як теорія відносних, або порівняльних, переваг. її суть полягає в тому, що країна може спеціалізуватись на виробництві й експорті товарів з відносно нижчими, ніж в інших країн, витратами. Натомість може імпортувати ті товари, на виробництво яких у неї більші витрати. Ця теорія формулює тезу про взаємовигідність міжнародної торгівлі, адже в такому випадку країна внаслідок спеціалізації буде отримувати більшу кількість товарів, часто й кращої якості, порівняно з можливістю їх виробництва у власній країні. Теорії А. Сміта і Д.Рікардо - це найбільш відомі теоретичні положення, що обґрунтовують об'єктивну необхідність і взаємовигідність міжнародної торгівлі, хоча сьогодні існують й інші теорії.

Серед сучасних теорій міжнародної торгівлі досить поширеною є теорія Хешера-Оліна. Це теорія так званих факторних переваг. її суть полягає в тому, що країна повинна експортувати ті товари, для виробництва яких вона має надлишкові фактори (наприклад, капітал, землю, робочу силу). Що ж стосується імпорту, то він повинен зосереджуватися на тих товарах, для виробництва яких країна широко використовує дефіцитні для неї фактори виробництва. Останнім часом в економічній літературі з'явилися й інші теорії міжнародної торгівлі та її організації.

В умовах науково-технічної революції, з початку другої половини ХХст., міжнародна торгівля стрімко зростає. Чинниками, які вплинули на це, виступають: науково-технічна революція, поступова лібералізація торгівлі, загострення проблеми ресурсів та проблеми реалізації, поява й розвиток транснаціональних компаній тощо.

Світова торгівля відіграє дуже важливу роль в економічному житті кожної країни. Показником участі економіки конкретної країни в міжнародній торгівлі є зовнішньоторговельний оборот, який ще називають торговельним балансом, бо він складається з двох частин: експорта та імпорта. Експорт - це загальна сума продаж товарів та

послуг за межі країни. Імпорт - це вартість товарів та послуг, які ввозяться в країну із-за кордону. Різниця між експортом та імпортом має назву сальдо торговельного балансу. Воно може бути позитивним (активним). Це коли експорт за вартістю перевищує імпорт. Якщо ж це співвідношення характеризується перевищенням імпорту, то говорять про від'ємне (пасивне) сальдо торговельного балансу країни.

Від'ємне сальдо торговельного балансу означає для країни, що вона більше витрачає на імпорт товарів, ніж отримує від експорту за кордон своїх товарів. Така ситуація є небажаною, бо вона негативно відображається на економіці країни. Відтак, кожна країна намагається мати позитивне сальдо торговельного обороту. Хоча це тільки найбільш загальне визначення. За певних обставин, наприклад, коли виручка від експорту не витрачається для імпорту товарів і залишається в країні, вона може порушувати збалансованість грошового обороту в країні.

Зовнішня торгівля країни характеризується не тільки обсягом зовнішньоторговельного балансу. Важливе значення мають такі її характеристики, як товарна та географічна структура міжнародної торгівлі.

Товарна структура представлена насамперед торговим оборотом товарів і послуг. Ринок товарів, у свою чергу, поділяється на певні сегменти, як-то ринок сировини, палива, продовольства, промислової продукції тощо. Кожен з цих ринків залежно від стану економіки конкретної країни, наявності в неї ресурсів тощо має більше або менше значення для її розвитку. Але будь-яка країна прагне до того, щоб в її експорті було якомога більше готових промислових виробів і, перш з все, обладнання і машин. Бурхливий розвиток науки і техніки привів до того, що наприкінці ХХст. торгівля машинами й обладнанням становила третину світового торговельного обороту. Нарощуючи торгівлю цією групою товарів, країна, з одного боку, постійно розвиває свою промисловість і науку, а з іншого, використовує технічні досягнення інших країн, оскільки в сучасних умовах жодна країна, навіть така велика, як СІНА, не може забезпечувати розвиток науки і техніки на всіх напрямах. На початку XXI ст тенденція до зростання торгівлі машинами та високотехнологічним обладнанням значно посилилась.

Важливе місце в міжнародній торгівлі посідає торгівля послугами. Вони включають фінансові, страхові, консалтингові, рекламні й інші послуги. Серед них усе більшого значення набувають туристичні послуги. Деякі країни, як-то, наприклад, Єгипет, основну частину своїх доходів отримують саме від туризму.

Для кожної країни важливе значення має і географічна структура її зовнішньої торгівлі. Якщо країна торгує з однією країною або з невеликою їх кількістю, то це ставить її в значну залежність від економічної, а часто й політичної ситуації в країнах-партнерах. Особливо небезпечною стає ситуація для країни, яка отримує за імпортом життє-важливі для економіки товари з однієї країни. Прикладом тут може бути Україна, яка забезпечує більше ніж 2/3 своїх потреб у таких енергоносіях, як газ і нафта, із Росії. Остання, вирішуючи свої політичні проблеми, уже неодноразово намагалась поставити на коліна нашу Батьківщину, маніпулюючи нафтогазовими питаннями. Невипадково більшість країн Європейського Союзу на законодавчому рівні зафіксували вимогу щодо диверсифікації постачання енергоносіїв.

У сучасних умовах міжнародна торгівля постійно посилюється, і в цьому явищі відображається подальша інтернаціоналізація світогоспо-дарських зв'язків. Це створює умови для подальшого стійкого розвитку продуктивних сил у кожній країні. Усе більш чіткою стає спеціалізація країн з виробництва певних товарів, що дозволяє збільшити обсяги виробництва й підвищити продуктивність праці. Обмін патентами, ліцензіями, послугами консалтингового й фінансового плану дозволяє залучити до розвитку національної економіки не тільки власні, внутрішні джерела розвитку, а й зовнішні.

Але як і будь-яке об'єктивне явище, подальше просування світового господарства до цілісності не позбавлено й доволі гострих суперечностей. До найбільш сучасних слід віднести, перш за все, нерівномірність експорту товарів. Більше половини світового експорту припадає на високорозвинені країни, до яких належить усього близько трьох десятків країн. Це чітко свідчить про різний рівень участі високорозвинених і слаборозвинених країн у світовому поділі праці. Ще більш показовим для ілюстрації цієї суперечності є й те, що слаборозвинені країни мають однобічну, переважно сировинну або продовольчу структуру свого експорту. Це ставить їх у цінову залежність від динаміки розвитку економіки розвинених країн і від кон'юнктури світового ринку. Не вирішено й проблему нееквівалентного обміну товарів, від якого потерпають слаборозвинені країни.

Ще більш гострою є суперечність між високорозвиненими й слаборозвиненими країнами у сфері торгівлі послугами. Тут практично весь експорт припадає на високорозвинені країни і на ті з країн "третього світу", які в останні десятиліття перейшли в розряд нових індустріальних держав. Слаборозвинені країни майже суцільно є імпортерами послуг.

Торговельні відносини між країнами в останні десятиліття розвиваються дуже стрімко. Але на фоні потужної динаміки світового товарообігу є й досить помітні особливості цього процесу. їх необхідно знати, і кожна країна має враховувати ці тенденції сучасної міжнародної торгівлі, щоб знайти достойне місце в сукупності суб'єктів світового господарства.

Перша особливість - це надзвичайно потужне зростання торгівлі послугами. При цьому важливе місце займають послуги, пов'язані з інженерним обслуговуванням складних виробничих комплексів. Це так званий інжиніринг. Не менш динамічно зростає обмін технічними знаннями, надання різноманітних консультацій, оренда складного обладнання й транспортних засобів.

Друга особливість пов'язана зі зростанням у загальному світовому товарообігу частки продукції машинобудування. Це явище спричинено впливом науково-технічної революції, яка до мінімума скорочує термін функціонування новітнього обладнання саме як новітнього: через зовсім незначний проміжок часу з'являються ще досконаліші, ще ефективніші засоби виробництва. У цій особливості виявляється ще один чинник, а саме: потужний потяг з боку країн, які розвиваються, до індустріалізації своїх економік, що посилює світовий попит на машини та обладнання. При цьому все частіше країни здійснюють купівлю-продаж не просто окремих верстатів чи обладнання. Об'єктом таких угод стають цілі виробничі комплекси, які компанія-експортер супроводжує гарантіями, а часто й постійним набором інженерних послуг.

Третя особливість пов'язана з тим, що в епоху науково-технічної революції характерною стала торгівля патентами, винаходами, технічними знаннями, ноу-хау, технічною документацією тощо. Цей товар стає особливо привабливим в умовах постійної зміни кон'юнктури ринку й посилення конкуренції. Купівля матеріалізованих в обладнанні чи документації досягнень науки й техніки дозволяє країні -імпортеру підняти рівень якості своєї робочої сили, а часто й вирішити складні проблеми національного виробництва.

Розвиток міжнародної торгівлі реалізується через відповідну зовнішньоекономічну політику держави. У стратегічному плані вона має відображати тенденцію до лібералізації й певного спрощення зовнішньоторговельних операцій. Але в кожному конкретному випадку країна шукає власний варіант зовнішньоекономічної політики, який би найбільш повно відповідав національним інтересам країни. У зв'язку з цим різноманітні варіанти планування й проведення зовнішньоекономічної політики можна звести до двох напрямів: протекціонізму і лібералізму, або фритредерства.

Протекціонізм (protection, лат. - покровительство) являє собою таку політику, яка спрямована на захист національного виробника шляхом обмеження іноземної конкуренції. Для цього держава використовує різні методи. Серед найбільш типових слід назвати встановлення мита, ліцензування та квотування експортно-імпортних операцій.

Встановлення митних платежів і зборів належить до так званого тарифного регулювання. Вони вводяться як для наповнення державного бюджету, так і для захисту вітчизняних товаровиробників. При цьому мито встановлюється переважно за імпортом, щоб захистити внутрішній ринок. Експортне мито теж є, але оскільки держава зацікавлена в позитивному сальдо зовнішньоторговельного балансу, то мито на експортні товари не дуже поширене. Виняток становлять товари сировинної групи, де держава, як правило, встановлює експортне мито, стимулюючи в такий спосіб власну, більш глибоку переробку своєї сировини і певною мірою запобігаючи посиленню сировинної спрямованості свого експорту.

Мито є важливим і дуже дійовим засобом регулювання експортно-імпортних операцій. Але загальний розвиток міжнародної торгівлі веде до лібералізації торговельних відносин між країнами, що відображається насамперед у постійній тенденції до зменшення митних платежів. Більше того, у межах такого потужного торговельного об'єднання країн, як Світова організація торгівлі (СОТ), у яку входить близько 160 країн світу, а з 2008 р. й Україна, держави-члени цього угруповання беруть на себе певне зобов'язання щодо рівня митних платежів і намірів подальшої лібералізації зовнішньої торгівлі. У цих умовах досить дійовим методом проведення ефективної зовнішньоторговельної політики є нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічних відносин. До цього дійового методу регулювання відносять квотування експортно-імпортних операцій, їх ліцензування, порядок контролю за здійсненням суб'єктами зовнішньої торгівлі своєї діяльності.

Другим напрямом проведення зовнішньоекономічної політики є лібералізм. Його суть полягає в тому, що торгівля розвивається вільно, без будь-яких протекціоністських бар'єрів і за мінімального втручання держави в процеси зовнішньоторговельної діяльності. У цьому випадку розвиток торгівлі цілком залежить від співвідношення попиту й пропозиції на світовому ринку. Проведення такої політики для країн , які мають високорозвинену потужну економіку, сприяє зменшенню витрат на виробництво багатьох товарів, розширює пропозицію товарів та послуг на вітчизняному ринку, стимулює конкуренцію і є певною перепоною для монополізму.

Отже, лібералізм вважається найбільш сприятливою політикою для розвитку національної економіки. Проте це тільки загальний висновок, який базується на визначальній тенденції розвитку світової торгівлі. У кожному конкретному випадку країна сама вибирає найбільш правильний для неї варіант зовнішньоторговельної політики. Як правило, країни з високорозвиненою економікою прагнуть до вільної торгівлі з іншими країнами, бо вони найбільше виграють від фритредерства. Що ж стосується слаборозвинених країн, то вони більш схильні до політики протекціонізму. Але цю політику вони, як правило, реалізують залежно від країни, з якою здійснюється міжнародна торгівля, її економіки, політичних та культурних відносин з нею тощо. Досягається це в основному через двосторонні угоди між державами, які й конкретизують зовнішньоторговельну політику.

З набуттям незалежності перед Україною постало питання про організацію своєї власної зовнішньої економічної діяльності. Правові основи цієї діяльності були закладені в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991 р.). Але сам процес налагодження зовнішньої торгівлі зіткнувся з цілою низкою проблем. Найбільш гостра з них була пов'язана з кризою в економіці, яка продовжувалась майже 10 років - з 1991 по 1999 рр. включно. У цей період аж до 1995 р. зовнішньоторговельний оборот зменшувався. Потім він почав потроху зростати, набуваючи потужної динаміки в період пожвавлення й піднесення національної економіки, з початку 2000 р. і приблизно до середини 2005 р. З початком світової фінансової кризи у другій половині 2008 р. відбулося помітне скорочення зовнішньоторговельного обороту і різко (до 16млрд дол. СІНА у 2008 р.) зросло від'ємне сальдо торговельного балансу. Світова фінансова криза 2008-2009 рр. ще більше погіршила ситуацію. Охарактеризуємо зовнішню торгівлю України, щоб повніше уявити її стан і найбільш суттєві проблеми.

Наша торгівля із зарубіжними країнами з погляду її товарної структури характеризується суттєвим переважанням сировинної продукції. Частка продукції машинобудування (машини, обладнання, транспортні засоби) не перевищує 15 %, тоді як у розвинених країнах, таких як Німеччина, Японія, СІНА, за значно більшого товарообігу ця частка досягає майже 50 %. Це безпосередній наслідок нераціональної структури нашої економіки і загальної її технічної відсталості ще в межах колишнього СРСР. У сировинній складовій нашого експорту переважає продукція металургійного комплексу, видобувної та хімічної промисловості. Це надскладна проблема для нашої країни, і вона може бути кардинально вирішена тільки завдяки структурній перебудові української економіки, а це складне й довготривале реформування, яке залежить від багатьох чинників.

Імпорт України більше ніж наполовину складається з сировини і матеріалів. При цьому в його обсязі частка енергоносіїв становить близько 80 %. Така структура нашого імпорту робить економіку дуже чутливою до змін кон'юнктури на світовому ринку енергоносів. А якщо врахувати той факт, що постачання енергоносіїв в Україну практично не диверсифіковане, то наша держава потрапляє в досить значну залежність від північного сусіда, який і є генеральним постачальником енергоносіїв в Україну. Низький рівень демократії в Росії і дуже потужні імперські настрої, як в олігархічно-владної верхівки, так і певною мірою в населення, часто призводять до прямого використання позиції монопольного постачальника для досягнення своїх політичних цілей. Реальним і бажаним заходом тут може стати тільки перехід нашої економіки на енергозберігаючі технології та розвиток власного видобутку енергоносіїв. Це завдання теж досить складне й таке, що вимагає певного часу і великих коштів. Але його конче слід вирішувати, попередньо диверсифікувавши імпорт енергоносіїв, як це роблять усі розвинені країни Європи, що не мають достатньої потужності власних родовищ нафти й газу або вони відсутні зовсім.

Не зовсім оптимальною в Україні є й географічна структура нашого зовнішньоторговельного обороту. Більше половини нашого експорту й імпорту припадає на колишні республіки Радянського Союзу. При цьому левова частка як в імпорті, так і в експорті припадає на Російську Федерацію. І хоча цей ринок для нашої країни є і буде на перспективу найбільш важливим, державі необхідно поліпшувати географічну структуру нашого експорту й імпорту. Особливо складною проблемою є проблема проникнення на ринки високорозвинутих країн і, перш за все, з продукцією вітчизняного машинобудування та сільського господарства.

З поточних проблем, які вимагають негайного вирішення, слід назвати від'ємне сальдо торговельного балансу. Його поява пов'язана з багатьма причинами як внутрішніми, так і зовнішніми. Але головні складові цієї проблеми пов'язані з нашою економікою, а їх вирішення залежить від політики України в зовнішньоторговельній діяльності і від бажання її реалізувати.

Міжнародна торгівля супроводжується визначенням міжнародної (інтернаціональної) вартості товару. Це складний процес, який реалізується через установлення світових цін на товар. Вони ж формуються, головним чином, у великих центрах світової торгівлі. Наприклад, ціна на нафту встановлюється на біржі в Нью-Йорку. Але світова ціна на той чи інший товар може суттєво відхилятись від вартості, від співвідношення попиту та пропозиції. Дуже часто там, де є монопольні угруповання країн-експортерів товару, вона значною мірою залежить від їх дій. Скажімо, ціни на нафту до початку кризи 2008 р. постійно зростали, і це було чітким наслідком не тільки зростання попиту на нафту у зв'язку з розвитком економіки промислово розвинених країн, але й з відповідною політикою основних країн-експортерів нафти (ОПЕК).

Зрозуміло, що ціноутворення на світовому ринку визначається не тільки біржовими операціями, а й залежить від умов, на які йдуть країни, укладаючи між собою відповідні угоди. Дуже часто важливим чинником тут є політика. Так, у 2009 р. Україна під шаленим тиском з боку Росії уклала на 10 років свідомо не вигідний для неї газовий контракт. Росія буде продавати нам газ за найвищою ціною. Водночас оплату за транзит російського газу в Європу залишено без змін, та ще й на рівні,що в 3 рази нижчий ніж беруть європейські транзитери.

Суттєві зміни в процеси ціноутворення вносять транснаціональні корпорації. Маючи розгалужену мережу підприємств в усьому світові, вони часто вдаються до так званих трансферних цін, які використовують для обміну між своїми дочірніми підприємствами і філіями. Це дає можливість отримувати додаткові прибутки, маніпулюючи цінами, й уникати несприятливого для них податкового навантаження. Якщо, наприклад, в Україні податки вищі, ніж у Польщі, то вигідно частину продукції, що виробляється на підприємстві якоїсь корпорації в Україні, занизити в ціні, а вже доробку чи доукомплетацію виробів зробити на дочірньому підприємстві цієї ж корпорації в Польщі з більш ліберальними податковими платежами.

У зв'язку з міжнародною торгівлею між країнами здійснюються постійні розрахунки. Найважливішим документом, який дає загальну характеристику цим розрахункам і досить точно відображає їх стан, є платіжний баланс країни. Він являє собою співвідношення суми платежів за кордон і суми надходжень із-за кордону. Баланс розраховується на різний термін (місяць, квартал, рік). Сам платіжний баланс розбитий на певні рахунки. Так, рахунок поточних операцій включає експорт та імпорт товарів та послуг, виплати іноземних інвесторів усередині країни тощо. Наступний рахунок має назву рахунок руху капіталу, який відображає приплив і відплив капіталу і, нарешті, рахунок офіційних резервів, за допомогою якого балансується платіжний баланс у випадку його незбалансованості.

Сальдо платіжного балансу (тобто співвідношення між платежами за кордон і надходженнями звідти) може бути як позитивним, так і негативним. Негативне сальдо означає перевищення платежів за кордон. Воно припустиме в певних межах та епізодично виникає, наприклад, у зв'язку із сезонними коливаннями в експорті. Але коли воно стає постійним і набуває значних масштабів, це негативно впливає на економіку. Позитивне сальдо сприяє розвитку економіки, бо означає, що інші країни заборгували Україні більше, ніж ми їм. Але дуже велике й постійно позитивне сальдо платіжного балансу може мати й певні негативні наслідки. Так, це може вести до певних інфляційних моментів, бо збільшується грошова маса, яка може сприяти реальній ревальвації національної валюти, що теж не завжди є позитивним моментом.

Розвиток міжнародної торгівлі неминуче поставив питання про її міжнародне регулювання. Воно спрямовано на підтримку на світовому ринку добросовісної конкуренції, на організацію міжнародних розрахунків, проведення певних заходів щодо вирішення поточних проблем міжнародної торгівлі. Це регулювання здійснюють багато організацій, але найбільш відомими й важливими є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Світова організація торгівлі (СОТ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд створено в 1947 р. на основі рішення Бреттон-Вудської міжнародної конференції (1944 р.). Він сприяє розвитку міжнародної торгівлі, проведенню валютних операцій, кредитуванню і іншим формам організації міжнародних відносин. У складі цієї організації більше 180 країн. Україна вступила до МВФ у 1992 р.

Світовий банк досить складна за своєю структурою організація. Він включає Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який було створено в 1946 р. за рішенням Бреттон-Вудської конференції, а також Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатосторонню агенцію з гарантування інвестицій (БАТІ). Світовий банк багатьом країнам надає кредити, підтримує розвиток їх зовнішньої торгівлі і через свої філії сприяє індустріалізації слаборозвинених країн. З моменту свого вступу до МВФ Україна теж є членом Світового банку.

Світова організація торгівлі (СОТ) - це сучасна міжнародна організація, що виникла на основі Генеральної угоди з торгівлі та тарифівм (ГАТТ), укладеної ще в 1948 р. СОТ спрямовує свої зусилля на лібералізацію міжнародних торговельних відносин. її члени зобов'язуються надавати один одному режим найбільшого сприяння в торгівлі, а також зменшувати митні платежі, збори й нетарифні бар'єри. Серед майже 160 країн членів СОТ з 2008 р. своє достойне місце зайняла й Україна.

Важливою міжнародною по суті, але скоріше регіональною за функціями є така організація, як Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР). Він створений у 1991 р. і призначений для допомоги європейським країнам і, перш за все, тим, хто переходить до ринкової економіки. Його особливістю є те, що, надаючи кредити, він ставить політичні умови. До них входить прихильність до демократії, плюралізму, багатопартійності тощо. Не менше, як 60 % кредитів ЄБРР спрямовуються на підтримку приватного сектору. У цю організацію СРСР вступив ще в 1991 р.

Загальний розвиток міжнародної торгівлі, посилення процесів інтернаціоналізації та інтеграції у світовому господарстві сприяють появі нових координуючих і регуляторних міжнародних організацій та посиленню впливу тих, які вже існують на сьогодні.