Ринкова економіка надає можливості людині, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та як наслідок - досягти матеріального добробуту. Згідно з ч. 1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Під поняттям "кожен" розуміється фізична особа, яка у встановленому законом порядку набула повної цивільної дієздатності. Фізичною особою є громадянин України, іноземний громадянин та особа без громадянства.
Відповідно до господарського законодавства (ст. 128 ГК) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.
Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Він може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.
Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до таких принципів (ст. 44 ГК): вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Громадянин-підприємець зобов'язаний: у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності; повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах; додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством; не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, установлених законом.
Громадянин-підприємець при укладенні з громадянами договору щодо використання їх праці зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України, а також зобов'язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. Крім того він несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки. Він може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог господарського законодавства.
Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними правами, наголошує Р. А. Майданик, не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. До таких випадків відносять: створення або участь у повному товаристві, оскільки його учасники займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства (ч. 1 ст. 119 ЦК), створення командитного товариства та участь у ньому на правах повних учасників (ч. 1 ст. 133 ЦК), а також створення та участь у довірчих товариствах (ст. З Декрету "Про довірчі товариства")1. У літературі неодноразово, продовжує Р. А. Майданик, зверталася увага на складність відмежування статусу підприємця від статусу звичайної фізичної особи (непідприємця). Так, фізична особа може придбавати товари і як споживач, і як підприємець. У разі спору щодо характеру правочину його юридична кваліфікація має передбачати виявлення цілей вчинення спірного правочину, зокрема, характеру обліку, подальшого використання отриманого чи очікуваного юридичного результату від такого правочину. Це саме стосується і більш складних випадків, коли фізична особа придбаває товари, роботи, послуги, що мають подвійне призначення (і для особистих потреб, і для підприємництва). Один із критеріїв такого відмежування пов'язаний із систематичністю підприємницької діяльності, яку в літературі зазвичай ототожнюють з регулярністю, професійністю, постійністю такої діяльності. Водночас загальнообов'язкових кількісних критеріїв систематичності законодавством не визначено1. Особливо це стає актуальним у зв'язку з прийняттям ПК України, у результаті чого фактично скасоване таке поняття, як "промисел", що свого часу було введене Декретом КМУ "Про податок на промисел"2. У свою чергу, в ПК України уведені такі поняття, як "незалежна професійна діяльність" (п. 14.1.226 ст. 14) окремими категоріями фізичних осіб без їх реєстрації як суб'єкти підприємницької діяльності та "самозайнята особа" (п. 14.1.226 ст. 14) - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Таким чином, на сьогодні важко розмежувати незаконну підприємницьку діяльність та іншу діяльність громадян, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація.
Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому разі надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Інші фізичні особи не вправі займатися підприємницькою діяльністю.
Крім випадків обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за Законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК), або визнання її недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК), на обсяг дієздатності і відповідно на можливість набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності впливають й інші чинники, зокрема вид трудової діяльності фізичної особи. Так, не допускається зайняття підприємницькою діяльністю, зокрема, посадовими особами органів державної податкової служби (ч. 4 ст. 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"), прокурорами і слідчими прокуратури (ч. 5 ст. 46 Закону України "Про прокуратуру"), військовослужбовцями (абз. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), нотаріусами (ч. 2 ст. З Закону України "Про нотаріат"), державними службовцями (п. "б" ч. 1 ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією"), відповідними посадовими особами органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 12, ч. 2 ст. 50, ч. З ст. 55 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") тощо.
Нарешті відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. № 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.
Державна реєстрація фізичних осіб - підприємців здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державним реєстратором за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
РОЗДІЛ 6. Майнова основа господарювання
1. Речові права у сфері господарювання
2. Майно суб'єктів господарювання та джерела його формування
3. Майновий стан та облік майна суб'єктів господарювання. Оцінка майна та майнових прав
4. Використання природних ресурсів у сфері господарювання
5. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
РОЗДІЛ 7. Господарські зобов'язання. Господарські договори
1. Господарські зобов'язання: поняття, загальна характеристика, окремі види
2. Поняття та види господарських договорів