Господарське право - Задихайло Д.В. - 3. Спеціальні (вільні) економічні зони. Зміст спеціальних режимів вільних економічних зон

Спеціальні (вільні) економічні зони є різновидом спеціального режиму господарювання. Серед перших вільних економічних зон можна назвати Ганзейський союз (далі - Союз), що з XVIII ст об'єднав 200 міст. Ініціатором Союзу виступили німецькі купці. Для учасників Союзу були встановлені єдині принципи вільної торгівлі, що передбачають митні пільги. Завдяки можливості безмитного перевезення вантажів із країни в країну Союз домігся процвітання. У 1817 р. пільговий режим "порто-франко" був наданий місту Одеса. Режим "порто-франко" передбачав, що в Одесу дозволялося вільне й безмитне ввезення будь-яких іноземних товарів. Економічний механізм "порто-франко" був досить гнучким і удосконалювався в міру досягнення поставлених цілей. За останні десятиліття вільні економічні зони набули широкого поширення у світовій економіці. Проте розширення господарських функцій зон зажадало ускладнення їх механізму, у результаті чого спеціальний митний режим доповнився податковими, фінансовими, а також стимулами нефінансового (адміністративного) характеру.

Систему законодавства про спеціальні (вільні) економічні зони (С(В)ЕЗ) становлять: 1) Конституція України (ст. 92), зокрема положення щодо встановлення виключно законами України порядку створення та функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний та міграційний режим, відмінний від загального; 2) ГК України, який містить гл. 39 "Спеціальні (вільні) економічні зони" (статті 401-405, 418); 3) Митний кодекс України, зокрема положення щодо встановлення митного кордону і меж спеціальних митних зон, які не збігаються із державним кордоном України; 4) Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13.10.1992 р., у якому визначено порядок створення і ліквідації С(В)ЕЗ, механізм їх функціонування тощо; 5) закони, що визначають діяльність окремих С(В)ЕЗ; 6) Указ Президента України від 16.01.2002 р. "Про Комісію з перевірки додержання законодавства про здійснення імпортних операцій суб'єктами спеціальних (вільних) економічних зон та суб'єктами територій пріоритетного розвитку, на яких запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності"; 7) постанови КМУ, зокрема, постанова від 14.03.1994 р. "Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні"1, від 05.07.1999 р. № 1199 "Про затвердження Тилового договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку в спеціальній (вільній) економічній зоні", від 24.09.1999 р. № 1756 "Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності", від 28.02.2001 р. № 184 "Про Порядок проведення аналізу результатів функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності", від 06.08.2003 р. № 1219 "Про затвердження Положення про комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів", від 30.11.2005 р. № 1119 "Деякі питання ввезення (пересилання) товарів у спеціальні (вільні) економічні зони та вивезення товарів за їх межі"; 8) інші відомчі нормативно-правові акти.

Нормативно-правове регулювання щодо С(В)ЕЗ здійснюється за двома напрямами: 1) приймаються загальні нормативно-правові акти, які регулюють окремі питання господарської діяльності в усіх зонах Україні; 2) видаються нормативно-правові акти щодо створення і функціонування певної економічної зони, а також регулювання господарської діяльності в ній.

Наприклад, у науковій літературі існують різноманітні точки зору, які визначають поняття спеціальних економічних зон (далі - СЕЗ), серед яких має місце розширене тлумачення СЕЗ. Так, О. Р. Зельдіна визначає, що СЕЗ - це частина території держави, на якій для інвесторів установлюються податкові, митні, фінансові пільги з метою залучення додаткових інвестиційних засобів для активізації виробничого, торгового, зовнішньоекономічного й іншого видів діяльності. Заслуговує на увагу визначення СЕЗ, запропоноване О. В. Буткевич, на думку якої СЕЗ - це законодавчо визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб'єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних і науково-технічних завдань.

У міжнародному праві також дане визначення С(В)ЕЗ. Так, відповідно до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (Конвенція Кіото) 1973 р., спеціальною (вільною) зоною визнається частина території країни, у межах якої розміщені на ній товари, як правило, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території настільки, наскільки це стосується ввізних мит та податків.

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ч. 1 ст. 401 ГК, С(В)ЕЗ - частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Згідно із Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", СЕЗ можна класифікувати таким чином: зовнішньоторговельні і торговельно-промислові зони; науково-технічні зони (технополіси і технопарки); офшорні зони; підприємницькі зони. Існує спеціальний порядок легітимації С(В)ЕЗ, що складається з трьох етапів: 1) затвердження інвестиційного проекту; 2) укладання договору на реалізацію інвестиційного проекту і 3) власне, сама реєстрація як суб'єкта певної економічної зони.

Повноваження, якими наділяються місцеві ради та місцеві державні адміністрації як органи управління ВЕЗ відповідно до Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", є виключною компетенцією цих органів і не можуть бути делеговані органу господарського розвитку і управління ВЕЗ. Рада з питань вільної економічної зони як орган управління створюється тільки в деяких ВЕЗ, вона в основному наділена повноваженнями, які в інших економічних зонах виконують місцеві ради та місцеві державні адміністрації, а також органи управління ВЕЗ. Єдина її функція - розгляд у досудовому порядку спорів між суб'єктами ВЕЗ та органом господарського розвитку ВЕЗ, органами місцевого самоврядування.

Залежно від особливостей певних територій (розташування, природно-кліматичні та інші умови), що зумовлює характер правового режиму С(В)ЕЗ (сприяння зовнішньоекономічній діяльності та/або туристичній діяльності), розрізняють: 1) зовнішньоторговельні зони - частина території держави (зазвичай прикордонні території), де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих С(В)ЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти ("порто-франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є С(В)ЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28.06.1999 р. та Закону України від 23.03.2000 р. "Про спеціальну (вільну) економічну зону "Порто-франко" та території Одеського морського торговельного порту"; 2) зони прикордонної торгівлі - частіше території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; С(В)ЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюється Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 р. № 1147 "Про прикордонний режим" (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22.06.1999 р. "Про спеціальну економічну зону "Інтерпорт Ковель""); 3) туристсько-рекреаційні зони - С(В)ЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, С(В)ЕЗ, створена Законом України від 18.03.1999 р. "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець"").

Залежно від мети (сприяння підприємництву за пріоритетними напрямами промислової, інвестиційної, інноваційної діяльності): 1) комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговій, податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні С(В)ЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони "Славутич", "Миколаїв", "Рені" тощо; 2) науково-технічні зони - С(В)ЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим упровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агро-парків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів. В Україні створена низка подібних зон відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" (у редакції Закону від 12.01.2006 р.): технопарк "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м. Київ), "Інститут електрозварювання імені Є. О. Пагона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), "Вуглемаш" (м. Донецьк), "Інститут технічної теплофізики" (м. Київ), "Київська політехніка" (м. Київ), "Інтелектуальні інформаційні технології" (м. Київ), "Укрінфотех" (м. Київ), "Агротехнопарк" (м. Київ), "Еко-Україна" (м. Донецьк), "Наукові і навчальні прилади" (м. Суми), "Текстиль" (м. Херсон), "Ресурси Донбасу" (м. Донецьк), "Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій" (м. Одеса), "Яворів" (Львівська область), "Машинобудівні технології" (м. Дніпропетровськ).

Закон України від 22.12.2006 р. "Про науковий парк "Київська політехніка"" регулює відносини, пов'язані з створенням і функціонуванням наукового парку "Київська політехніка" (різновид технопарку), засновниками якого є Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" та інші суб'єкти господарювання, що уклали засновницький договір про утворення наукового парку і можуть виконувати проекти наукового парку. Установчими документами цього наукового парку є засновницький договір і статут (визначає мету і предмет діяльності наукового парку, склад і повноваження його органу управління, порядок вступу до наукового парку та виходу з нього, формування його майна, порядок реорганізації та ліквідації наукового парку та інші засади його діяльності)1.

Науковий парк "Київська політехніка" виконує такі функції: 1) здійснення повного комплексу заходів, спрямованих на інтенсифікацію процесів розроблення, виробництва та впровадження наукоємкої, конкурентоспроможної продукції на внутрішні та зовнішні ринки; 2) координація наукової, інноваційної, виробничої та комерційної діяльності засновників і партнерів наукового парку; 3) організація і здійснення заходів щодо розвитку міжнародного та вітчизняного співробітництва у сфері інноваційної діяльності; 4) сприяння залученню іноземних інвестицій; 5) інформаційно-методичне, правове та консалтингове забезпечення засновників і партнерів наукового парку, надання патентно-ліцензійної допомоги; 6) залучення і використання у своїй діяльності ризикового (венчурного) капіталу, підтримка наукоємкого бізнесу; 7) залучення студентів, випускників і науковців Університету до виконання робіт із реалізації проектів наукового парку; 8) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, необхідних для реалізації проектів наукового парку; 9) захист інтересів засновників і партнерів наукового парку в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також у відносинах з іншими суб'єктами господарювання; 10) інші функції, не заборонені законодавством.

Особливу роль на транснаціональних фінансових ринках відіграють банківсько-страхові (офшорні) зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, які створюються за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами країни, на території якої створено таку зону, у чистому вигляді такого типу С(В)ЕЗ на території України не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 77.

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися С(В)ЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють С(В)ЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні С(В)ЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - спеціальна (вільна) економічна зона "Закарпаття") та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - спеціальні (вільні) економічні зони "Славутич", "Миколаїв").

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє території України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (у тому числі іноземних інвесторів), які уклали договір із місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту. Так, Законом України від 24.12.1998 р. "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області" у області запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більше ніж на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, у тому числі в процесі реструктуризації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не менше ніж 250 тис. дол. США, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менше ніж 250 тис. дол. США; з третього по п'ятий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50 % від чинної ставки оподаткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду; 4) невключення до валового доходу підприємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно із законами (процедурами) держави-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау.